Борці з «халіфатом»

Нігара Хідоятова — лідер узбецької партії «Озод Дехкон» («Вільний селянин»), що, як і інші опозиційні сили цієї країни, не має реєстрації. В Україні про «вільних селян» почули після андижанських подій — активісти партії обходили будинки людей у Ферганській долині та вели свій рахунок загиблих — 745 чоловiк. Нагадаємо, офіційна кількість жертв — близько 170, і керівництво Узбекистану обвинувачує в тому, що сталось, ісламських екстремістів. Нігара Хідоятова — з дуже відомої сім’ї, серед її предків — кілька лідерів Узбекистану минулих часів, її бабуся і дідусь стали народними артистами СРСР... «У 1995 році моїй сестрі зробили силуваний аборт, бо втік мій дядько, який був першим послом Узбекистану в США», — розповіла Нігара Хідоятова. Вона приїхала до України на запрошення учасників помаранчевої революції, об’єднаних навколо сайту «Помаранч-інфо», щоб із київського інформаційного майданчика розповісти про ситуацію в Узбекистані. З українськими офіційними особами не зустрічалася — «завдання поїздки було іншим», дипломатично пояснила Нігара Хідоятова.

Одна з лідерів узбецької опозиції — кандидат історичних наук і юрист. «У мене був великий, за мірками Узбекистану, бізнес, але потім я зрозуміла, що в нашій країні неможливо працювати без порушень, а допускаючи їх, стаєш дуже уразливим для влади», — пояснює Нігара Хідоятова. За її словами, «покоління зароджуваної буржуазії» кілька років тому наважилося підтримати опозицію. Підприємці створили «Сонячну коаліцію», що була зареєстрована у Чикаго. «Земля в Узбекистані ніколи не була приватною власністю, і завдання партії «Вільний селянин» — уперше привести Узбекистан до капіталізму, провести земельну реформу, — каже політик. — Ми відлучені від ЗМІ, але в нас є активісти в кожному кишлаку, через них ми поширюємо наші листівки, буклети, газети. Наприклад, ми говоримо про те, що в нашій країні ніхто не знає про реальний стан державного бюджету. Коли народ не орієнтований політично, як зараз в Узбекистані, він справді може стати здобиччю проповідників таких соціальних утопій, як ваххабізм. Наше завдання — правильно орієнтувати людей».

«Після подій в Андижані, під час яких, за різними даними, загинули понад тисячу осіб і безліч зникли безвісти, минуло більше двох тижнів. Будь- яка демократична держава була б зобов’язана оголосити траур по загиблих, але в Узбекистані лише оспівують тих, хто причетний до розстрілу. Андижан ховає загиблих — старих, дітей, юнаків і дівчат — але жертв буде ще більше. Влада знищує свідків трагедії, люди продовжують зникати та гинути», — говорить Нігара Хідоятова. Вона з жалем зазначає, що «розстріл в Андижані підтримали Росія та Китай, а США продовжують керуватися подвійними стандартами через підтримку, яку Карімов надав їм в афганській кампанії, проголосивши себе борцем з ісламським екстремізмом». «Сьогодні в Узбекистані близько семи тисяч політв’язнів, яких арештували за підозрою в зв’язках з ісламськими організаціями, — розповідає опозицiонерка. — Узбекистан фактично перетворений на середньовічний халіфат, хакіми стали феодалами. Президент сам призначає суддів, прокурорів, місцеву владу, сенаторів... Якщо за радянських часів на полях Узбекистану було близько 400 тисяч одиниць сільгосптехніки, сьогодні наші селяни обробляють землю, як сто років тому. У Ташкенті заробітна плата не перевищує $30—40, із яких $20 ідуть на комунальні послуги. А в селі люди роками не отримували зарплати, віддаючи державі 100% вирощеної ними продукції. 65% населення Узбекистану — сільські жителі, але вони не мають своєї фракції в парламенті, тоді як навіть у царській Думі були передбачені місця для селянських представників. Люди виїжджають на заробітки до Росії, сусідніх країн, та й до України також. Літак, яким я летіла до Києва, був наповнений молоддю у віці 16—30 років, усі вони летіли сюди, щоб заробити грошей».

Зі слів Нігари Хідоятової, «єдиним заробітком в бідному Андижані була контрабанда через ріку Карасу, але влада зруйнувала міст, що з’єднує місто з Киргизстаном, і багато жителів Андижана були просто приречені на голодну смерть». Іслам Карімов висловився проти міжнародної комісії з розслідування подiй в Андижані. Нігара Хідоятова переконана в її необхідності: «Усе почалося із захоплення в’язниці якимись озброєними людьми. Ким вони були? Чому в охорони в’язниці були лише холості патрони? Чому всіх охоронців вбили, не залишилося свідків? Чому начальник в’язниці сам відчинив ворота? Ми знаємо лише те, що о шостій ранку на площі в Андижані було 20 тисяч людей, до 12-тої — близько 50 тисяч, о першій годині дня приїхали БТР і джип та розстріляли близько 35 осіб. Але натовп не розходився до п’ятої години, люди чекали Карімова. Замість цього почався розстріл, який тривав до 11-ї вечора».

Нігара Хідоятова прогнозує нові повстання в Ферганській долині. «Не треба забувати, що саме в Андижані сто років тому сталося найпотужніше повстання проти царизму і саме Ферганська долина є батьківщиною національно-визвольного руху — басмацтва, що до 1936 року чинив опір радянській владі та примусив змінити всю радянську політику по відношенню до Середньої Азії. Той, хто насмілився подолати страх перед тираном, ніколи більше не буде рабом», — каже вона.

Зі слів Нігари Хідоятової, «Україна як оплот демократії у Східній Європі може допомогти народу Узбекистану, наполягаючи на міжнародному розслідуванні андижанських подій». Водночас на думку екс-координатора громадянської кампанії «Пора!» Олексія Толкачова, «спроби створити таку комісію не повинні заважати Україні та світовій спільноті оперативно реагувати на репресії, що тривають в Узбекистані, у тому числі проти активістів партії «Озод Дехкон». Учасники помаранчевої революції готові ділитися з узбецькою опозицією досвідом ненасильницької боротьби. Але водночас Нігара Хідоятова, відповідаючи на запитання кореспондента «Дня», зазначила, що «якщо в Казахстані зміна влади ще може пройти за українським сценарієм, то в Узбекистані — справді революційна ситуація: верхи не хочуть, низи не можуть. На відміну від української, узбецька опозиція, що опинилася в нелегальному становищі, веде партизанську боротьбу». Нігара Хідоятова переконана, що жодного експорту революцій не відбувається, — «це просто процес демократизації СНД».

Що ж до ісламського характеру ймовірної узбецької революції, про яку багато говорять деякі російські й українські політологи, Нігара Хідоятова стверджує, що «релігійний чинник буде присутній, але буде не настільки сильним, як уявляють деякі. Люди в Узбекистані просто хочуть спокійно працювати та заробляти на життя. Нам треба вестернізувати країну, а іслам прийняти як традицію — наприклад, так, як це зробили у Туреччині. До речі, днями ми зайшли до мечеті та запитали, чи можна замовити молебень за загиблими в Андижані. Але всі мулли в нас за старою радянською традицією — агенти спецслужби. I нам відмовили, адже «президент Карімов сказав, що молитися можна лише за загиблих солдатiв, а за терористів — не можна».