Демократія по-шведськи
Концентрація виборів у європейських країнах нинішнього року, здається, перевищила всі можливі ліміти. Можна згадати драматичні президентські вибори у Франції навесні, можна погодитися з тим, що вибори, що пройдуть у неділю до німецького Бундестагу, багато в чому визначатимуть усю європейську політику на наступні чотири роки, і можна згадати про драму президентських виборів у Сербії і парламентських — у Македонії. Вибори в Швеції минулої неділі не були ні драматичними, ні визначальними. Вони просто були по- своєму надзвичайно цікавими з дуже різних поглядів.
Цікавими, щоб не сказати, надзвичайно незвичними, є виборче законодавство і традиції. Тут є речі, які принципово не відрізняються в різних країнах, що вважають себе демократичними. І є речі, яких в інших країнах, навіть у високорозвинених демократіях, бути просто не може. Шведські вибори побудовані не стільки навіть на неймовірно точному дотриманні закону, скільки на довірі — між суспільством та державою, між людьми, між партіями і так далі. До участі у виборах до Ріксдагу — парламенту — допускаються лише громадяни країни, але голосувати на виборах до органів місцевого самоврядування можуть і ті, хто легально живе в Швеції не менше за три роки. Голова дільничної виборчої комісії обов’язково перевірить наявність картки виборця, але зовсім не обов’язково вимагатиме показати посвідчення особи. Довіра. Бюлетені до урни кидає не громадянин, а представник дільничної комісії у конверті, який дає йому громадянин. При цьому громадянин міг проголосувати по пошті ще за місяць до виборів — по всій країні у поштових відділеннях були відкриті спеціальні приміщення. Більше за те — громадянин, який уже проголосував, може змінити своє рішення. Йому достатньо надіслати відповідного листа і вказати, який за номером конверт з бюлетенями потрібно вважати недійсним (ці конверти пошта реєструє за номерами). Ще більше за те — у Швеції є практика, коли ув’язнені за не надто значні злочини можуть вільно вийти й проголосувати. Як правило, ув’язнені без усяких пригод поверталися назад до своїх камер. Голосувати можна й за дорученням.
Бюлетені із списками не видаються під підпис, а просто беруться. По закінченні голосування (о восьмій годині вечора) всі голоси перераховуються, і спочатку не складається протокол, а просто повідомляється телефоном, скільки за яку партію подано голосів. Потім висилаються самі голоси. Потім усе сумується, і на ранок у понеділок громадянин уже знає з випуску новин, які партії з яким результатом перемогли на виборах, а найпізніше в середу він знає й прізвище нового прем’єр-міністра (в даному випадку правлячою партією залишилися соціал-демократи, а прем’єром — Йоран Перссон). Кабінки для голосування можна назвати так лише символічно — швидше, це високий столик, трохи обтягнутий з трьох боків зеленою матерією. До речі, й спеціального державного органу, який би займався тільки виборами, до минулого року в країні не існувало. Вибори проводилися за списком податкової реєстрації громадян. Школи напередодні дня виборів проводять навчально-тренувальні голосування з оприлюдненням результатів, які не завжди збігаються із «справжніми». Тренування учнів проводяться на справжніх бюлетенях із справжніми списками (ці партійні списки — завжди свої в кожній провінції).
Агітація в день голосування не забороняється. Її забороняється проводити на самих виборчих дільницях, але не під їх дверями. Агітація проходить дуже спокійно. Сама кампанія вражала нордичним спокоєм свого фіналу. Навіть останні теледебати між головами партій-суперниць за добу до виборів проходили настільки спокійно, що здавалося, це просто обговорення якоїсь проблеми між експертами. День виборів нічим особливим не вирiзнявся з усіх інших до самого вечора, коли на телеекранах пішли перші попередні результати, а в штаб-квартирах партій влаштовувалися вечірки. На одній з таких вечірок відзначилися симпатики Народної партії (лібералів), що досягла значного зростання — вночі при досить холодній погоді успіх святкувався купанням у фонтані в центрі Стокгольма.
Відносний успіх лібералів став свідченням того, що й Швецію не минула «права хвиля» — але тут, на відміну від сусідньої Данії, прихильників антиімміграційної політики люблять менше. Можливо, тому, що шведське суспільство на 18 відсотків складається з іммігрантів у першому або в другому поколіннях. Щоправда, й тут не все відповідає традиційно-стереотипному уявленню про швецьку толерантність. У Нака, передмісті Стокгольма, на одній з виборчих дільниць, швед, який щойно проголосував, глянув на групу міжнародних спостерігачів, озброєних відповідними бейджами, й промовив упівголоса: «Я й не знав, що тут так багато іммігрантів».
Голосування в провінції нічим не відрізняється від голосування в Стокгольмі. Хіба що є райони, де традиційно голосують чи за соціал-демократів, чи християнських демократів, чи за зелених (вони цього разу ледве пройшли). Якщо спитати пересічного шведа, то він відразу скаже, що він незадоволений високими податками. Та все ж таки партії, що виступали за скорочення податків, більшу приватизацію (передусім, медицини) разом набрали менше за лівоцентристів. Тому, пояснюють аналітики, що справжніх конкурентів прем’єр-міністру Перссону сьогодні немає, і партії не представляють переконливих доказів того, що саме вони варті перемоги. Хоча до виборів вважалося, що ліві і праві в принципі мають рівні шанси (та й різниця між ними — швидше номінальна). Шведи бідкаються, що рівень явки виборців цього разу був надзвичайно низьким — приблизно 79 відсотків (на вибори до Європарламенту приходить удвічі менше).
Якщо вірити міжнародним експертам, вибори є важливим показником демократичного розвитку. В такому разі найвищий рівень розвитку демократії не завжди збігається з традиційними уявленнями. Швеція являє собою чудовий зразок того, що може бути. Якщо досягти єднання нації як такої, якщо мати кілька десятиліть сталого спокійного поступового розвитку, якщо культивувати взаємоповагу й довіру в суспільстві. Можливо, це й не приклад для наслідування, а просто досвід, якому місце — все ж у житті, а не в музеї.
«День» вдячний Шведському Інституту за надану допомогу.
