«Братська риторика» вичерпана

Нещодавній митно-нафтовий конфлікт між Москвою та Мінськом став відправною точкою нового етапу у розвитку пострадянського простору — інтеграції на ринкових засадах. Саме такий варіант подальшого розвитку подій і процесів на теренах колишнього СРСР, зрозуміло, за винятком прибалтійський країн, які стали членами ЄС 2004 року, ввижається головному інтегратору — Росії. Про новий етап на початку цього тижня оголосив російський президент Володимир Путін після того, як Росія на переговорах із Білоруссю домовилася про перехід до ринкових відносин із білоруськими партнерами. «Перехід на нові принципи розбудови відносин зафіксований в документах, і це є найголовнішим», — цитує Інтерфакс слова російського президента. Після урегулювання цієї кризи голова Мінекономрозвитку РФ Герман Греф поквапився оголосити, що Росія скінчила формування ринкового середовища вздовж кордону Росії. Таким чином, Білорусь була останньою країною, з якою російська сторона будувала відносини не на ринкових засадах, а на засадах якихось особливих преференцій.

Незважаючи на те, що тиск Москви на Мінськ фактично виштовхнув Білорусь із cоюзної держави, що формувалася понад десять років, Кремль наполягає на подальшому докладанні зусиль із розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі. При цьому акцент уже ставиться не на преференціях, а на необхідності використання ринкових прозорих принципів. «Коли ми навіть не у змозі підрахувати обсяг прихованої підтримки для тих чи інших держав, це не стимулює до інтеграційних процесів, а навпаки руйнує інтеграційний простір», — зауважив В. Путін на зустрічі з членами уряду. На думку російського президента, тільки тоді, «коли відносини стають ясними і покладеними на папері, такими, які прораховуються, тільки тоді стає зрозуміло, що ми можемо домогтися ситуації, при якій ці відносини справедливі й рівноправні». Путін вважає, що створення та зміцнення таких інститутів, як ЄврАзЄС, Митний союз, у нових умовах за нових підходів, може зробити формування інтеграційних структур більш ефективним.

Чи сприятимуть ці заяви Путіна після «ринкового» розв’язання конфлікту з Білорусcю інтеграції на пострадянському просторі? Про це — у коментарі українського й російського експертів.

КОМЕНТАРI

Федір ЛУК’ЯНОВ, головний редактор журналу «Россия в глобальном мире»:

— Мені здається, що ніякої серйозної інтеграції на пострадянському просторі щодо середньої історичної перспективи не буде. Адже що таке ринкові принципи? Це не інтеграція, а нормальна економічна взаємодія в торгівлі. Можуть бути й якісь складніші форми взаємодії, зокрема, обміну активів або їхнього злиття. А що таке інтеграція? Якщо брати єдиний, найуспішніший і близький нам європейський приклад, то ця інституційна зміна, створення інститутів, які наділяються повноваженнями не з координації, а з управління якимись галузями в різних країнах. Організація загальна, а управляє в різних країнах. Це надбудова над національним суверенітетом. Я абсолютно не уявляю собі, щоб яка-небудь із країн СНД пішла на те, щоб хтось ззовні здійснював якусь форму управління. Отже, тут про інтеграцію в класичному європейському розумінні взагалі говорити безглуздо. А Росія розуміє інтеграцію все-таки виключно в плані того, що інші країни входять в її сферу впливу. Вони можуть, звичайно, при цьому щось отримувати, всілякі вигоди, але все одно Росія грає першу скрипку. Я вважаю, що серйозна інтеграція не можлива доти, поки не з’являться країни, які можуть хоч би в якомусь значенні порівнятися з Росією щодо свого сукупного впливу й потенціалу. Теоретично такою першою й доки єдиною країною на пострадянському просторі може стати Казахстан, який дуже швидко розвивається й проводить дуже вивірену зовнішню політику, орієнтуючись oдразу на різні центри. Потенційно, в якомусь майбутньому, це могла бути Україна. Це також велика країна з серйозними, але поки не реалізованими можливостями. Усі інші, звичайно, не зіставні з Росією.

Повертаючись до того, що сказав Путін, йдеться не про інтеграцію, а про те, що ми будуємо більш- менш логічні відносини. Нині завершився етап політичних відносин і починається етап ринкових відносин. Який буде наступний етап — абсолютно не зрозуміло. Чи виникне на основі ринкових відносин наступна фаза, коли вже чисто ринкові підмінюються знову політичними? Можливо, це буде відбуватися на новій основі, коли справді відбувається добровільне зближення щодо об’єднання інтересів і можливостей. Гадаю, що це, якщо можливо, то буде дуже нескоро. Знову ж унаслідок не зіставності потенціалів сторін і того, що всі пострадянські країни перебувають на етапі, за суттю, формування й затвердження власних суверенітетів. Вони недавно їх знайшли, але психологічно виключено, що вони доспіють до того, щоб почати цим суверенітетом оперувати в плані навіть не обмеження, а хоч би його введення в інші рамки. Принаймні, на найближчі 10 років.

Щодо заяви Путіна про необхідність продовжувати зусилля з розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі. Це робиться також для впливу, але, передусім, це відповідає інтересам російського бізнесу, що досить бурхливо розвивається, який має потребу в експансії і в першу чергу на пострадянському просторі. У цьому випадку, як мені здається, російський президент відображає значною мірою інтереси великого національного бізнесу.

Валерій ЧАЛИЙ, директор міжнародних програм Центру ім. Разумкова, Київ:

— Я хотів би нагадати дискусії, які точилися навколо вступу України до Єдиного економічного простору. Тоді прибічники ЄЕП називали однією з переваг як раз називали збереження внутрішніх російських цін на енергоносії для країні, які увійдуть в це інтеграційне об’єднання. Ситуація з Білорусією показала фактично абсолютну несерйозність такої аргументації. Навпаки, Білорусь, як найбільший друг Росії, була поставлена в дуже складні умови і фактично опинилася під російським економічним тиском, незважаючи на те, що дві країни знаходяться теоретично в одному союзному об’єднанні. Таким чином, якісь ілюзії стосовно якихось додатковий преференцій тим, хто погодиться на реінтеграцію з Росією, сьогодні вже не існують. Така заява позитивно вплине на практичний підхід країн пострадянського простору, які тепер будуть дуже ретельно і уважно розглядати всі можливості економічної інтеграції. З іншого боку, більш чітка і прозора політика дасть змогу, дійсно, орієнтуватися не на заполітизовані, а саме на економічні вигідні проекти для всіх учасників, де не буде домінування однієї з країн.

Чи може у такому випадку мова йти про інтеграцію в прямому розумінні цього слова — створення наднаціонального органу, як це є в ЄС? Найменший ступінь інтеграції — це зона вільної торгівлі. І я не бачу ніяких проблем, чому на цьому євразійському просторі не можна створювати зону вільної торгівлі, в тому числі за участю Росії та України. До речі, Україна є прибічником створення такої зони без обмежень. Але сама Росія сьогодні фактично гальмує цей процес, не ратифікувавши відповідну угоду в рамках СНД і говорячи зразу про більш високі ступені інтеграції, починаючи з митного союзу. Така модель не влаштовує Україну, тому що вона унеможливлює більш глибоку інтеграцію на європейському напрямi. Бути одночасно в двох митних союзах неможливо. Хоча одночасно бути в двох зонах вільної торгівлі з ЄС і на євразійському просторі — це можливо, якщо виконати всі необхідні процедури. Крім того, сьогодні зрозуміло, що ситуація з Білорусcю розставила всі крапки над «і». Я не вважаю, що після цього Україна піде в будь-який політичний чи економічний проект реінтеграції з Росією. А економічна взаємовигідна співпраця буде продовжуватися. Слід зазначити, що у нас трохи різні тлумачення інтеграції. Для Росії, в першу чергу, всі процеси взаємодії цікавлять з точки зору реінтеграції. Україна більшою мірою вважає пріоритетом поглиблення взаємовигідного рівноправного співробітництва.