Перейти до основного вмісту

Чжоу СЯОПЕЙ: «Китай не хоче нікого повчати, хоча нам є чим пишатися»

04 липня, 00:00

Китай, найбільша за населенням країна світу, викликає зацікавлення в будь-якому куточку планети. Через кілька десятиріч, прогнозують аналітики, він може перетворитися на країну, яка матиме найпотужнішу економіку світу. Про те, як будує Пекін нове життя і як складаються його відносини з іншими країнами, розповідає в інтерв’ю «Дню» Надзвичайний і Повноважний Посол КНР в Україні Чжоу СЯОПЕЙ. 

– Пане посол, саме тепер у Китаї перебуває з дев’ятиденним візитом президент США Білл Клінтон. Разом із ним приїхали кілька міністрів, а загалом американська делегація нараховує понад 1000 чоловік. Інтерес американців до Китаю безпрецедентний. Як Ви гадаєте, його викликано більшою мірою економічними чи геополітичними міркуваннями?

– Я б сказав, і тими, й іншими. Мені здається, Америка розуміє економічне значення Китаю й важливість двосторонніх відносин. Крім того, КНР і США — великі країни, постійні члени Ради Безпеки ООН і наші відносини важливі для стабільності всього світу. Зрозуміло, наші взаємовідносини не безпроблемні, є навіть дуже гострі суперечності, але в результаті зусиль обох сторін вони помалу згладжуються. Наш голова Цзян Цземінь і президент Клінтон уже оцінили цей візит як дуже успішний.

– А в чому основні суперечності?

– Американці часом дуже гостро критикують Китай, а після відомих подій на площі Тяньаньмень 1989 року навіть запровадили проти нас санкції. Тож і під час останнього візиту Клінтон порушив цю проблему під час публічної дискусії зі Цзян Цземінем. За її перебігом у прямому телеефірі стежили сотні мільйонів китайців. Наші позиції досить переконливі, й нам немає чого боятися американської риторики.

Друга проблема наших відносин — Тайвань. Адже двох Китаїв бути не може, й той, хто визнає КНР, не може підтримувати офіційні відносини з Тайванем. Попри це американці не припиняють поставки зброї на цей острів, хоча ще 1972 року зобов’язалися звести їх нанівець. Ми задоволені тим, що під час візиту Клінтон підтвердив намір не підтримувати незалежність Тайваню, вступ Тайваню до ООН.

– Кажуть, ніби Клінтон волів би також переконати Пекін не девальвувати юань у зв’язку з нинішньою фінансовою кризою в Азії.

– У нас є абсолютна впевненість, що юань не буде девальвовано. І з позицією Америки це не пов’язано. Хоча від девальвації наші експортери лише виграли б, але ми розуміємо: такий крок призвів би до поглиблення кризи, поширення її на США і Європу, прямо зачепив би Росію, яка нині переживає не найкращі часи, а через неї також Україну. Хоча через це Китай зазнав величезних збитків, але ми не егоїсти, наша економіка досить потужна, й ми зробимо все, аби стабілізувати світові фінанси.

– Як у Китаї оцінюють перебудову Михайла Горбачова, її наслідки? Адже ви також почали будувати ринковий соціалізм, але результати у вас вийшли цілком інші...

– Ми не хочемо повчати інші держави, хоча нам є чим пишатися — за останні 20 років приріст економіки щороку становив у середньому 10 відсотків. Ми зробили висновки з гірких уроків радянсько-китайських відносин двадцяти-тридцятирічної давності. Тож, поважаючи ваш вибір, ми визнали всі 15 республік колишнього СРСР як незалежні держави (до речі, у кожній із них є китайське посольство).

А стосовно Горбачова скажу лише, що ми пам’ятаємо його візит 1989 року, який став проривом у радянсько-китайських відносинах і сприяв розв’язанню багатьох застарілих проблем.

– А як Ви вважаєте, чи мали інші країни соціалістичного табору шанс повторити китайський шлях — поєднати соціалізм із ринком, а товарні відносини з керівною роллю компартії? Чи китайський шлях є унікальним?

– Бачте, Китай вельми істотно відрізняється від країн, приміром, Східної Європи. З 1,2 мільярда населення нашої країни близько мільярда — селяни. І реформа наша почалася саме з села — з родинного підряду. Згодом селяни отримали землю в оренду — спершу «ненадовго» — на 30 років, потім терміни оренди було збільшено до 50 років. Я не консерватор, але зізнаюся, що в мене особисто, коли це починалося, були сумніви — чи не занадто круто ми беремо, чи не загрожує це реставрацією капіталізму. Але наші селяни за лічені роки розбагатіли, почали жити заможно, і я зрозумів, що не мав рації.

Дуже важливо, що наші реформи проходили і проходять поступово, без поспіху. Адже кажуть: «Хто спішить, той людей смішить». Ми дуже уважно вивчаємо досвід реформ у всьому світі, зокрема й у Східній Європі, й намагаємося запозичити все найцінніше. Проте найголовніше — врахування своєї специфіки. І ще дуже багато залежить від особи лідера. Архітектор наших реформ Ден Сяопін прийшов до влади після хаосу «культурної революції», під час якої ми втратили 10 років і економіка перебувала на грані краху. Можливо, Китай пройшов би той самий шлях і без Дена, але безсумнівно, що нам довелось би витратити більше часу й зусилля також були б більшими. На сучасному Китаї лежить відбиток Дена. Звісно, далеко не всі проблеми розв’язано. Перед нами досі стоїть завдання нагодувати й одягнути весь наш величезний народ. А 60 млн. китайців — переважно селяни у віддалених районах із важкими природними умовами — досі живуть за межею бідності.

– А що означає за межею бідності? Як нині живе середній китаєць, який у нього дохід?

– Середній дохід китайця нині невисокий — близько 1000 юанів ($120) на місяць. Але слід відзначити, що ціни в нас значно нижчі, ніж в Україні, приміром. Хоча доходи в різних людей дуже різні. Зо два роки тому, коли моя дочка закінчувала університет, я дуже хотів, аби вона прийшла на роботу в МЗС, де я працював. Але вона навідріз відмовилася й пішла працювати до спільного підприємства. І відразу виявилося, що дочка заробляє не тисячу з гаком юанів, як я, а в кілька разів більше.

– За радянських часів слово «китайський» у поєднанні з товаром означало знак якості — «китайський термос», «китайська ковдра», «китайська ручка»... А сьогодні ринки України й інших пострадянських країн заполонили дешеві китайські товари, часто вельми сумнівної якості.

– На жаль, це справді так, і багато громадян України сьогодні мають хибне уявлення про китайську якість. Адже товари на рівні світових стандартів і навіть вище в Китаї, як і раніше, випускають, і їх стає дедалі більше. Але водночас із цим є також багато неякісних товарів, виготовлених переважно на дрібних приватних підприємствах. Так склалося, що торгівлю між нашими країнами переважно ведуть «човники» — наші й ваші. А човники всюди вишукують максимально дешевий товар, який не може бути якісним і компрометує Китай. Нині ми робимо все, аби змінити цю ситуацію. Працює спільна економічна комісія. Ми орієнтуємося на спільні підприємства і сподіваємося, що в Україну прийдуть китайські інвестиції. Адже наш товарообіг торік становив близько $1 млрд. Це нібито немало, але може бути набагато, набагато більше. Китай недавно надав Україні пільговий кредит для взаємної торгівлі на 50 млн. юанів і гуманітарну допомогу на 5 млн. юанів. Суми в масштабах двох країн, ясна річ, невеликі, однак, аби почати, а там воно й піде. Торгівля, гадаю, розвиватиметься — нас цікавить продукція вашої чорної металургії та хімічні добрива, ваше машинобудування має величезний потенціал, що його нині, на жаль, не використовують. А Китай міг би поставляти не лише продукцію легкої промисловості, а й електроніку.

– Які Ваші перші враження від Києва?

– Я вперше був у Києві 1980 року, а тепер уже місяць очолюю наше посольство. Українці мені дуже сподобалися вже під час першого приїзду — гордий, своєрідний народ, дуже доброзичливий до китайців. Але тоді ви мені здалися якимись сумними. А нині явно повеселішали, попри тимчасові (я в це вірю) економічні труднощі. У нас також було кепсько, але згодом усе помалу налагодилося...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати