ГУУАМ: шанс народитися
Результати грузинського візиту Віктора Ющенка надзвичайно цікаво оцінювати, виходячи з того, що він відбувся в проміжку між двома самітами СНД. На одному з них президенти нарешті начебто домовилися про створення зони вільної торгівлі у Співдружності; на іншому, неформальному в Ялті — начебто збираються пригадати, про що ж саме вони тоді домовилися. При тому, що взагалі розмови про зону вільної торгівлі в СНД тривають мало не з самого її початку.
Про зону вільної торгівлі йшлося і в Тбілісі, на переговорах Ющенка. Щоправда, дещо менш масштабну — в межах, як це зараз називається, неформального об’єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). А також про можливості митної i тарифної співпраці (на віддалену перспективу), про зменшення тарифів на перевалку та обробку вантажів — і таке інше. Це може вселяти певну надію. Наприклад, що неформальне об’єднання ГУУАМ може з часом перетворитися на нормальний формальний клуб за інтересами — тоді це об’єднання може жити довго. Хоча може й просто існувати на папері, як це надто часто трапляється з різними міжнародними «трикутниками» та іншими геометричними фігурами, створення яких ініціювала Україна.
Тбіліські домовленості Ющенка — очевидно, просто крок у напрямку, який уже дуже активно розробляється Москвою. Наприклад, у вигляді Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, до якого кликали й Україну — тільки в такому разі, пояснювали в Москві, українсько-російська угода про вільну торгівлю буде виконуватися. На українське «ні» Росія відповідає дуже просто — торговельною дискримінацією, покарати яку Київ не в змозi.
Про митні союзи сьогодні не йдеться. Хоча три роки тому Київ розробляв плани створення такого союзу з Молдовою з можливим його поширенням на Румунію. Чому не склалося — дипломати не пояснюють, кажуть лише, що ідея зовсім не забута. Хоча про Румунію, очевидно, можна й забувати — набувши статусу кандидата на вступ до ЄС, вона, напевно, все менше цікавитиметься Україною.
До митного союзу в межах ГУУАМ поки ще далеко — очевидно, з оглядкою на минуле. Проте це було б, напевно, чи не єдиною можливістю для ГУУАМ стати нормальною організацією, об’єднаною ідеєю «за», а не чимось аморфним, відносно згуртованим на хвилі «проти», як це виглядало досі. Для кожної з країн-учасниць це було б можливістю радикально збільшити власні експортні потужності, радикально зменшити залежність від розкладу сил у Росії, а з не надто великим часом — можливо, й перевести сам ГУУАМ до стану реального життя. Не кажучи вже про те, що уніфікація митних правил i тарифів — це чи не єдине, що сьогодні може сприяти справжній мiжнароднiй зацікавленості і в Євразійському транспортному коридорі, і в транспортуванні ним каспійської нафти, задля чого, власне, ГУАМ (тоді ще без Узбекистану) й народжувався три роки тому.
Про вільну торгівлю в межах СНД — краще, мабуть, помовчати. Як і про саму Співдружність, у якій усе ще до кінця не врегульовано жоден iз нещодавніх військових конфліктів. ГУУАМ міг би стати добрим прикладом того, що й на пострадянському просторі можливий просто раціональний розвиток, підкорений національним інтересам. Якби тільки тбіліські домовленості Ющенка, самі по собі зовсім не революційні, не стали просто підписаними папірцями, як це завжди було досі.
