Білоруська опозиція йде на «п’ять із плюсом»
Чи досить дружити проти Лукашенка, щоб створити дієздатну й ефективну опозиційну коаліцію? Це запитання ми адресували одному з лідерів «п’ятірки», голові Об’єднаної громадянської партії Анатолію ЛЯБЕДЬЦІ.
— На сьогодні нам вдалося залучити до спільної роботи близько 90% суб’єктів громадсько-політичного життя країни. Це не тільки шість абсолютно різних з ідеологічного погляду політичних партій, які, до речі, представляють європейський політичний спектр, але й депутатська група «Республіка», низка підприємницьких об’єднань, кількасот громадських організацій, профспілки. Білоруська ситуація серйозно відрізняється від російської або української. Ми маємо яскраво виражений авторитарний режим з окремими елементами тоталітарного суспільства. Можливо, дуже різка історична паралель, але ми пам’ятаємо 30-і роки, Німеччину, коли ліберали, комуністи, соціал-демократи не змогли об’єднатися, але потім все одно опинилися разом — у концтаборах. У нас, сподіваюся, концтаборів не буде, але на сьогодні жодний розвиток — ані економічний, ані політичний — неможливий, якщо ми не вирішимо проблему системи політичної влади в Білорусі. А для цього необхідна консолідація всіх опозиційних сил.
Ми не ставимо завдання перевиховати комуністів або, навпаки, лібералів. Ми об’єдналися навколо трьох принципів: суверенітет, незалежність Білорусі, реальна демократія, права людини. Це три кити, на яких тримається «Народна коаліція 5+».
Так як ми не маємо альтернативи об’єднанню, так і Лукашенко не має альтернативи третьому або четвертому терміну. Він розуміє, що є таке поняття, як відповідальність. А з огляду на його дії за два президентськi терміни, які часто суперечили, в тому числі, його ж Конституції, він має підстави для хвилювання. Хоча ми готові гарантувати Лукашенку особисту безпеку, бо це було б набагато дешевше для Білорусі — якби він добровільно пішов у 2006 році.
Лукашенко має певні проблеми й труднощі, яких у нього не було ще півтора-два роки тому. По-перше, якщо під час минулої президентської кампанії його рейтинг становив 45—47%, то сьогодні — 20— 25%. Наші активісти провели в Гомелі голосування, в якому взяли участь 2130 чоловік, які відповіли на запитання: «Чи готові ви підтримати зміни до Конституції, які подовжать повноваження діючого президента?» 89,6% висловилися проти. Не тільки ми маємо такі цифри, Лукашенко також знає про настрої людей. По- друге, Лукашенко ще ніколи не проводив виборчі кампанії або референдуми за відсутності підтримки з боку Росії. Росія, не через те, що вона переоцінила Лукашенка, а в силу своїх геополітичних інтересів, сьогодні відмовляється дати добро на проведення референдуму, на якому Лукашенко міг би подовжити свої повноваження. І третій чинник — це реальний процес об’єднання опонентів президента. Ці чинники збільшують ризики для Лукашенка. Тому він не провів референдум про подовження своїх повноважень цього року, хоча мав такі плани. Однак Лукашенко може спробувати продовжити своє політичне майбутнє за допомогою інших способів. Можливо, це буде якесь народне віче, «народний хурал», такі речі у нас проводяться. Можливо, залежно від результату виборчої кампанії до Палати представників президент спробує використати цю структуру для того, щоб подовжити свої повноваження.
Що ж до недавньої інформації про «замах» на президента, який нібито мав місце, скажу, що Лукашенко та його оточення вже кілька разів використовували такі піар-акції. Найвдаліша була під час президентської кампанії 1994 року. Знамениті постріли біля невеликого містечка Ліозно, як кажуть аналітики, принесли Лукашенку 10—15% приросту популярності. Сьогодні це вже не спрацьовує. Дуже велике розчарування людей. За два роки після президентських виборів Лукашенко втратив рівно половину своїх виборців. Найголовніше, що він не має ресурсів — ані золотого запасу, ані успішних реформ — щоб повернути цю любов або хоча б зупинити падіння свого рейтингу. Сьогодні серед тих, хто розчарувався, насамперед пенсіонери та жителі сільських регіонів — тобто ті групи населення, на яких традиційно трималася влада Лукашенка.
Нещодавно було оголошено про будівництво в Мінську рекордними темпами телевежі, яка поступатиметься за висотою лише Останкінській. Звісно, столиці така телевежа не потрібна. У Білорусі є п’ять телевеж, які покривають 97% території країни. Нова вежа буде абсолютно безглуздою з технічного погляду. Це дуже дорога іграшка. Мені здається, що це спільна риса авторитарних правителів: коли вони відчувають, що їхній час минає, хочуть після себе хоч щось залишити. У Румунії вже давно немає Чаушеску, але величезний, найбільший в Європі палац стоїть.
