Чому США знають, що Саддам обманює

Після 11 тижнів з моменту, коли Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію — вже вкотре — про те, щоб Ірак, не криючись, розповів про свої програми розробки ядерної, хімічної, біологічної зброї та закрив ці програми, доречно поставити запитання: «Чи вирішив, нарешті, Саддам Хусейн добровільно роззброїтися?» На жаль, відповіддю є чітке і багаторазово повторюване «Ні».

У добровільному роззброєнні немає нічого таємничого. Країни, які вирішили роззброїтися, ведуть інспекторів на об’єкти, де розташовано зброю масового знищення (ЗМЗ) і де її виробляють, відповідають на запитання ще раніше, ніж їм їх задають, публічно і часто заявляють про свій намір роззброїтися і закликають своїх громадян до співпраці в цьому питанні. З прикладів, поданих Південною Африкою, Україною та Казахстаном, світу відомо, як це буває, коли уряд приймає рішення добровільно відмовитися від усіх своїх систем ЗМЗ. Критичними спільними елементами цих зусиль є прийняте на високому політичному рівні зобов’язання роззброїтися, національні ініціативи щодо закриття програм розробки ЗМЗ, а також повне співробітництво та прозорість.

1989 року Південна Африка прийняла стратегічне рішення закрити свою таємну програму розробки ядерної зброї. Україна та Казахстан продемонстрували аналогічний приклад співробітництва, коли вирішили позбутися своєї ядерної зброї, своїх міжконтинентальних балістичних ракет та важких бомбардувальників, які вони успадкували від Радянського Союзу. За значної допомоги з боку Сполучених Штатів — з вдячністю прийнятою в обох країнах — роззброєння було проведено впорядковано, відкрито і швидко.

Поведінка Іраку не може не бути яскравим контрастом вищеописаному. Замість того, щоб пообіцяти роззброїтися, Ірак на високому політичному рівні прийняв на себе зобов’язання зберігати та приховувати свою ЗМЗ. Замість виконання національних ініціатив щодо роззброєння Ірак зберігає інституції, єдиною метою яких є перешкодити роботі інспекторів. А замість повної співпраці та прозорості Ірак подав в ООН неправдиву декларацію на 12200 сторінках. Ірак у своїй декларації вдався навіть до безсовісного плагіату, включивши до тексту довгі уривки з доповідей ООН, скопійовані дослівно або відредаговані з метою виключення будь-яких критичних зауважень на адресу Іраку та видані за оригінальний текст. Замість того, щоб бути інформативною, ця декларація призначена для того, щоб замаскувати та заплутати справжню картину з іракським арсеналом озброєнь. На відміну від інших націй, які добровільно роззброїлися — і всупереч резолюції 1441 — Ірак не дозволяє інспекторам «негайний, безперешкодний, необмежений доступ» на об’єкти і до людей, що мають відношення до програм розробки ЗМЗ. Як продемонструвала нещодавня перевірка в будинку одного іракського вченого-ядерника, а також підтвердили інші джерела, матеріали й документи, як і раніше, переміщають країною в ході безглуздої гри в хованки. Режим блокує вільне і безперешкодне використання повітряної розвідки.

Залишається без відповіді безліч питань про іракські програми розробки ядерної, хімічної та біологічної зброї та його арсенали ЗМЗ — і обов’язком Іраку є дати відповіді на ці запитання. Він свої зобов’язання не виконує. Як своїми діями, так і своїми намірами Ірак доводить не те, що ця нація готова роззброюватися, але те, що ця нація має щось, що потрібно приховувати. Ірак, як і раніше, ставиться до інспекцій як до гри в хованки. Йому слід би розуміти, що час закінчується.