«Живі» знання як відкриття світу

«СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО, МУДРІСТЬ»

— Заснування нашого товариства — не чиясь примха, а об’єктивна необхідність. Потреба у поширенні знань завжди існувала в українському суспільстві. До революції в Україні був великий відсоток грамотних людей — приблизно 70% вміли читати й писати. На теренах України завжди жила ідея просвітництва, передусім наукового. А споживання знань прискорює суспільний розвиток, який, у свою чергу, вимагає абсолютно нових знань. XXI століття — це час, коли єдиним можливим ресурсом буде інтелектуальне багатство і потенціал. Зараз, звичайно, домінують матеріальні ресурси і наше суспільство є індустріальним, панують неживі знання, втілені в машини, техніку тощо. Ми можемо сказати, що у XX ст. людством було вироблено 95% знань за всю його історію, і лише 5% — у попередні часи. У XXI ст. процес вироблення знань ще прискориться; ми помічаємо, що сума знань принципово оновлюється кожні три роки. Змінюється й парадигми, концепції, підходи... Рівень загального інтелектуального розвитку людства визначає рівень кожної людини, і коли ми говоримо про роль таких людей, як Чижевський, Вернадський, — бачимо дуже велике значення колективного розуму, тобто ноосфери. Раніше дуже важко було це зрозуміти — але тепер ми по-новому розуміємо певні явища, переосмислюємо Біблію (там сказано, що спочатку було Слово, Мудрість). Фізик цього не розуміє, каже: спочатку була речовина, потім вона еволюціонує і т. д. Але коли речовина існує в інтелектуальному середовищі колективного розуму, голосу, мудрості — вона по-іншому використовується. Знання формують абсолютно нову філософію людини, так званий «незатухаючий вік»: людина має бути активною протягом усього життя.

— Вважається, що пресі не властиво все ж таки займатися просвітництвом. Наша ж газета займається цим постійно; є тематичні сторінки — «Історія та «Я», «Україна Incognita», цікаві рубрики з багатьох галузей знань, де виступають вiдомi науковці, соціологи, філософи... Які можливості має зараз ваше товариство? У 70—80-ті роки «Знання» мало досить розгалужену мережу. З якими проблемами ви стикаєтеся зараз?

— Найпростіший спосіб поширення знань — через усне слово. Навіть в сучасній Америці на всіх рівнях працює живе слово. Так передається енергія, в людини з’являється віра у завтрашній день — і суспільство дійсно відчуває оптимізм. Приблизно таку функцію виконувало товариство «Знання», коли воно виступало розповсюджувачем знань, поширюючи їх через усне слово і книги. Товариство було осереддям, де реалізовувалася творча людина. Один з напрямків — лекторство. «Знання» ніколи не було державною організацією. Наприклад, після того як людина прочитала лекцію, замовник просто переказував гроші на рахунок товариства, яке й виплачувало гонорар лектору. Ми ніколи не брали гроші ні з бюджету, ні з якогось партійного фонду. Товариство «Знання» завжди працювало на госпрозрахункових умовах.

— Мабуть, досить важко поєднати ідеологію зі справжньою наукою?

— Ми, напевно, перші, хто почав вживати слово «перебудова»... Пам’ятаю лекції академіка Віктора Глушкова у Будинку науково-технічної пропаганди. На кожній лекції був вщерть заповнений зал. Глушков казав: потрібні електронні гроші, більша індивідуалізація життя кожної людини; геніально передбачав розвиток суспільства. Він ще стверджував: електронне, віртуальне суспільство — не проблема. Дуже сміливо виступав Микола Амосов, кажучи, що то все нісенітниця, що говорять «казенні» комуністи (як він казав, «марксисты-колбасисты»), створення штучного інтелекту — справа часу; його можна створити творчим, і завжди буде єдність живої людини й штучного інтелекту. Київ ще 30 років тому був інтелектуально надзвичайно потужним мiстом із розвинутою інтелектуальною базою. Перші комп’ютери були створені Лебедєвим, саме тут. Зараз ми помітно відстали, на жаль.

— Розкажіть, будь ласка, яким зараз бачите вектор розвитку людини у Києві, в Україні.

— Ринкові відносини — це факт. Раніше лекції читалися не за практичною, а за інтелектуальною потребою. Зараз інформація має надзвичайно велику цінність. З’явилися більш прагматичні підходи, треба жити у конкурентоспроможному середовищі, подавати свої товари у належному вигляді з належною якістю.

«ФАКТОР ВІРИ — ОСНОВНИЙ РЕГУЛЯТОР ЛЮДСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ»

— А яких союзників ви бачите у своїй діяльності? Раніше була велика кількість просвітницьких програм. Тепер же послідовної просвітницької державної політики не видно...

— У нас, перш за все, немає координації... За кордоном освітні програми мають комерційний характер, там вивчають, у який час i яка категорія громадян дивиться цю програму, і ставлять, скажімо, відповідний блок реклами. Втім, на базі товариства «Знання» ми відновили Університет сучасних знань — університет дистанційної освіти. У нас зараз є у товаристві видавництво і університет; існує мережа обласних організацій (частина з них самостійні), які розповсюджують актуальні знання; поширюємо лекції через Інтернет і на відеокасетах, хочемо впливати на освітній процес.

— Ви за фахом — філософ-соціолог, тобто кому, як не вам, відчувати світоглядну складову знань. Яскравий приклад: в певні часи читалися лекції з чітким атеїстичним спрямуванням. А тепер зустрічаємо лекції такого плану — «Крах теорії еволюції Дарвіна», «Фактори існування Бога». Це що, поворот на 180 градусів? З філософського погляду, де межі плюралізму?

— Відповідатиму на це запитання як соціолог. По-перше, немає жодної людини, яка в щось не вірить: чи у надприродну силу, чи у Творця, в розум тощо — це доведено багатьма тестами. Чим атеїст відрізняється від войовничого атеїста? Войовничий атеїст — це той, хто ще більше вірить у Бога, нематеріальну силу... Фактор віри — основний регулятор людської поведінки. Наприклад, уся медицина побудована на вірі; після певної послідовності дій буде конкретний результат. Теорія Дарвіна — одна з можливих природознавчих гіпотез. Це не значить, що вона повністю доведена. Теорія Дарвіна дала надзвичайно великий поштовх у природознавчій та суспільствознавчій галузях, перш за все соціал-дарвінізм — коли і де боротьба за виживання у середовищі, види борються між собою, в результаті цієї боротьби відбувається селекція і т. д. Але тепер ми живемо у надзвичайно гармонійному світі, і

революція — це патологія історії. Сучасна мораль повинна бути не конфронта ційною, а компромісною . Боротьба під гаслом: «Хай живе ідея, але за це вмре мій сусід» — це антигуманістичний підхід. І що важливо: коли людина замислюється над смислом життя, вона приходить до ідеї Бога. Тому що людина знає, що є поняття сакральні, священні, божественні. Це випливає з її внутрішнього світу; це результат її роздумів, осмислення, переживань. Так виникають езотеричні знання — знання, які йдуть зсередини. Не треба боятися цього слова. Це процеси, які, грунтуються на осмисленні, на озарінні, їх природу ми ще не знаємо.

— З другого боку, є якась небезпека. Ми живемо у вік комп’ютеризації, але спостерігається певний поштовх мракобісся. Які знання зараз популяризуються? Знахарство, нетрадиційне лікування, екстрасенсорика... Подивіться, яка література користується попитом.

— Ви ж знаєте, що дуже багато книжок пишуться з однією метою: заробити гроші, зробити скандал, сенсацію, собі ім’я, реноме тощо. Цю ситуацію треба розуміти, і коли все суспільство буде правильно бачити її, воно буде вибирати, і такі процеси самі по собi затухнуть.

— Але ж чи можна встановити межу між наукою та псевдонаукою? Наприклад, якщо фізик заявить, що винайшов «вічний двигун», то його висміють. Інакше в істориків — ось у Москві з’являються книги, того ж Фоменка, який доводить, що «всю» історію треба писати заново. І люди читають і вірять..

— Так, про це треба говорити, загострювати цю проблему, і газети теж повинні піднімати ці питання. Слід задіяти Інтернет. У нас мільйон сайтів, але попитом користуються розважальні складові. Науково-технічної продукції в Україні споживається разів у п’ять менше, ніж у Росії. Це, звичайно, йде від загальної культури, розвитку людини, від загальної фундаментальної основи її знань, адже зараз, окрім спеціальних, потрібні фундаментальні знання, професійні й компетентні.

«СТАБIЛIЗАТОРАМИ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ Є ЗНАННЯ ТА IНТЕРЕСИ»

— Таке досить прагматичне запитання. Яке сьогодні становище у школі, особливо сільській? Раніше там передплачували журнали, брошури, щось йшло у сільські бібліотеки. Зараз з цим дуже важко. Чи є у вас важелі, які зможуть допомогти піднімати школу?

— В Україні 20 тисяч шкіл, бюджет дуже малий... Село зараз залишилося майже без газет, хіба що є «Сільські вісті» із величезним тиражем і власною мережею розповсюдження — і з певним поглядом на проблеми. Якщо і є комп’ютери — немає людини, яка могла б навчити на них працювати. Ми можемо взяти на себе цю складову: підготовку вчителів, щоб якось допомогти державі. Наведу один з прикладів. Після виходу Указу Президента про землю ми за сприяння фонду «Відродження» видали брошуру «Бери землю у власність і господарюй» і донесли її практично безкоштовно до кожної сільради. З’явилося дуже багато товстих книжок на цю тему, але їх фактично ніхто не читав. Брошуру підкріпили виступом лектора, якому було дуже важко, тому що він мав справу з великою кількістю людей — 700—800 чоловік, і всі питання треба було вирішити негайно. Нам потрібні «живі знання». Тобто є нагальні питання, про які в людей немає чіткої думки. Лише в результаті змістовної дискусії в людини виникне своя думка, позиція, і лише тоді в неї є варіант якогось рішення. На превеликий жаль, у нас фактично немає громадської думки, є настрій, кожного разу різний. А стабілізаторами громадської думки є знання та інтереси.

— Василю Івановичу, наскільки змiнився склад лекторів порiвняно з радянськими часами?

— Штатних працівників у центральному апараті товариства «Знання» — 120 чоловік і понад 500 людей по областях. В орбіту нашої роботи за рік втягнуто приблизно від 50 до 100 тисяч. Але ми скромно називаємо 50 тисяч. Ми виграли декілька грантів під час виборчої кампанії: роз’яснювали Закон про вибори, проводили консультації про вибори, працювали, без перебільшення, на всі партії.

— А який стан вашого співробітництва з Національною академією наук, з іншими вченими?

— НАН України — серед наших засновників. Академіки НАН України — члени нашої президії, перш за все. По-друге, ми повинні поширювати знання, які вони відкривають, й бути місцем, де цi знання можуть реалізовуватися. Інтелектуальна еліта — це наше золото, наше багатство.

— А хто з відомих академіків співпрацює iз «Знанням»?

— Ситник Костянтин Меркурійович — член президії, Таран- Жовнір Юрій Миколайович — голова правління товариства «Знання» у Дніпропетровській області, Онищенко Олексій Семенович — директор Національної бібліотеки імені Вернадського, Кремень Василь Григорович — міністр освіти, філософ і академік НАН України.

— Наскільки точно вдається прогнозувати розвиток суспільства на 20—30 років уперед?

— Майбутнє теж народжується сьогодні, воно програмоване. Соціолог може сказати, яким буде майбутнє. Це досить просто. Тут працює механізм самореалізації прогнозу. Якщо ми маніфестуємо те, чого зараз хочуть люди, значить, за ці цінності люди будуть боротися, і вони будуть у скрижалях суспільства завтрашнього дня. Як у «Пісні про віщого Олега» — смерть від коня була «підготовлена». Ми мислимо моделями: я повинен жити там, де панують певні загальні культурні універсалії, які визначають і фактично регулюють поведінку людей. До того ж жодна ідея ще повністю не реалізувалась, крім вчення апостолів Павла і Петра. Ні в Маркса, ні в Енгельса, ні в Ньютона . Хоча, наприклад, Ейнштейн або Фермі у 25 років зробили відкриття, які перевернули усе світобачення.

У ПОШУКАХ ЗАГАЛЬНОГО «ТІЛА»

— А наші молоді таланти, якщо не генії, у 25-30 років змушені їхати за кордон. Про це треба кричати.

— Суспільство не вирощує еліту. «Теорія еліт» доводить — є 10% людей, яким притаманні риси лідера — вони здатні утворювати новації. А іншим 90% це не треба, вони будуть наслідувати ідеї, які ті творять.

— Нам розповідали, що в Чорногорії уряд повертає на Батьківщину своїх інтелектуалів, які виїхали за кордон. До того ж не тільки повертають, а й «виписують» додатково (з наданням ПМП) вже кілька десятків «світлих голів» з Росії, України, з Прибалтики. Зараз в Чорногорії потужна інтелектуальна база, вони дбають про майбутнє своєї країни.

— Абсолютно правильно. Я цю проблему вивчаю. Спочатку це робили країни Сходу, наприклад, Корея. Там робиться все для повернення інтелектуалів: скасовуються податки, дається робота, збільшується зарплата. У Тайвані при поверненні даються пільгові умови. Китай, навпаки, розвиває земляцтва за кордоном, але внутрішні зв’язки обов’язково зберігаються. Ми повинні пам’ятати — у нас є спільне етнічне тіло. Наша біда в тому, що ми поки цього не розуміємо. Японія була дуже активною в процесі отримання знань, японці публікували абсолютно всі технічні видання англійською мовою. Зараз, коли країна досягла такого фантастичного рівня, вона фактично закрила інформацію, публікуючи її лише японською мовою. Там зрозуміли, що інформація має надзвичайно високу ціну.

— Здається, минулого року президент США Буш виступав у конгресі і висловив абсолютно точну думку: з усіх фінансових вкладень, інвестицій, безперечно, найбільш прибуткове і зараз найпотрібніше — вкладення в інтелект нації. Воно дає фантастичну віддачу. У нас це розуміють?

— Так, розуміють. Говорять в нас про це. Так, вкладення в інтелект нації дає фантастичну віддачу.

— Говорять. А в Америці роблять.

— Це окрема проблема, чому ми так відстали. У нас був зовсім інший рівень освіти. Наша освіта була спрямована на максимальне накопичення інформації, але ми дуже часто не могли її реалізувати. Захід пішов іншим шляхом. Ми свого часу всі цікавилися проблемою: що там i як у Гондурасі? Лектор з міжнародних проблем був найбільш популярним. А американця цікавило, що робиться в сфері його спеціальності. Тобто була праксеологічна спрямованість освіти. Зараз світ пішов уперед: наприклад, у Тайвані з 10 тисяч чоловік 700 здобувають вищу освіту. У нас у 1986 році було 176 чоловік з 10 тисяч, зараз — приблизно 330 чоловік. В Росії ще більше. Наприклад, у Франції освіта повністю державна, на неї виділяються величезні гроші. У нас дуже великий інтелектуальний потенціал, який ми просто не використовуємо. Ми повинні знати, що ніхто нам не допоможе, необхiдно максимально використати наші внутрішні ресурси. Така ж ситуація і в Індії, яка за 10-15 років досягла величезних успіхів, і сьогодні 13% її національного доходу отримує з виробництва програм. Українців у всьому світі приблизно 70 мільйонів: в Росії, Канаді, США, в Аргентині, Бразилії... І головне зараз — встановити комунікативний зв’язок, об’єднати всіх українців, щоб вони відчули свою причетність до нації, відчули своє загальне «тіло».

«Народ можна примусити до слухняності, але його не можна примусити до знання», — сказав колись Конфуцій. Це було сказано в VI столітті до нашої ери; у третьому ж тисячолітті інтелектуальний потенціал країни стає її основним, стратегічним, винятковим ресурсом. Інтернет і передова біотехнологія, мікроелектроніка та порошкова металургія найенергійнішим чином витісняють бомби і ракети як символ справжньої сили держави. Ще важливіше інше: освічене суспільство має незмірно більше шансів стати суспільством дійсно демократичним.

Що сприяє і що заважає поширенню знань серед українців? Чи справді ми переживаємо зараз сплеск мракобісся, пролог до епохи «бубнів і шаманів»? Які досягнення Всеукраїнського товариства «Знання» в день його 55-річчя (відзначається саме сьогодні, 17 січня)? На ці та багато інших запитань відповідає голова правління товариства «Знання», кандидат філософських наук Василь Iванович КУШЕРЕЦЬ.