Дипломатичні виміри

Статус найбільшої європейської держави зобов’язує Україну мати фахівців, що здатні захищати її національні інтереси на міжнародній арені. Таким чином, наша дипломатія «приречена» відповідати високим вимогам до професійної майстерності. Будучи за своєю суттю мистецтвом та самостійною науковою галуззю водночас, ця професія багато має спільного з акторською, водночас справжній працівник зовнішньополітичної служби має бути аристократом, мудрим співрозмовником, людиною, що вміє та бажає працювати. Тож яким чином до цього готують майбутніх дипломатів в Україні, чи існує модель власне української дипломатії та чиєї допомоги очікують працівники зовнішньополітичних служб нашої країни за кордоном? На ці питання «Дню» відповів ректор Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України Борис ГУМЕНЮК.

— Яких стандартів дотримується Дипакадемія при підготовці майбутніх дипломатів? Які дипломатичні школи світу вона бере за зразок і чи існує власне український рецепт підготовки кадрів для МЗС та закордонних служб України в інших державах?

— Існує два виміри підготовки та навчання в нашій академії. Є національний вимір стандартизації. Академія є профільним спеціалізованим вищим навчальним закладом Міністерства закордонних справ, але водночас вона перебуває в правовому полі Міністерства освіти. Як ВНЗ, ми не знаходимось поза освітянськими та нормотворчими процесами України. У цьому плані ми повністю стандартизовані, маємо IV рівень акредитації. Безумовно, є й інший, позанаціональний вимір стандарту. Незважаючи на національні відмінності, скажімо, Франції, Китаю, Сполучених Штатів, професія дипломата носить універсальний характер, це людина, яка відповідає кваліфікаційним вимогам, які висуваються до її професії. Сюди належить знання іноземних мов, гарна орієнтація у таких базових галузях, як міжнародне право, міжнародні відносини, питання світових економічних проблем. Чим відрізняється український журналіст від американського? Майже нічим. Там треба писати і швидко бігати за новинами, і в Україні так само. Теж можна сказати і про дипломатів. Потрібно також сказати, що є передові країни з точки зору підготовки дипломатичних кадрів, це країни Євросоюзу, Північна Америка — США і Канада, також Японія. Ми намагаємось перейняти їхній досвід. Дещо нам вдається, адже ми не знаходимось у замкненому просторі, ми маємо реальні проекти зі співробітництва. У нас вже шостий рік досить ефективно здійснюється українсько-канадський проект. У світі визнано, що канадська дипломатична служба є взірцевою за ефективністю, за коефіцієнтом корисної дії, за вмінням захищати національні інтереси. Тому ми орієнтуємось на канадський взірець і на канадську допомогу. Створивши понад десять років назад Дипломатичну академію, ми не намагалися вигадувати велосипед, а скористалися світовим передовим досвідом. Я думаю, нам вдалося синтезувати оптимальну українську модель підготовки дипломатів, враховуючи наші фінансові можливості.

— Яким чином Дипломатична академія готує майбутніх дипломатів до того, щоб вони пропагували Україну на міжнародній арені? Які у вашому навчальному закладі бачать можливості щодо того, щоб підвищувати українську конкурентоспроможність у міжнародних відносинах?

— У процесі формування іміджу України дипломатам має допомагати вся держава. Якщо іноді в нас є проблеми з іміджем, то в цьому винна не дипломатія. Бо саме працівники зовнішньополітичних відомств найбільш вдалі та вмілі виконавці ролі пропагування України в світі. Вони доносять до співрозмовника те краще, що є в державі. Але що дипломатам робити, якщо в українському реальному житті відбуваються процеси, які не є привабливими для іноземного туриста чи партнера? Я, як посол, був на Кіпрі. Скрізь, у журналістському середовищі, у бізнес середовищі, в університетах, на прийомах я намагався розповідати, наскільки приваблива та цікава Україна. І все це іноді зводилось нанівець. Наприклад, одного разу після виступу перед кіпрською аудиторією один чоловік поставив мені дошкульне питання: «Ви пробували проїхати через Бориспіль не як посол, а як простий громадянин?» А потім почав розповідати, як приїжджав до України, як його ображали митники. З цього починається імідж. Якщо ж в країні відсутня система адекватного культурного обслуговування іноземців, то всі зусилля дипломатів можуть бути зведені нанівець. Звичайно, невід’ємною складовою роботи дипломата є обов’язок розповсюджувати позитивну інформацію про державу. Взагалі, щоб робити користь для своєї держави, потрібно бути професіоналом.

— Чи має Дипломатична академія прогалини в підготовці послів до певних регіонів світу? Зокрема, чи достатнім є рівень підготовки фахівців, що спеціалізуються, приміром, на Близькому сході чи на азійському регіоні?

— Це проблема так званих рідкісних мов, до яких належать китайська, арабська, японська. Але ми і не ставимо перед собою завдання протягом двох років вивчити східну мову. Світова практика засвідчила, що на вивчення східної мови потрібно п’ять років стаціонарного навчання, тобто потрібен університет, плюс закордонне стажування, щоб підготувати фахівця високого рівня. Якщо подивитися на правила прийому до Дипломатичної академії, то там вказано, що сюди приймаються люди, які володіють, як мінімум, однією іноземною мовою. Якщо людина прийшла з нульовим знанням китайської мови, то вивчити її за два роки просто нереально.

— Назвіть випускників, якими пишається Дипломатична академія.

— Свого часу до Дипломатичної академії прийшла людина, яка ніколи не працювала на дипломатичній роботі. Це була Ганна Кормадонова, вона закінчила академію, потім працювала в МЗС. Зараз вона генеральний консул в Шанхаї. Це приклад, коли людина настирлива, наполеглива і йде до своєї мети. Можу назвати Ігоря Логінова, посла України в Ірані, він професійний дипломат, Ростислава Проненка, посла України в Португалії. Також наші випускники працюють генеральними консулами у Владивостоці (Російська Федерація), у Бразилії. Не можу не загадати Василя Кирилича, речника МЗС, він також випускник Дипломатичної академії, до неї він не мав жодного стосунку до дипломатії. Спершу вчителював, а за два роки у Дипакадемії спромігся не тільки отримати диплом магістра, а ще й захистити кандидатську дисертацію. Як ви бачите, особливо я пишаюся тими життєвими прикладами, коли людина не працювала у Міністерстві закордонних справ, не закінчувала факультети міжнародних відносин, а приходила до академії й ставала кар’єрним дипломатом.

— Говорячи про випускників, не можна оминути увагою тих, хто їх готує. Тож хто саме «загартовує» майбутніх українських дипломатів?

— Ми приречені на успіх, бо в нас блискучий професорський склад. У нас підібрався славетний ансамбль виконавців. У нас викладають екс-міністри закордонних справ, такі як Генадій Удовенко, Анатолій Зленко, надзвичайні і повноважні посли, які свого часу створювали і розробляли двосторонні напрямки. Це Борис Корнєєнко, перший посол України в Греції, Віктор Нагайчук, посол України в Єгипті та Йорданії, Іван Майдан, екс-посол України в Ірані, він відкривав ірансько-українські відносини, також професор Юрій Кочубей, перший посол України у Франції. Маємо такий конгломерат дипломатів, які водночас є теоретиками і практиками.

— З якими дипломатичними школами світу ваша академія підтримує особливо тісні стосунки?

— Особливо тісні стосунки у нашої академії склалися з естонською, канадською, німецькою, російською, хорватською, віденською, лондонською, грецькою, школами підготовки дипломатів. Загалом ми уклали близько 30 угод про співробітництво. Крім того, наші слухачі виїжджають до закордонних дипломатичних шкіл за програмами обміну. Зокрема, у нас існує тристороння українсько-естонсько-шведська угода, також українсько-угорська угода. В їхніх рамках наші слухачі виїжджають на навчання на підвищення свого фаху до дипломатичної школи в Таллінні, до безпекової школи у Сегоді в Угорщині тощо.