...Живе Його справа

Леонід Дмитрович Бакка очолював більд-редакцію «Дня» упродовж 14 років. Читачі газети часто відзначають особливий стиль ілюстрацій видання — це заслуга нашої фотошколи і Леоніда Дмитровича. Учасники Літньої школи журналістики, які стажувалися в більд-редакції, називали його і наших фотокорів «очима газети «День».

Леонід Бакка, як і Клара Ґудзик, Джеймс Мейс, своєю майстерністю, характером, розумінням життя поставили високу журналістську планку, яку зобов’язані втримати ті, хто продовжує працювати в «Дні».

До 15-річчя газети зусиллями редакції було видано фотоальбом «Жива історія». Спеціальний розділ цього видання присвячено пам’яті Леоніда Дмитровича. Утім, пам’ять про нього залишається не лише в чудових знімках. Його присутність відчувається завдяки учням, яких Леонід Дмитрович залишив після себе. За 14 років роботи в більд-редакції він передав своє бачення фотографії, якою жив, свій стиль фотокореспондентам «Дня». Цілком справедливо, напевно, буде говорити про школу фотожурналістики Леоніда Бакки. Частина фотографів, яким він давав поради, вже не працюють в «Дні», утім, надалі дотримуються настанов свого вчителя і, найперше, товариша, чия майстерність знайшла своє продовження в їхніх роботах.

Микола ЛАЗАРЕНКО, фоторедактор агентства УНІАН:

— Я почав працювати в «Дні» 2001 року на запрошення Лариси Івшиної. До цього я фотографував для обласної газети «Київська правда», а це зовсім інший стиль фотографії, переважно сільськогосподарська і виробнича тематика. А тут — політика, мітинги, все життя — від культури та спорту до парламентських засідань. Тому, звісно, Леонід Бакка залишив свій слід у формуванні мого погляду, стилю. Ілюстрації «Дня» завжди вирізнялися серед інших українських газет. У напрацюванні цього особливого стилю, бачення, методів ілюстрації він мені дуже багато допоміг, не шкодував часу на пояснення. Адже газета ставила перед нами складні завдання — знімки завжди мали бути змістовними, фактично рівнозначними тексту. Леонідові Дмитровичу допомагав і його чималий досвід у фотографії, тому він давав нам багато цінних порад. Пам’ятаю один його «урок». Якось Леонід Дмитрович мені сказав: «Коля, ти хочеш знімати в парламенті? Якщо хочеш робити нормальні знімки зі смисловим навантаженням, то насамперед ти повинен знати політиків в обличчя, розуміти, якими є відносини між політичними партіями». Зараз я працюю фоторедактором агентства УНІАН. Його поради мені дуже допомагають добирати з масиву фотографій, які надходять з усієї України, щось значиме й змістовне. Мабуть, найбільше себе та своєї майстерності Леонід Дмитрович вклав у Руслана Канюку, який після його смерті працює більд-редактором «Дня». Але найважливіше, що з Баккою завжди було надзвичайно легко. Я приходив у редакцію газети як до другого дому. І хоча Леонід Дмитрович працював, не шкодуючи себе, він завжди був товариським, умів знаходити підхід до людей, до авторів газети, до учасників фотоконкурсу. Я досі не вірю, що його немає з нами.

Але є його справа. Його учні.