Громадський інструментарій

Яка допомога та інструментарій з боку європейського співтовариства потрібні Україні для швидшої інтеграції країни та суспільства в Європейський Союз. Ставлення поляків та німців до українців, сприйняття українцями їх західних сусідів та можливості для тристоронньої співпраці в межах громадянського суспільства в контексті трансформацій в Євроатлантичному співтоваристві. Такими були в основному питання, які обговорювалися на Українсько-польсько-німецькому форумі, який відбувся 10—12 травня 2007 року у Варшаві за участю 125 представників від 53 організацій-учасників і представників недержавних організацій, засобів масової інформації та науково- дослідницьких центрів з України, Польщі та Німеччини.

«УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ НАС...»

З самого початку тон дискусіям задав директор фундації ПАУСІ Ян Пєкло. Він, зокрема, відзначив, що «Україна потребує нас сьогодні більше, ніж під час помаранчевої революції. Ми маємо підтримувати переконання, що двері до ЄС не зачинені. Ми маємо допомогти Україні з підготовчими інструментами, які подібним чином допомогли Польщі перед вступом — включно з Веймарським трикутником». Директор Європейського обміну Стефані Шіффер у своїй промові відзначила, що очолювана нею структура зацікавлена у співпраці з Україною та Білоруссю та може відігравати важливу роль у поєднанні недержавних організацій із Східної Європи з партнерами із Західної.

Фахівець з українських питань Центру історії та культури Центрально-Східної Європи Вільфред Їлґе зауважив, що «відносини між ЄС та Україною стали найінтенсивнішими, ніж будь-коли. На його думку, «на сьогодні найважливішим питанням є схвалення нової угоди між Україною та ЄС, особливо в енергетичній політиці, юстиції та інших галузях в рамках політики сусідства ЄС. «Якщо Україна виконає ці амбіційні домовленості, то членство пізніше буде лише формальністю. Головна роль у процесі обговорення та висвітлення цих завдань має здійснюватися громадянським суспільством», — наголосив Їлґе.

Тим часом голова програми «Європа у світі» Центру європейської стратегії «demosEUROPA» Болеслав Возняк вважає, що «одним із найважливіших завдань польської зовнішньої політики є розвиток східного виміру ЄС. Зі свого боку представник України, державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки, доктор Галина Яворська наголосила на тому, що протягом останніх двох років спостерігається прогрес у відносинах між Україною та ЄС.

ПІЗНАВАНІСТЬ УКРАЇНИ В СВІТІ

Варшавський кореспондент Die Welt Ґерхард Ґнак, торкаючись теми пізнаваності України у світі, зазначив, що «багато років Україна сприймалася як частина радянського дикого Заходу». «І тільки Євробачення, помаранчева революція, українські боксери — брати Клички та український футбол, розвиток сучасної української літератури та газова криза — всі ці хвилі подій почали перемагати уявні кордони відносно України», — наголосив він.

Тим часом представник Фундації Unia&Polska Кшиштоф Бобінські зауважив, що «розподіл в цьому регіоні відбувається між людьми, які хочуть засвоїти уроки минулого і тими, які не бажають цього робити. За його словами, лише після 2004 року ЄС і його сусіди розпочинають абсолютну нову еру відносин.

За результатами соціологічних досліджень науковців Варшавського університету — доктора Йоанни Конєчної та професора Іренеуша Кжемінського, в останні роки відзначається повільна, а головне — стабільна тенденція покращання ставлення до українців. «Основними позитивними рисами українців в очах поляків названі гостинність, відкритість. Особливо після помаранчевої революції негативні тенденції у ставленні почали зменшуватися. За даними 2003 року більше 50% підтримувало вступ України до ЄС, а в 2007 році вже 76% підтримує ідею приєднання України до Євроспільноти», — сказала пані Конєчная.

Окремо слід зазначити, що всіх без винятку учасників привернув виступ радника посольства Німеччини у Варшаві, керівника політичного відділу Губерта Кніша на тему «Президентство Німеччини ЄС та східна політика Європейського Союзу». Доповідач акцентував увагу на процесі реінтеграції самої Німеччини після повалення Берлінського муру й умовах, які цьому передували, та викликам, які постали перед суспільством та державою після. Він також проаналізував стан німецько-польських взаємин, налагодження ефективних шляхів співпраці як на урядовому, так і громадянському рівнях. Окрім цього, Кніш окремо висвітлив тему німецько-українських стосунків з огляду на головування Німеччини в Раді ЄС.

ПРИКЛАДИ ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ

Форум 2007 року став місцем зустрічі неурядових організацій, які формують громадянське суспільство в Україні, Польщі та Німеччині. Ця зустріч дала їм можливість дізнатись про існуючі активні організації, обговорити можливості та цілі тристоронньої співпраці, а також перспективи розвитку ЄС. Але вже тепер можна зробити певні висновки для України, яка прагне інтегруватися в Євроатлантичні структури. Приєднання на початку до НАТО, а потім до Євросоюзу у 2004 році Чехії, Естонії, Латвії, Литви, Угорщини, Польщі, Словенії та Словаччини, а в 2007 році — Болгарії та Румунії — країн, у яких було спільне з нами тоталітарне радянське минуле, але які змогли його позбавитися та повернутися до своїх справжніх культурних та геополітичних основ, поставило низку запитань — викликів і перед Україною. Яку оптимальну стратегію інтеграції обрати та які тактичні кроки для цього необхідно зробити? Які виклики постануть на цьому шляху й які відповіді, ким і коли мають бути випрацювані та запропоновані суспільству? Для вирішення цих питань можна і потрібно звертатися до наших стратегічних партнерів, які успішно подолали цей шлях.

Приклад інтеграції Польщі в Євроатлантичну спільноту створив для неї неймовірні перспективи в розбудові своїх потенціалів в усіх сферах суспільного життя та галузях господарства. Багато експертів, які працювали до того в сфері німецько-польських проектів, запропонували Варшаві та Берліну тісніше співпрацювати із партнерами із східноєвропейських країн, оскільки саме вони мають основний вплив на формування східної політики ЄС та питань, пов'язаних із подальшим розширенням ЄС. Німецько-польсько-український діалог працював під час помаранчевої революції, коли президент Польщі Алєксандр Кваснєвський інформував як Берлін, так і Брюссель про події в Україні. Польща підтвердила роль надійного адвоката України у Європі. Після цього інтерес у трилатеральній співпраці тільки посилився, й більшість організацій, які були заангажовані в німецько-польські проекти («Німецько-польський молодіжний обмін», «Німецько- польський журнал «Діалог», «Фундація німецько-польської співпраці», «Фундація Кжижова для європейського діалогу» та ін.) зініціювали залучення українських партнерів до них.

Європейська інтеграція в Центрально-Східній Європі полягає не лише у тісній співпраці між старими та новими членами ЄС (Німеччиною та Польщею), але також у спільному формуванню європейської політики на сході континенту. Україна в цій політиці займає визначальне місце, оскільки завдяки помаранчевій революції показала, що є відкритою для відродження та укріплення європейських цінностей та впровадження ефективних механізмів колективної безпеки, нарощення та збільшення економічного та політичного потенціалу для створення й забезпечення європейського рівня життя своїх співгромадян, розвиткові мистецтва та культури, інтеграції в науково-освітній простір.

QUIDQUID AGIS, PRUDENTER AGAS ET RESPICE FINEM!

Створення тристороннього партнерства Польщі, Німеччини та України — трьох великих держав, які об'єднують Захід, Центр і Схід Європи, має шанс не лише підтримати інтеграційні прагнення України, але й дозволить також виробити нову східну політику Європейського Союзу, що є актуальним напередодні підготовки та підписання нової угоди між ЄС та Україною про стратегічне партнерство та співпрацю. Плідні контакти Польща—Німеччина, які вже давно не обмежуються зустрічами політиків, а включають діяльність у двосторонній площині багатьох груп, організацій і приватних осіб, показують, наскільки важливими є ініціативи із середини.

Quidquid agis, prudenter agas et respice finem! — «Щоб ти не робив, роби розумно й передбачай наслідок» — цим висловом із збірки сентенцій та оповідань під назвою «Справи римлян» можна охарактеризувати стратегічне бачення отців-засновників Європейського Союзу, які 25 березня 1957 року підписали Римську угоду, що ознаменувала собою створення Спільного європейського простору. Позитивні наслідки тієї події для Європи загалом й України зокрема не можливо не помітити. Стратегічне бачення і планування виправдало себе й в ці дні весь світ відзначає 50 річчя Об'єднаної Європи. Україно-польсько-німецький форум також можна вважати одним із стратегічних наслідків, який акумулює в собі реальні інструменти інтеграції України до Євроатлантичної спільноти.