Про позитиви та негативи Варшавського саміту для України

Черговий саміт НАТО, який минулої суботи завершився у Варшаві, господар якого президент Польщі Анджей Дуда і Генсек НАТО Єнс Столтенберг назвали історичним. Справді, це був наймасштабніший  захід Альянсу за кількістю учасників глав держав, урядів, представників преси за останні роки. Для України, як планувалося, він завершився ухваленням на засіданні Комісії Україна — НАТО Всеохоплюючого пакета допомоги, що включає 40 сфер, головним чином у галузі безпеки та оброни. Однак Україна, попри те, що ще 2003 року було закладено законодавчі основи інтеграції нашої країни в євроатлантичні структури, так і не наблизилася до статусу кандидата на вступ до єдиної чинної у світі системи колективної безпеки. Напередодні саміту та і під час зустрічі у верхах у Варшаві дивувало те, що саме західні лідери говорили на прес-конференціях, що Президент України Петро Порошенко не просить членства в НАТО. Більше того, український Президент та інші члени делегації фактично уникали зустрічі з пресою. На прес-конференції, на яку було запрошено журналістів, він говорив сім хвилин, і по тому одразу зник, не відповівши запитання. Просто вершина комунікації Президента зі ЗМІ!..

«День» звернувся до директора Програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексія МЕЛЬНИКА з проханням прокоментувати результати саміту для України та очікування Польщі, що ця зустріч у верхах стала історичною.

«ЗАРАЗ ГОЛОВНЕ, ЩОБ УХВАЛЕНІ ТУТ РІШЕННЯ ВПРОВАДЖУВАЛИСЬ У ЖИТТЯ»

— Існує чимало підстав вважати цей саміт історичним. По-перше, він відбувався в столиці, з якою колись асоціювався Варшавський пакт. Інакше кажучи, раніше це був символ ворога НАТО, а тепер це місто приймає саміт Альянсу.

Щодо змісту — аналізуючи заключний документ і порівнюючи його з ухваленим в Уельсі, тут  справді набагато більше конкретики.

І саме комюніке можна, без перебільшення, назвати концептуальним документом. Тут все деталізовано, й охоплено практично всі напрями діяльності НАТО. Даються ґрунтовні та об’єктивні оцінки ситуації в сфері безпеки і тих загроз, з якими зараз доводиться зустрічатися НАТО і підходів до вирішення проблем.

Загалом, якщо буде імплементовано все, що було ухвалено у Варшаві, то, бузсумнівно, цей саміт матиме історичні наслідки на найближчі три-п’ять років.

— А які є позитиви та негативи цього саміту для України?

— Очевидним позитивом є підтвердження у підсумковому комюніке Варшавського саміту наміру НАТО продовжувати підтримувати Україну, зокрема через розширення допомоги в рамках Всеохоплюючого пакета допомоги, ухваленого на цій зустрічі.

Окрім того, можна звернути увагу на такі моменти. Зокрема, по-перше, йдеться про перехід підходів НАТО у відношеннях з Росією від співробітництва-партнерства до стримування та діалогу. Зараз існує відчуття, що головними будуть заходи стримування, а діалог, скоріше за все, буде обмежений  спілкуванням з метою уникнути надмірної конфронтації чи незапланованих інцидентів як з літаками чи кораблями з обох сторін. І це буде грунт, на якому розглядатиметься вирішення конфлікту між Україною та Росією. І це, гадаю, матиме опосередковані наслідки для перегляду позицій Заходу загалом  і зокрема НАТО з вироблення політики щодо продовження санкцій та перегляду надання допомоги Україні.

По-друге, в іншому пункті цього комюніке чітко зафіксовано позицію, що по Криму не може бути жодних компромісів, і НАТО робить чіткий акцент на відповідальності Росії за виконання Мінських угод.

Не думаю, що можна говорити про негативи, але є певні застереження. Зокрема, в ході дискусій на Форумі експертів на Варшавському саміті «НАТО на захисті миру: 2016 рік і далі» прозвучало, що зараз головне, щоб ухвалені тут рішення впроваджувались у життя.

— У декларації сказано: «Ми продовжуємо сподіватися на конструктивний діалог з Росією, якщо дії Росії зроблять це можливим». Як ви це прокоментуєте?

— Це абсолютно конструктивна позиція. Тут багато говорилося про здатність однієї чи іншої сторони адекватно сприймати сигнали. І цей сигнал посилається у сподіванні, що Росія зрозуміє, що НАТО налаштовано на зняття цієї конфронтації з можливим переходом до налагодження відносин.

До речі, наступний захід засідання Ради Росія — НАТО покаже, які є перспективи уникнення подальшої конфронтації. Росія вже поставила умови, що вимагатиме роз’яснень по кожному пункту. І поки виглядає так, що принаймні  є декілька пунктів, по яких навряд чи буде знайдено якийсь компроміс чи навіть взагалі бути якесь продуктивне обговорення. Насамперед це стосується Криму.

«ВІД ПОРОШЕНКА ЙДУТЬ ТАКІ СИГНАЛИ, ЯКІ ВВОДЯТЬ В ОМАНУ»

— А як ви оцінюєте те, що на прес-конференціях у Києві держсекретар Джон Керрі, а у Варшаві генсек НАТО Єнс Столтенберг казали, що Порошенко не просить членства в НАТО і заявляє, що головне завдання — реформа Збройних сил до 2020 року?

— З одного боку, це — позитив, що не було того, що ми спостерігали раніше, десять років тому, коли Україна постійно «смикала за рукав» партнерів по НАТО, вимагаючи якогось сигналу, якогось нового формату. Інакше кажучи, зараз є певний рівень взаємних домовленостей, що питання членства в НАТО не на часі, виходячи з того, що на території України триває збройний конфлікт та існують перешкоди зі вступу країни до НАТО, завершуючи тим, що Україна із суто технічних критеріїв сьогодні не відповідає стандартам. І ця позиція влаштовує обидві сторони.

З другого боку, таке сприйняття в НАТО виникає з того, що від Порошенка йдуть такі сигнали, які вводять в оману. З одного боку, добре, що не звучить наполеглива вимога вступу до НАТО, а з другого — не завжди можна зрозуміти, чи Україна, як і раніше, налаштована на те, щоб цей процес був завершений формалізацією відносин.

Це може бути однією з причин, чому ця фраза: «Україна та Грузія будуть у майбутньому членами НАТО» — не прозвучала знову в заключній декларації саміту.

— Але, виступаючи на експертному форумі на панелі під назвою «Збереження миру, узміцнення свободи, правосуддя і безпеки у ширшому світі» віце-прем’єр-міністр з питань євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе сказала: якби була перспектива членства, то було б більше стабільності в регіоні.

— Вона повторює речі, які лежать в основі політики розширення НАТО. Одна з найголовніших цілей, яку було досягнуто завдяки розширенню НАТО, це створення зони стабільності, демократії, що є чинником зміцнення регіональної та глобальної безпеки. Країна, яка приєднується до НАТО, автоматично підтримує всі цінності та принципи, на яких основана Організація північноатлантичного договору.

— Якщо продовжити мову про сигнали, то чи можна розглядати як такий те, що на зустрічі 5+1 провідні лідери підтримали українську позицію щодо проведення виборів на Донбасі: спочатку безпека, а потім вибори?

— Так, і це належить до позитивів, про які я говорив раніше. У фінальному комюніке саміту чітко зазначено, хто є головним винуватцем у продовженні конфлікту на Донбасі. Так, вони поділяють наші умови: спочатку припинення вогню, досягнення необхідного рівня безпеки в регіоні, без чого не може бути проведення виборів. З другого боку, українська влада, здається, не розуміє, що ухвалення законів, зокрема щодо проведення виборів на окупованій території, та виконання мінських умов — це дещо різні речі. Ті обставини, що нині є на сході, не заважають все-таки ухвалити закон про проведення виборів, що значно підсилює напруженість на переговорах з нашими партнерами і противниками. Таким чином, ухвалення закону — це одне, а проведення виборів — інше.

«ВІД ГЛАВИ ДЕРЖАВИ ХОЧУТЬ ПОЧУТИ ПРО УСПІХИ В РЕФОРМАХ...»

— Перед експертами на згаданому вище форумі виступали генсек НАТО, президенти і прем’єри країн Центральної Європи. Також планувалася участь у ній нашого Президента, але за день до цього було оголошено, що замість нього виступить віце-прем’єр-міністр з питань євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Наскільки, на вашу думку, було б важливим для іміджу нашої країни спілкування Президента з провідними експертами?

— Сподіваюся, що у Президента Порошенка були дійсно якісь занадто важливі справи, щоб віддати їм перевагу, а не виступу на форумі, на якому були присутні практично найкращі світові експерти, які формують громадську думку та політику. Якщо це сталося з інших міркувань, то це свідчить про його нерозуміння важливості спілкування з людьми, які формують політику. Від підтримки на експертному рівні заявленої Україною позиції залежатимуть також політичні рішення.

Тут виникає інше питання. Існує занепокоєння з приводу того, про що б говорив Президент перед такою аудиторією. Зараз навряд чи потрібно говорити багато про те, що Росія — агресор і що Україна обстоює інтереси Європи на східних кордонах західного світу. Так, це правда, і всі про це вже знають.

А ось якраз від глави держави хочуть почути про успіхи в реформах, у боротьбі з корупцією, у реформуванні сектору безпеки та оборони. Виступаючи перед такою аудиторією, доводиться зважати на те, що навряд чи гаслами її можна задовольнити.

— І, на вашу думку, чи справилася з таким завданням Климпуш?

— Зрозуміло, що на тлі десятка глав держав та генсека віце-прем’єр не може замінити президента. Якщо говорити про оцінки, які я чув від колег, західних експертів, то якраз вони звертали увагу на те, що в її виступі були не досить враховані запити експертної аудиторії. Від неї очікували ключових месиджів стосовно того, що робить Україна, і виходячи з того, в чому полягає західний інтерес підтримки України задля зміцнення євроатлантичної безпеки. Вона намагалася це робити, але це виглядало не досить переконливо. І навіть за існуючих успіхів реформ Україна має значно більше чого продати Заходу, ніж це прозвучало у виступі Климпуш-Цинцадзе.

Рішення щодо Чорногорії якраз є підтвердженням того, що двері НАТО залишаються відкритими, і це практичне рішення. З огляду на реакцію Росії, яка вже була, та гнівну риторику, яка залишається такою ж, це нічим не гірше або й, може, краще, ніж просто повторити те, що було сказано на Бухарестському саміті.