Черга за хлібом

Одначе політики, які упродовж останніх років старанно створювали міф про державу реформаторів, — одні вдавали, що реформи проводять, а інші — що вони з цими реформами борються — нібито навіть і не помічають подій, які відбуваються. В акваріумі російської Державної думи старанно ділять владу з президентом, у підмосковних Горках чекають гарантій для Бориса Єльцина, у численних штабах претендентів на «шапку Мономаха» намагаються зрозуміти: тепер чи пізніше? Як не прорахуватися?

А як не прорахуватися, коли скоро керувати буде нічим, коли гальмує сама державна машина, коли вже в регіонах починають ухвалювати заходи, що їх інакше як економічним відокремленням від центру не назвеш? Традиційно егоїстичним російським політикам треба було б знову здивуватися Великому Терпінню свого народу, який, замість того, щоб вдатися до радикальних дій, просто запасається харчами й валютою. Однак політикам не до здивування, у них просто немає часу звернути увагу на цей народ — вони дивляться під ноги, де, за їхньою уявою, вже лежить омріяна ними влада...