«Акт великого психологічного повернення»

Добре, що це нарешті сталося. За безвізовий режим з Євросоюзом, який анонсувався багато разів, зокрема Президентом Петром Порошенком, таки проголосували. Трохи інформації. 6 квітня Європарламент ухвалив законодавчу резолюцію, згідно з якою Україну переносять до переліку третіх країн, громадянам яких скасовуються візові вимоги для короткострокових подорожей країнами ЄС. Резолюцію підтримав 521 депутат, 75 голосували «проти» і 36 утрималися. Далі, за процедурою, рішення щодо надання Україні безвізового режиму має двічі затвердити Рада Євросоюзу — на рівні послів країн-членів та міністрів. Документ також повинні підписати президент Європарламенту та головуючий у Раді ЄС представник Мальти. Рішення набуде чинності на 20-й день після опублікування. Отже, очікується, що українці зможуть вільно подорожувати до країн-членів Євросоюзу, за винятком Великобританії та Ірландії, у червні.

Тепер розставимо акценти. Хоч і не без проблем, але українська влада під тиском суспільства, все ж, виконала всі необхідні критерії для впровадження безвізового режиму. Тому справа останнім часом залишалася за Євросоюзом. А з огляду на те, що українці віддавали свої життя під час Євромайдану не просто за зміни в країні, а тримаючи в руках українські та євросоюзівські прапори, і головне — вже четвертий рік продовжують ціною власних життів захищати європейські кордони від московської навали, рішення Європарламенту — це борг, який віддали європейці. Безумовно, ніхто замість нас реформувати нашу країну не буде. Однак від Європи також має бути зустрічний рух. Захід повинен більше цікавитися Україною, яка нині — на передовій у протистоянні з російським агресором. Саме тут пролягає лінія фронту. Це не буферна зона, яка десь там далеко. Це — країна, яка бореться за право на існування і свою ідентичність, а також — за цінності, які сповідує Захід.

1939 року британський учений-українознавець Ланселот Лоутон виступив на засіданні членів Близького та Середньосхіднього товариства у Лондоні з актуальною до сьогоднішнього дня доповіддю «Україна: найбільша проблема Європи», в якій, зокрема, зазначив: «Протягом останніх кількох місяців Україна — зовсім невідома Заходові країна — опинилася в центрі світової уваги. Гадаю, більшість людей можуть сказати, що знають мало або й нічого не знають про неї. Це не їхня провина. Для такого незнання є поважні причини. Поневолювачі України добре подбали про те, щоб вона залишалася незнаною; вони заперечували навіть її існування. Дуже важко уявити собі щось більш гідне осуду, ніж замовчування народу, котрий за давнім правом належить до родини європейських націй. Попри загальну, хоча й зрозумілу непоінформованість у цій справі, переважає думка, що від вирішення української проблеми залежатиме доля Європи. Ця думка має своє виправдання». (Цитата з доповіді Ланселота Лоутона «Україна — найбільша проблема Європи» використовується на обкладинці книги «Сила м’якого знака» з «бібліотеки газети «День». Українською книга видана в 2006 р.: Ланселот Лоутон. «Українське питання». — К.; Лондон: «Спадщина» ЛТД, 2006. — 168 с.).

Остання фраза (головна) актуальна і сьогодні. Звісно, не треба сприймати безвіз як фетиш, який одразу вилікує український державний організм. Безвізовий режим ніяким чином, наприклад, не вирішить проблему корупції в Україні. Він лише спонукає до руху в напрямку змін, тому важлива домашня робота, бажання боротися з тією ж корупцією. Отже, яке практичне значення матиме безвізовий режим? На своїй сторінці у ФБ голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко пояснює:

Свобода пересування — це одна з базових свобод людини, а для українців можливість вільного пересування в межах всієї Європи — це капітал для майбутнього, реальна можливість посилення міжлюдських контактів, зближення українського гуманітарного простору із загальноєвропейським, взаємопроникнення і взаємозбагачення наших суспільств.

Безвізовий режим стане хорошим сигналом для зарубіжного капіталу, оскільки Європейський Союз цим визнає певний рівень стабільності і безпеки в країні. Це якісно покращить ділові зв’язки українського бізнесу, зокрема малого, із західними партнерами і зробить привабливішим інвестиційний клімат у країні. Надаючи безвізовий режим, ЄС вимагав прийняття законодавства, яке робить прозорішими бізнес, реєстри власності, податкову систему. Отримання безвізового режиму стане спільною перемогою України та ЄС. Це означає, що Україна зіставна із сусідніми центральноєвропейськими державами. Така атмосфера сприятиме зниженню відсотків на кредити, зменшенню банківської ставки, включить наших виробників у ланцюжки доданої вартості. Отже, і експорт сприйматиметься легше, ринки стануть доступніші.

Результати не з’являться вже завтра, але процес пішов.

Актуальність питання безвізового режиму для українців розбиває всі аргументи людей, які стверджують, що безвіз для українців не актуальний, оскільки більшість українців не мають фінансової можливості їздити в ЄС. Насправді саме бюрократичні перепони заважають багатьом українцям відвідувати Європу, яка зовсім поруч. Фінансова ситуація — явище, що постійно змінюється і в цьому, зокрема сприятиме зняттю бюрократичних бар’єрів. Відсутність візових бар’єрів насамперед пожвавить авіаційне, залізничне та автомобільне сполучення України з рештою Європи, створить конкуренцію, що у свою чергу сприятиме зниженню ціни на квитки. На кожній візі людина економитиме понад тисячу гривень, не кажучи вже про можливість вільно планувати особисті чи ділові поїздки. А подорожі до сусідніх Польщі, Румунії чи Угорщини співмірні в ціні з поїздками по Україні

Крім історичного, соціального, економічного значення, є й інші аспекти. «Чим ще важливий «безвіз»? — ставить запитання на своїй сторінці у ФБ головний редактор газети «День» Лариса Івшина. — Це Акт великого психологічного повернення. Колись Європа закінчувалася на українських містах Магдебурзького права. Отже, все стає на свої місця. Хоча це лише перший крок...