Фракції покладають надію на шлюб антиподів

Для того, щоб створити правлячу коаліцію національної єдності, Києву знадобилося чотири місяці напружених, непереконливих переговорів, що часто виводили з рівноваги друзів і сусідів України. Після того, як разом зійшлися партія Президента Віктора Ющенка, який був одним із головних лідерів помаранчевої революції в січні 2005 року, і партія Віктора Януковича, його російськомовного противника, якого В. Ющенко переміг у ході напружених виборів, картина стає схожою на шлюб антиподів, що має мало шансів на успіх. Однак це може стати найбільш стабільним рішенням для країни, яка виявилася розколеною на два табори, які представляють ці дві особи.

Відповідно до умов укладеної угоди, всі основні економічні міністерські посади виявляться в руках Партії регіонів Віктора Януковича, а головні «силові» міністерства, такі, як міністерство оборони, закордонних і внутрішніх справ — під контролем партії Ющенка «Наша Україна». Це прагматичне рішення, що визнає реальність, згідно з якою Президент нестиме відповідальність за оборону та зовнішню політику, а партія Януковича визнається як головна політична сила, яка отримала верх на березневих парламентських виборах.

Якщо судити поверхово, то можна зробити висновок, що ця угода означає кінець помаранчевої революції, в ході якої очолювані В. Ющенком і його популістським і харизматичним суперником Юлією Тимошенко націоналістичні партії об’єднали зусилля на вуличних демонстраціях, щоб вигнати старий режим, представником якого був В. Янукович. А зараз Ю. Тимошенко фактично стає лідером опозиції.

Однак з економічного погляду, нова коаліція об’єднує дві партії, які можна назвати «ліберально- консервативними», що відстоюють інтереси бізнесу та виступають за приватизацію. Водночас Тимошенко можна зарахувати до лібералів або соціал-демократів. Третя партія в складі нової влади — соціалісти, це колишні комуністи, що, як і раніше, виступають проти приватизації й надмірного роздержавлення економіки. Однак їхні голоси не є необхідною умовою для збереження влади в руках нового уряду, тоді як для коаліції Тимошенко — Ющенко вони мали б вирішальне значення.

Андерс Аслунд, старший науковий співробітник вашингтонського Інституту міжнародної економіки, який уже давно стежить за подіями в пострадянській Україні, вважає, що результат боротьби «приблизно такий, на який лише можна було сподіватися». За його твердженням, викладеним у коментарі для Центру європейських реформ, коаліція є «стратегічним перегрупуванням» сил між неприйнятними альтернативами повністю прозахідної «помаранчевої» коаліції та східного російськомовного альянсу.

«Національну напруженість знято, — каже він, — це доволі вражаючий підсумок переговорів, і є всі надії на те, що такий союз протримається». Ще одним цілком природним припущенням є те, що цим результатом буде задоволена й Москва. Адже до влади та до управління українською економікою приходять російськомовні політики зі східної України. Однак А. Аслунд стверджує зворотне. Він вважає, що В. Янукович і його найголовніший прихильник, найбагатший олігарх України Ринат Ахметов, який має великі інтереси в галузiі металургії й енергетики, розглядають російські ділові кола як своїх основних конкурентів. Попри все інше, вони постараються провести протекціоністську політику, прагнучи обмежити доступ Росії до української економіки.

З іншого боку, адміністрація США також достеменно охоплена розчаруванням. Президент Джордж Буш і його міністр оборони Дональд Рамсфельд під час листопадового ризького саміту НАТО постаралися відчинити двері Альянсу для вступу до нього України. Із цією метою вони запропонували «програму дії iз вступу». Хоча нова коаліційна угода закликає до «взаємовигідної співпраці з НАТО», що стало поступкою зі сторони В. Януковича, Київ найближчим часом навряд чи подасть заявку на участь у такій програмі. Перш ніж дати зелене світло членству в НАТО, партнери погодилися провести загальнонаціональний референдум, а суспільство загалом вороже налаштоване щодо вступу в Північноатлантичний альянс.

В. Ющенко наполіг на продовженні переговорів про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, тоді як В. Янукович давав досить нечіткі обіцянки на підтримку «єдиного економічного простору» з Росією та Білоруссю.

Набагато більші сумніви викликає здатність нового уряду зробити великі кроки на шляху викорінювання корупції, що оповила ділове та повсякденне життя України. Такі олігархи, як Р. Ахметов, збираються добиватися більш чітко окреслених майнових прав і більш ясних норм права для захисту своєї отриманої за часів пострадянського хаосу власності. Але, як вважає А. Аслунд, корупційні скандали, як і раніше, невідступно переслідуватимуть політичну систему України.

Усе свідчить про те, що шлях України до «нормальної» економіки та суспільства буде довгим і вибоїстим.