Голки новорічної ялинки...

Не можна говорити, що рік, який минає, не запам'ятався й нічого Україні не дав. Результатів було відразу декілька. По-перше, нам вперше відверто заявили, що на жодне членство в жодному Європейському союзі Україна розраховувати не може ні за яких обставин. Це сказала людина відповідальна — комісар Європейської Комісії з розширення ЄС Гюнтер Фергойген. Насправді це важить набагато більше, ніж будь-яка помпезно оголошена стратегія — чи нікому не потрібна в реальності угода про партнерство — бо це слова правди. І це сказано вперше. І це символізує як те, що сьогоднішнє покоління західних політиків (і не лише західних) просто не здатне сприйняти того, що Європа не є невеличким затишним куточком, до якого вони звикли, так і те, що за вісім років своєї незалежності Україна так і не зробила жодного кроку для того, щоб бодай якось нагадувати своїм розвитком цю саму західну демократичну модель.

По-друге — це більш ніж відверта стаття Джорджа Сороса в «Інтернешнл Геральд Трибюн». До цієї персони можна ставитися як завгодно, але його виступ на тему, що Україна чогось буде варта лише в разі, коли дійсно розпочне реформи, а не їхню імітацію — можливо, діє набагато сильніше, ніж тисячі офіційних привітних слів. Різка стаття Сороса, в якій він пообіцяв не годувати українську владу, збіглася в часі з заявою посла США в Україні Стівена Пайфера, в якій він відверто заявив, що Сполучені Штати підтримуватимуть лише реформаторську Україну, якої досі не було. Отже, другий висновок — за геополітичне положення, слова про європейський вибір та розвиток демократії грошей більше не даватимуть, на МВФ більше з цього приводу не тиснутимуть, і взагалі, спитають за повною програмою. Настільки різко, відверто, багатозалпово та явно не на підтримку особистості Президента Кучми це все ще не звучало. Це вже не попередження. Для України в її нинішньому стані — це просто погроза.

На жаль, загальний рівень довіри Заходу до сьогоднішньої України висловив мені в приватній розмові директор Вашингтонського центру стратегічних міжнародних досліджень Річард Мерфі — «я не бачу, яким чином Кучма зможе стати «іншим президентом» і почати нарешті ставити інтереси України вище своїх власних та своїх друзів».

Третій вкрай негативний для України висновок — яким би вона не була важливим стратегічним партнером для європейської безпеки, її думка не те що не враховується, її навіть «забувають» попередити, а про її інтереси «забувають» спитати, як це сталося з акцією НАТО проти Югославії. Напевне, ніхто не зміг би собі дозволити так себе повести з сильною країною, керівництво якої захищає гідність держави.

Україна за цей рік не стала ні членом Світової організації торгiвлi, ні асоційованим членом ЄС. Цілком може статися, що й наступний рік цих результатів не дасть.

Це все разом узяте — майже остаточна втрата державою свого міжнародного реноме, втрата зовнішньої підтримки, в першу чергу, фінансової, може призвести до дуже багатьох наслідків — наприклад, не просто до перетрясок в Міністерстві закордонних справ, але й до заміни міністра. Що, мабуть, було б уже зайвим.

Навряд чи в усьому винна дипломатія. Саме зовнішню політику України на Заході визначають як практично безпомилкову. Та й державою керує не дипломатія.

Париж