Брюссельські пряники

Голова Представництва Європейської комісії в Україні Ієн Боуг днями покидає свою посаду. Він переїжджає до Брюсселя і буде звідтіля курувати роботу закордонних представництв Європейської комісії. Чого слід очікувати у Києві від саміту «Україна — ЄС», який відбудеться 9 вересня в Евіані? Які «пряники» замість європейської перспективи членства використовує Брюссель по відношенню до Києва? Чи може євроатлантична інтеграція допомогти Україні швидше приєднатися до ЄС? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Ієна БОУГА.

— Пане Боуг, з яким враженням ви покидаєте нашу країну — більш як оптиміст чи песиміст, оцінюючи євроінтеграційні зусилля нашої країни за цей період?

— Майже за чотири роки, які я провів тут, співпраця і партнерство між Україною та ЄС виросли надзвичайно і в кількісному, і в якісному, і в змістовному вимірі. Інститути, передбачені Угодою про партнерство і співпрацю, працюють дуже добре. Вони дійшли до конкретних висновків. Ми ведемо переговори щодо нової угоди, включаючи угоду про зону вільної торгівлі, а також щодо підписання меморандуму про співпрацю в галузі авіаційного простору. За цей час був підписаний меморандум щодо співпраці в галузі енергетики та меморандум щодо сільського господарства. Проекти і програми, над якими ми працюємо, все більше призначенні для надання підтримки спільної політики, щодо якої ми дійшли взаємної згоди. За оцінками обох сторін, ми досягли значного прогресу в рамках Плану дій, який імплементується. Але ще залишається багато роботи. Я думаю, що однією з областей, яка потребує такої роботи, є імплементація підписаних угод. Мова йде про переклад політичних угод у фактичну і конкретну діяльність, яка, на мою думку, необхідна, щоб показати вигоди зробленої нами разом роботи. У деяких випадках це відбувається, але не скрізь.

Я розумію, що ваше питання стосується членства України в Європейському Союзі. Все, про що я говорив, наближає Україну до Євросоюзу та все більше інтегрує вашу країну до ЄС — і нова посилена угода, щодо якої ми ведемо переговори, в тому числі. А дуже амбіційна угода про зону вільної торгівлі інтегрує Україну до внутрішнього ринку Євросоюзу. Що ж стосується членства, то канцлер Ангела Меркель чітко сказала, що це питання не перебуває на порядку денному. Але все, що ми робимо, все більше наближає Україну до ЄС. Але тут не існує автоматичності щодо цього. Я думаю, що, враховуючи українські довготермінові амбіції, ми та Україна повинні фокусуватися на тому, що можемо зробити разом наступні два, три, чотири роки, щоб ці амбіції стали більш реалістичними і легшими для втілення.

— У цьому контексті, що може принести саміт «Україна — ЄС», який відбудеться 9 вересня в Евіані?

— Можу ствердно сказати, що зараз проходять дискусії щодо змісту цього саміту. Але, на мою думку, на саміті не проводяться переговори, а відбувається фіксація досягнутого прогресу в ході переговорів чи іншої діяльності. І, можливо, під час саміту можуть бути встановлені цілі на майбутнє. У даному випадку, я вважаю, саміт не піде дальше того, що було досягнуто під час переговорів. Очевидно, що до саміту будуть продовжуватися дискусії як у Брюсселі, так і між українською владою та представниками Євросоюзу. Всі працюють над тим, щоб цей саміт був успішним і на ньому було зафіксовано максимум досягнутого.

— Але ж ви, мабуть, знаєте, що існують розходження між Брюсселем і Києвом щодо включення в преамбулу нової угоди європейської перспективи. Як ви гадаєте, чому деякі країни виступають проти включення такої перспективи в преамбулу угоди?

— По-перше, слід сказати: якщо Україна веде переговори з Європейським Союзом, а не з індивідуальними країнами- членами, вона має справу з тими, хто має мандат на проведення цих переговорів. Тому було б неправильно виділяти окремі країни-члени ЄС. Відомо, що країни ЄС, а їх 27, мають різні точки зору не лише стосовно членства України, але й щодо будь-чого. Позиція ЄС представляє збалансовану точку зору. Завжди 27 різних точок зору можуть бути трансформовані в політику. Я не можу коментувати, чому та чи інша країна має свою власну особливу позицію. Мене більше турбує, якою є політика ЄС.

— Чому ж ЄС не досяг консенсусу щодо запису в преамбулу формулювання про перспективу?

— По-перше, слід зауважити, що в Брюсселі тривають дискусії. Існує два процеси. Країни-члени ЄС мають досягти згоди щодо пакета пропозицій щодо невирішених питань, які стосуються України. По-друге, очевидно, Україна повинна висловити власні пропозиції. І, зрештою, обидві сторони (Брюссель і Київ) мають досягти згоди щодо компромісного пакета. Саме так ми досягаємо прогресу. Як відомо, Європейський Союз має власні внутрішні труднощі. Очікувалось, що дуже скоро буде завершена ратифікація Лісабонської угоди. На жаль, після ірландського референдуму виникли ускладнення. Тому деякі країни ЄС дають зрозуміти, що на існуючій інституційній базі не можна передбачати подальшого розширення. Після поглинання 15 країн за останні чотири роки серед європейських урядів і населення ЄС превалює думка, що потрібен процес «перетравлювання». Ми також маємо пам’ятати і про копенгагенські критерії, які є обов’язковими в цьому контексті. В першу чергу ми називаємо такі критерії: демократія, права людини й вільна економіка. Але існує ще один копенгагенський критерій — спроможність Європейського Союзу до абсорбції. Тому я можу сказати, що зараз ніщо не визначає те, що може статися завтра. Хоча не виключає жодної майбутньої можливості.

Як я відзначав, ми розуміємо прагнення України. Але ключова річ полягає в тому, що ми можемо робити разом зараз. Бо якщо порівнювати сьогоднішні відносини з тими, які були чотири роки тому, то ми досягли великих результатів. І вони будуть вести нас у тому напрямку, куди хоче рухатися Україна.

— Пане Боуг, ви згадали питання, які не були вирішені Україною під час переговорів. Про що йдеться конкретно?

— Йдеться про три важливі питання. Перше — це назва угоди. Друге — що буде включено в преамбулу стосовно майбутніх прагнень України. І третє — це бажання України почати діалог стосовно безвізового режиму для українських громадян під час поїздки у країни ЄС. У даний момент ці питання обговорюються в Раді міністрів ЄС. Зараз є чіткі знаки, що певний консенсус буде досягнуто. Але Рада не ухвалила ніякого формального рішення. Тому зараз я не можу сказати, де ми зупинимося. Але я впевнений, що французьке головування зробить дуже добру роботу в більшому наближенні Ради міністрів до консенсусної точки зору щодо пакету, ніж це було досі. Але я вважаю, що нам потрібні дискусії в Брюсселі, а також переговори між Україною та ЄС, щоб рухатись уперед, перш ніж сказати: ось таким буде кінцевий результат.

— А чи можна бути певним, що ухвалені днями на засіданні Ради Європейського Союзу на рівні міністрів закордонних справ у Брюсселі рекомендації будуть підтримані на саміті? Адже там якраз і йшлося про назву угоди і початок переговорів щодо діалогу про запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС?

— Дійсно, ці питання обговорювалися в Брюсселі. Але ніякого висновку не було ухвалено на засіданні Ради. Ці питання також обговорювалися на нещодавніх переговорах між ЄС і Україною. Там також не було ухвалено рішення. Загалом саміт не може піти далі висновків, які були досягнуті під час переговорів. Можливо, під час саміту можуть бути порушені деякі питання, які є частиною переговорів і не включені до угоди. Я не хочу робити коментарі з цього приводу. Бо переговори тривають як всередині ЄС, так і між ЄС і Україною. Чим менше я буду говорити про те, що досягнуто на переговорах, тим краще це для переговорів. Мій досвід говорить: давайте будемо працювати, а потім побачимо, де ми будемо 9 вересня. Звісно, я не буду на саміті, тому що відповідатиму за іншу справу. Але уважно стежитиму за тим, що там відбуватиметься.

— Пане Боуг, чи не здається вам, що Україна перебуває у складнішій позиції, ніж низка країн, які вступили до ЄС, зокрема, Польща, Чехія, Угорщина. Адже вони мали перспективу членства в угодах про асоціацію, а Україні відмовляють в отриманні такої перспективи. Тому чимало українців вважають, що ЄС більше застосовує до України батіг, ніж пряник. Чи варто, на вашу думку, було б Брюсселю дати Києву перспективу, щоб таким чином заохотити Україну швидше провадити реформи?

— Я вважаю, що до України використовується багато «пряників». Візьмемо один з них — це угода про поглиблену співпрацю, яка, напевно, більше заохотить притік закордонних інвестицій до України. А це означає більшу економічну активність, більше робочих місць, більше процвітання для українців через входження до європейського ринку. Це також буде залучати Україну до сприйняття acquis communitaire, запровадження стандартів і норм, підвищення конкурентоспроможності. Це сприятиме наближенню правової та інституціональної системи України до європейської. А це допоможе Україні одного дня легко приєднатися до Європейського Союзу. Можу нагадати, що дуже продуктивною є співпраця між Україною та ЄС у сфері енергетики. Також існує можливість для України стати частиною європейського авіаційного простору. Справді, існує багато «пряників». Ми використовуємо «батіг» більше до країн, які визнані як формальні кандидати. І представникам таких країн в Європейській комісії кажуть: ви маєте робити це й те. Ми не можемо цього сказати Україні. Ми можемо лише просити Україну робити речі, про які ми домовилися. Зокрема, План дій, які реформи Україна хоче реалізувати. Ми не можемо вас змушувати це робити.

— Все-таки, як ви особисто вважаєте, чи потрібно ЄС врахувати бажання України щодо включення європейської перспективи в преамбулу нової угоди?

— Звісно, Україна має визначати, що важливо для неї. Але, чого б не було в преамбулі, сама угода забезпечить широкомасштабну співпрацю, поступ реформ, які ми будемо підтримувати нашими фінансовими інструментами та співпрацею. Саме в цьому полягає мета нової угоди. Обидві сторони поділяють бажання рухатися далі вперед, у порівнянні з існуючою угодою. Ми досягнемо цієї мети. Ми дуже амбітні відносно цього, особливо це стосується зони вільної торгівлі, створення якої вимагатиме дуже важких переговорів з обох сторін. І, як я вже сказав, якщо ми досягнемо наших амбіцій, ця угода, що б не було у преамбулі, допоможе Україні наблизитися якомога ближче до ЄС.

— Пане Боуг, ви, мабуть, чули заяву міністра закордонних справ України Володимира Огризка, що Україна сподівається до 2012 року запровадити безвізовий режим із ЄС. Чи реальний такий термін?

— Я працював у Європейській комісії 30 років. І я зрозумів, що дуже складно передбачати те, що буде робити ЄС через певний період. Але нічого немає неможливого. Але для того, щоб досягти безвізового режиму, і це не залежить від політичного рішення, треба зробити величезний обсяг роботи. І це буде предметом майбутнього діалогу.

— Все виглядає так, що безвізовий діалог може бути започаткований на саміті в Евіані. А що саме має бути зроблено українською стороною?

— Про це, мабуть, краще вам би розповів експерт з цього питання. А якщо говорити загалом, то, перш за все, важливим є режим прикордонного менеджменту. Ми маємо зразковий проект місії допомоги ЄС на українсько-молдовському кордоні. Звісно, цей контроль не має прямого відношення до віз. У даному питанні важливим є прикордонний контроль, безпека й надійність документів, зокрема, паспортів, які отримують українські громадяни. Всі країни Шенгенської зони швидко починають виготовляти біометричні паспорти. І це матиме відношення до України.

— Як ви вважаєте, чи є привабливою Україна для іноземного бізнесу?

— Дуже цікавим є те, що обсяг закордонних інвестицій в Україну зараз у п’ять разів перевищує суму, яка була тоді, коли я прибув до вашої країни. До речі, великим інвестором є ЄС. Тому, справді, тут відбувається інтеграція. Але якщо ми говоримо про діяльність бізнесу в Україні, то тут є багато проблем. І саме створення сприятливого інвестиційного клімату є частиною Плану дій, яка є менш успішною в імплементації. В Україні вигідно робити бізнес та інвестувати. ЄС є найбільшим торговельним партнером України. Складнощі для бізнесу в Україні полягають в необхідності отримання багатьох документів і дозволів. Також проблема в забезпеченні прав власності. Тому інвестування не завжди є безпечним. Я думаю, що всім цим питанням буде приділено належну увагу в торговій частині угоди. З глобальної точки зору важливо, щоб будь-якій країни-потенційному інвестору забезпечували кваліфіковану робочу силу і некорумповану судову систему. Україна пропонує декілька таких речей, але не всі. Я думаю, що інвестицій в Україну могло б бути більше. Дуже багато людей зацікавлені в тому, щоб інвестувати в Україну. Але вони побоюються труднощів, з якими можуть зіштовхнутися, відкриваючи бізнес у вашій країні.

— Пане Боуг, ви багато подорожували по Україні і зустрічалися з українськими бізнесменами. Чи бачите ви в них інтерес інтегруватися в ЄС?

— Так. Я побачив у них такий інтерес. Вони бачать переваги інтегрування в ЄС. Адже це ринок величиною 500 млн. осіб, із високим стандартом життя, з великою купівельною спроможністю. Це можливість безмитного продажу товарів і запровадження в Україні європейських стандартів життя, фітосанітарних норм і тому подібне. Інтеграція в ЄС відкриває величезні можливості, а також і виклики для українського бізнесу. Але було б справедливо сказати, що не весь бізнес почав фокусуватися на інтеграції до ЄС і зрозумів її значення. І саме цим планує займатися наше Представництво та Європейська бізнес-асоціація, щоб заохочувати українських бізнесменів більше дізнаватися про те, яким може бути вплив на їхню діяльність нової посиленої угоди.

— Чи можете ви передбачити, скільки часу може забрати підготовка нової посиленої угоди та угоди про зону вільної торгівлі?

— Це буде одна угода, і буде підписана одночасно. Коли в лютому ми офіційно започаткували переговори про підготовку угоди про зону вільної торгівлі, єврокомісар Пітер Мендельсон сказав у Києві, що не робитиме припущень щодо термінів завершення переговорів. Я можу повторити його слова: «навіть один день більше, ніж потрібно на проведення переговорів, буде втраченим днем». Тому ми дійсно будемо дуже серйозно, важко і динамічно вести переговори, щоб гарантувати підписання цієї угоди якомога швидше. Але цілком зрозуміло, що ми хочемо не швидку угоду, а важливу угоду. Іншими словами, ми хочемо досягти важливої угоди наскільки можливо швидко.

— Пане Боуг, на вашу думку, чи може євроатлантична інтеграція допомогти Україні швидше приєднатися до ЄС?

— Це два зовсім різних питання. І одне з них не залежить від іншого. Але, з іншого боку, можна сказати, що інтеграція до НАТО та ЄС вимагає деяких однакових заходів і реформ. Наприклад, вони відносяться до доброго врядування. Відповідність деяким стандартам НАТО дозволить Україні легше й швидше відповідати деяким стандартам ЄС. Але НАТО не має 900 тис. сторінок acquis communitaire, що є необхідністю для країн-претендентів ЄС. Нові члени можуть сказати, що в НАТО легше вступити, ніж до ЄС.

— До речі, як ви відноситесь до пропозицій деяких експертів, які стверджують, що Україна повинна разом з Росією вести переговори про створення зони вільної торгівлі з ЄС.

— Ми розвиваємо відносини з Україною. Це одне. А відносини з Росією — інше. Не існує й пропозицій, що переговори щодо торговельних питань мають бути тристоронніми. Росія для України є другим важливим торговельним партнером після ЄС. Росія веде переговори щодо приєднання до СОТ, членом якої вже є Україна, що нас тішить. Україна має двох великих сусідів: на заході — ЄС, а на сході — Росію. Тому ми завжди говорили, що Україна зацікавлена мати добрі відносини з ЄС і Росією. Це не гра з нульовою сумою.

— Пане Боуг, хто прийде на ваше місце?

— Я не можу цього вам сказати. Ця людина обирається Європейською комісією і проходить низку процедур. Країни ЄС мають сказати, що вони не мають заперечень. Ми також повинні попросити агреман в української влади. Тому ще рано говорити, хто це буде.

— Що б ви хотіли побажати вашому наступнику?

— Кожен голова Представництва має власне розуміння, як вести справи. Я сказав би йому, що він легко знайде тут людей, які хочуть співпрацювати з ЄС і Європейською комісією. Звісно, я порадив би йому, наскільки це можливо, багато подорожувати по країні. Україна дуже велика країна. Я сам відвідав понад 20 областей. Я думаю, що це одна з найважливіших речей. Крім того, я б порадив йому спробувати вивчити українську мову, чого мені не вдалося.

— Які враження ви візьмете з собою про Україну?

— Я візьму з собою дуже позитивні враження про Україну. За останні декілька років Україна пережила складні часи. Політично вона не така стабільна, як би цього хотіли її друзі і партнери. Тут проводять вільні і справедливі вибори, які в основному відповідають стандартам міжнародного співтовариства. ЗМІ стали теж набагато вільнішими. Ми бачимо, що економіка зростає, будь-то надходження до бюджету, ріст ВВП чи надходження прямих закордонних інвестицій. Це позитивні свідчення. Незважаючи на проблеми й складнощі, нестабільні уряди й політичну систему, а також втрачені можливості, які, безсумнівно, були з лютого 2005 року. Загалом тенденція в Україні є надзвичайно позитивна. Україна йде у напрямку, в якому вона хоче розвивати відносини з ЄС. Мені здається, що українці помиляються, коли вважають, що нічого не відбувається, якщо не ведуться переговори щодо вступу України до ЄС. Насправді, починаючи з низького до високого рівня, між Україною та ЄС постійно ведуться переговори, досягаються угоди. Існують структури, які працюють. І нові угоди нададуть Україні більше можливостей на шляху інтеграції до ЄС. Ми йдемо у напрямку, в якому хоче рухатися Україна.

— А як ви можете прокоментувати існуючі серед людей думки, що Україні слід відмовитися від досягнутої в країні демократії на користь російської демократії зі стабільною політичною системою?

— Демократія — це не лише голосування раз на п’ять років. Демократія — це спосіб, у який живе суспільство. Участь громадянського суспільства і неурядових організацій, відкриття процесу ухвалення рішень урядом. Функціонування судової системи. Не існує досконалої демократії. Ми повинні намагатися наближатися якомога ближче до досконалості. Для України це означає постійне поліпшення життя, просування крок за кроком до втілення в життя визначених амбіцій.