Iгрове поле Пауелла

Для колишнього американського чотиризіркового генерала й держсекретаря США Коліна Л. Пауелла немає важких запитань. Кадровий військовий, який більшу частину свого життя провів в армії, опанував не тільки військову, дипломатичну стратегію, а й секрети лідерства та майстерність гри не лише на військових чи дипломатичних полях. Це він продемонстрував більше ніж 350-ти українським слухачам, прочитавши днями в Київській школі економіки лекцію під назвою «Демократія та глобальні виклики людству», яка була організована за сприяння Фонду Віктора Пінчука.

У Софійській залі найпрестижнішого в Києві готелю «Прем’єр-палац» ніде було яблуку впасти. Десяткам присутніх гостей довелося упродовж півтори години стоячи слухати лекцію та відповіді на запитання чи не найпопулярнішої й найшановнішої в США людини. Адже мало хто в Америці може похвалитися таким яскравим послужним списком, причому як у військово- дипломатичній, так і в бізнесовій сфері. До порад Пауелла прислухалися президенти Рональд Рейган, Джордж Буш-старший і молодший, Білл Клінтон. Тож, мабуть, немає нічого дивного в тому, що за одну лекцію в США колишній генерал і дипломат заробляє 100 тис. доларів.

Народився Пауелл 5 квітня 1937 року в місті Нью-Йорк, своє дитинство провів у Південному Бронксі. Його батьки, Лютер та Мод Пауелли, іммігрували до США з Ямайки. Пауелл навчався у загальноосвітній школі Нью-Йорка. Ставши випускником Morris High School та коледжу City College of New York (CCNY), він у червні 1958 року отримав звання старшого лейтенанта.

Колін Пауелл провів у армії США 35 років, дослужившись до звання чотиризіркового генерала. У 52 роки він став головою об’єднаного комітету начальників штабів (1989—1993). Генерал Пауелл брав участь у розв’язанні 28 військових конфліктів і отримав велику кількість нагород та відзнак за службу в збройних силах США, а також багато цивільних нагород. Він має почесні відзнаки від понад двадцяти країн, серед яких — французька нагорода орден Почесного легіону та почесне звання лицаря від Її величності королеви Великої Британії Єлизавети II. 20 січня 2001 року Колін Пауелл став 65-м державним секретарем США. До цього він обіймав посади першого помічника міністра оборони США та радника президента Рейгана з питань національної безпеки.

Пропонуємо читачам «Дня» найцікавіші витяги з лекції американського політика й державного діяча.

ЛЕКЦІЯ КОЛИШНІМ ВОРОГАМ

…Я майже нічого не знаю про економіку й фінанси, оскільки більшу частину свого життя провів як солдат. Більшу частину своєї військової кар’єри я працював з вами як з ворогами. Тепер іноді мені треба себе скубати за щоку, щоб я міг прокинутись і збагнути це. 35 років у збройних силах і залізна завіса, за якою — ворог, з яким я як солдат маю боротися. Та в останні декілька років своєї кар’єри я побачив швидкі зміни. І це мене надзвичайно вразило. Я побачив, як світ міняється. Це вже більше не поле бою — це абсолютно інший світ.

…Наступного літа буде 50 років, як я почав свою військову службу. Тоді я, 20-річний молодий лейтенант стрілецьких військ, поїхав до Німеччини і там мені показали залізну завісу і сказали: «Ось, бачите той пролом, через який підуть росіяни й усі ті сили, які були з ними: українці, угорці. І ви тут маєте сидіти насторожі, пильнувати між цими двома деревами, щоб сюди не пройшли ворожі сили». Я подумав: охоронятиму свій рубіж. І це стало частиною мого життя. Майже тридцять років я проходив вишкіл, готувався, щоб боротися з імперією, що ховалася там, за залізною завісою й називалась СРСР, або боротися з комуністичним Китаєм, який перебував за бамбуковою завісою. Отже, усі ці роки (навіть тоді, коли я два роки воював у В’єтнамі й коли командував батальйоном в демілітаризованій зоні в Кореї) я завжди боровся з комуністичною ідеологією й великими імперіями: радянською та китайською.

І я думав, що вони мають ідеологію, економіку та всю цю потугу, що загрожувала Заходу, який «загнивав» і був під загрозою розладу. І змагання йшло за те, щоб комуністична система переважила капіталістичну. 28 років я готувався до третьої світової війни як солдат. Тоді ще не політик, ще не дипломат. Мені не потрібно було перейматися тим, що треба Україні чи Чехословаччині, Румунії чи Угорщині. Мене це не обходило. Я переймався імперією, що ховалася й чигала за завісою. Й містилася на червоному секторі мапи, а ми — на блакитному.

ДОСВІД ДИПЛОМАТІЇ

…Останні чотири роки бурхливої військової кар’єри, коли я переїхав з Німеччини до США і став радником президента Рональда Рейгана з питань національної безпеки, мені довелося переосмислити все, що я знав як солдат. Росіяни більше не грали по нотах. Тому що по нотах можна було грати, якби російський лідер був малий, лисий, у поганому костюмі, час від часу приїздив би до США і щось таке дурне казав. Ось так воно мало бути й нас тримати. Але не сіло не впало — до нас приїздить Михайло Горбачов — велика історична постать і мій щирий друг. Він подивився на радянську імперію і збагнув, що це більше не працює. Як же можна говорити, що ви кудись підноситесь, коли ваші люди не виробляють того, що купується, і не можуть виробити те, що потрібно?! І за тією залізною завісою треба було ховати свій народ, а не стримувати нею чужинців. Це вже не було успішною стратегією. Горбачов розумів те, що є насправді, й розпочав зміни. Зі свого боку, ми обережно до цього поставилися. Ми прислухалися до пана Горбачова, до його заяв про гласність, про перебудову, про інформацію. Ідеї, інформація — все це проходитиме через залізну завісу, адже вони потужніші за будь-яке військо.

…Все стало інакше (після падіння залізної завіси. — Ред. ), і кожна нація була в пошуках шляхів до свого демократичного майбуття й починала засвоювати важелі демократичного керування та врядування. Всі збагнули, що демократія — не така проста система. Люди почали змагатися та сперечатися. Стикаються різні волі та ідеї, і треба з цих зіткнень якимось чином знайти компроміс і консенсус. І тоді цей консенсус відображає демократичну волю народу. Я спостерігав за всіма цими процесами, тому що знав, як це відбувається в Європі. Тоді ми вже не стояли перед певними конфліктами. У нас були проблеми на Балканах, але не було серйозних конфліктів, на кшталт воєн, від яких ми вже відійшли.

МИ ЗАРАЗ ПРАЦЮЄМО НА ІГРОВОМУ, А НЕ НА ВОЄННИХ ПОЛЯХ

…Пан Путін дуже популярний, і зараз планує виходити на наступний щабель своєї нової кар’єри після президентських виборів. Я не хочу роздумувати над тим, що буде. Але пан Путін справді дуже популярний, бо добре працює російська економіка. Я не думаю, що він обстоює демократичні інститути Росії. Вважаю, що він не справився з цим завданням. Тому що для існування демократії має бути і верховенство права, і свобода преси. Але, принаймні, немає більше Радянського Союзу і немає холодної війни, і вона не повертається. І зараз ми працюємо в новому європейському середовищі. Що стосується Китаю, там також проходять великі зміни. Коли в цій імперії прийшов до влади Ден Сяопін, він мав справу з мільярдом китайського населення, яке просто йшло в нікуди. Він тоді вирішив, що треба зберегти політичний контроль для того, щоб не дуже міняти політичну систему. Водночас Ден Сяопін вирішив змінити економічну систему, щоб китайський народ зажив краще в майбутньому. І Китай почав працювати саме з такою метою і відкрив свою економічну систему. Зараз Китай є членом СОТ і через 10—15 років стане наймогутнішою економічною країною. Китай не буде нашим ворогом. Хіба що щось трапиться з Тайванем.

…Але Китай і Росія та нові демократичні країни в Східній і Центральній Європі, Латинській Америці, у моїй частині світу, мають працювати над розвитком політичної демократії. І через економічну демократію покращувати життя своїх людей. Тобто це те, що я спостерігав під час військової кар’єри і після того, як перейшов на дипломатичну кар’єру як державний секретар. Коли були завіси, чи то бамбукові, чи то залізні, такі об’єднання завжди готувалися до якихось військових дій і боротьби одне з одним. Але зараз все це позаду. Пройшли зміни в Європі, в Китаї, і я як держсекретар, і зараз як приватна особа, громадянин, вважаю, що ми зараз працюємо на ігровому, а не на воєнних полях. І це попри те, що перед нами стоять серйозні завдання і в Іраку, і в Афганістані, і на Близькому Сході, а також необхідність знайти варіант розв’язання проблеми в Косово. Я вважаю, що існуючі проблеми ми намагаємось вирішити, працюючи не на воєнних полях, де проходять битви, а на полях ігрових, скажімо, економічних.

БАГАТСТВО І ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

…Що зараз намагаються робити китайці — створювати цінності. Що робить Росія — створює багатство — цінності. Те ж саме ви намагаєтесь зробити в Україні — створити це багатство для суспільства. Щоб ним могли скористатися громадяни цього суспільства, причому ті, які є найбільш знедоленими. Щоб таким чином можна було подолати бідність. Щоб у кожного була робота, їжа. Щоб людина поверталася з роботи зі своєю зарплатою. Щоб вона приходила достойно в свою сім’ю. Звичайно, треба створити таку систему охорони здоров’я, яка б дбала про своїх людей. Звичайно, в Україні треба покращити і систему освіти, яка буде дбати про своїх громадян. І коли ми подивимося по всьому світу на країни, які вийшли з кола жорстко контрольованих державою економік, то побачимо, що вони почали будувати більш вільну економіку, яка сприймається не тільки як відкрита, а й справедлива. Я вважаю, що Україна належить саме до категорії таких країн. Така економіка має базуватися на верховенстві права й буде запрошувати інші країни з усього світу робити інвестиції тут, у вашій країні, і запевнятиме, що такі інвестиції будуть захищені верховенством права. У країні не буде корупції, натомість буде хороша судова система, яка може захистити цю економіку, якщо щось не спрацьовує. І, власне, це те, що потрібно для розвитку економічної системи в будь-якій країні. Вся економічна система може перетворитися на хаос, якщо вона не керуватиметься верховенством права.

…Зараз жодна країна не може сховатися за залізною завісою. Існують можливості обміну інформацією, пересування капіталу за допомогою сучасних методів. Ми формуємо світ таким чином, що він стає єдиним і глобальним.

…Це буде світ вільної торгівлі. Світ, у якому люди обмінюватимуться знаннями і який будуть формувати швидше економічні, ніж військові тенденції, як це було в минулому. І звичайно, студенти, які вчаться у Київській школі економіки, рухатимуть Україну в потрібному напрямку і відіграватимуть дуже серйозну роль у просуванні всього світу вперед.

…Є ще одна річ, яка матиме значення. Це світове багатство. Під цим словом я розумію багатство нації. І ви, молоді люди, зайнявши своє місце у суспільстві, не повинні забувати, що ресурси, які ми використовуємо, людські таланти, які ви будете організовувати, працюючи як лідери, — все це належить нації, народу. І народ має отримати користь із цього. І ви, молоді, не повинні повертатися спиною до тих, хто не досяг у житті таких висот, як ви. Ви маєте присвятити частину свого життя тому, щоб подивитися назад, на тих людей, які, може, не так добре працювали в житті, як ви, і зробити, щоб американська чи українська мрія для них дійсно здійснилась. Я певен, що ваш народ буде розраховувати на вас і ви працюватимете з тими очікуваннями, які вони покладають на вас.

ПОТЕПЛІННЯ, ОСВІТА І КОНКУРЕНЦІЯ

…Ми маємо сприймати глобальне потепління як реальність. І треба працювати над тим, щоб захистити нашу Землю й бути певними, що ми віддамо наступному поколінню здорове й надійне довкілля, щоб ним могли користуватися й наступні покоління. Я в США дуже серйозно ставлюся до цих питань, а також до освіти. Коли нові країни вступають у світ глобалізації і коли вирівнюються можливості в майбутньому, звичайно, дуже важливо розвивати освіту. Скажімо, Китай закупає університети під ключ у Великій Британії і переносить їх до себе. Китайці ставлять завдання перед цими університетами готувати по 2,5 тис. магістрів бізнесу на рік. Всі ці нові магістри якраз і просуватимуть розвиток їхньої економіки у майбутньому. Саме тому дуже важлива Київська школа економіки, бо це можливість робити інвестиції в майбутні покоління українських економістів, щоб в українців були нові навички і вміння управляти економікою і в майбутньому. У США в цьому плані великий потенціал. Але наша система все-таки не сприяє тому, щоб діти повністю отримували середню освіту.

А ми маємо конкурувати у світі, в якому працює 1,3 млрд китайців, 1,2 млрд індійців. Ми маємо конкурувати, особливо беручи до уваги те, що цим світом рухає інформація.

ПРО АМЕРИКАНСЬКІ ІНВЕСТИЦІЇ

…Я сказав прем’єр-міністрові (України. — Ред. ), що кінець-кінцем не американський уряд вкладає кошти, а інвестори. Звісно, уряд може приділяти більше уваги цьому питанню, і так треба робити, але ж Україна має створити таке довкілля, таку атмосферу, щоб вона стала магнітом для іноземних інвестицій. Поки що такої магнітизації немає. Треба попрацювати через торговельні палати, торгові делегації, щоб переконати американських інвесторів, що гроші будуть цілі, що все буде захищено законом від корупції і що це буде добра, стабільна політична система.

Я так захоплююся українською демократією, тим, що сталося за останні роки. Але вже час трішки зупинитися, стабілізуватися, осмислити політичне становище, бо часом здається, що тут відбувається якесь змагання окремих осіб. Отже, треба, щоб ми бачили економіку, що процвітає, верховенство права, а також політичну стабільність. Мені здається, коли Америка справді побачить, що Україна стала привабливішою, то ще більше зверне на неї увагу. Ми зможемо позмагатися з кіпріотами, з німцями та з австрійцями (які інвестують більше в українську економіку, ніж американці. — Ред. ). Мені здається, що Україна на це заслуговує.

ЯК МОЖНА ЛІКВІДУВАТИ НАТО?

...Після закінчення холодної війни російські колеги сказали мені: «Ми розпустили Варшавський договір, тоді ви розпустіть НАТО. Навіщо воно потрібне?». Але я скажу: як можна ліквідувати організацію, якщо люди хочуть до неї вступати? Тому що країни вважають, що їм вигідно вступати в таку організацію, яка гарантує безпеку по атлантичній лінії. І звичайно, ці країни роблять свій вибір, і я думаю, що Україна також зробить колись свій вибір. І ті десять держав, які нещодавно зробили вибір на користь НАТО, отримують певні переваги від цієї ситуації. Але, звичайно, кожна країна має зробити вибір сама.

...Українці мають обговорити це питання і визначитися, чи зацікавлений народ у приєднанні до НАТО, чи ні. Я вважаю, що Америка має бути більш чутливою щодо тих наслідків, які буде мати на сусідів членство в НАТО. Ну, наприклад, для Росії — я не маю на увазі пана Путіна, але як це буде впливати на російський народ.

Щодо розширення НАТО протягом великої кількості років. Тут є дві сторони. В НАТО вступили демократичні держави. Це оборонний блок, який опікується їхньою безпекою й нікому не загрожує. І я думаю, що українці мають над цим подумати. І 10 країн, які вступили в НАТО після закінчення холодної війни, мають позитивний досвід. Ніхто з них не зіпсував своїх стосунків з РФ.

Я знаю, що більшість українців, якщо запитати їх зараз про вступ у НАТО, були б проти цього. Але питання щодо НАТО має бути суверенним рішенням України. І ні США, ні Захід, ні Росія не можуть диктувати українському народові свою волю. Український народ, разом зі своїми політичними керівниками, має прийняти рішення, яке буде найкращим для України.

ПРО ЛІДЕРСЬКІ ЯКОСТІ

...Я думаю, що найкращі лідери мають свої власні ноу-хау, щоб очолити організацію та вести її вперед. Якщо ви хочете бути лідерами, то повинні, по-перше, бути послідовними в досягненні своєї мети і запалити своєю пристрастю тих, хто вас наслідує. І якщо ви будете заражати своєю пристрастю тих, хто наслідує вас, тоді дійсно можете стати лідером. Але лідер має керуватися певними етичними нормами, бути сильним. Загалом, такою людиною, яку хотіли б наслідувати. І лідер не той, хто просто розповідає про те, що треба зробити. Він має забезпечити тих, хто йде за ним, певними ресурсами, навчити їх працювати і дати можливість працювати в належному напрямку. І лідер повинен також винагороджувати тих, хто добре працює з ним. Іноді грішми, іноді просто якимись опціями чи преференціями, а також хорошим словом. Сказати «я пишаюся тобою», «ти прекрасно працював» і «я дуже вдячний тобі за це». І треба дякувати навіть прибиральнику у вашому офісі. Це дуже важливо. Лідерство — це дуже людська якість, і треба мати співчуття, симпатію до людей. Звичайно, лідер повинен бути й жорстким. Можна вичистити організацію від тих людей, які погано працюють, які не поділяють ваших ідей і не справляються зі своєю роботою. І сказати: «Ти маєш покинути цю організацію, тому що ти не можеш працювати». Але лідер має підтримувати свою команду в належному тонусі, на належному рівні. І люди завжди за цим слідкують. Лідерство базується на стосунках між людьми. І ви як лідери повинні використовувати свої природні таланти й розвивати їх.

ПРОГНОЗ, ПОЛЯРНІСТЬ, СТАБІЛЬНІСТЬ І ТОН

…Мені важко сказати, що буде наприкінці 2008 року. Але я оптиміст по природі. Коли я дивлюся на певні тенденції за останні 100 років, то бачу, що за цей відрізок часу ми пройшли великий шлях. І цей шлях був дуже важким. Були й диктатури, й тоталітарні режими, й повне руйнування, і держави, які постійно боролися одна з одною. Власне, ми повторювали історію останніх 300 років. А зараз, коли всі ці речі в минулому, я не хочу сказати, що світ став досконалим і найкращим. Існує дуже багато проблем. Але багато проблем ми залишили в минулому. Зараз ми живемо у світі, де в демократичних країнах живе більше людей, ніж будь-коли в історії. І цей світ створює багатство. Звичайно, що гроші потрібні. Для того, щоб вирішити проблеми ВІЛ- СНІДу, щоб підвищити стандарти життя людей, щоб побудувати інфраструктуру в слаборозвинутих країнах, а також для інвестицій.

…Ми зараз маємо демократичні країни, нові демократичні країни в Європі. І вони більше думають про те, як поліпшити життя, а не як захопити чужу територію. Я не бачу двох політичних систем, що могли б у суперечці між собою дійти аж до війни. І ось чому ми маємо стабільність. Набагато складніше побачити цю стабільність тому, що зараз багато народів діють вільно, хаотично, але мені здається, що у хаосі й у цій взаємодії постає нова стабільність. На мою думку, стабільність у хаосі — це можлива річ. І зараз питання може постати ось як. Чи наддержави битимуться у війні? Чи можна зараз розпочати велику війну? Можливо, США, Росія, Китай мають реальні можливості започаткувати таку війну. Але чи вони це робитимуть насправді? Мені здається, що коли ми розв’яжемо доконечно проблему в Іраку, залагодимо все на Близькому Сході, з Північною Кореєю, розберемося мирним способом з Іраном, то думаю, що все залагодиться. І нам треба лише потерпіти.

...Немає важких питань. Є важкі відповіді. …Я розчарований тим, що обличчя США в Європі вже впродовж семи років виглядає не так добре. Рейтинг підтримки США на Близькому Сході, в мусульманському світі також упав. І це сталося упродовж останніх семи років. Від 60 до 10%. Це через Ірак, через брак поступу на Близькому Сході, через те, що нинішня адміністрація США часто-густо звертається до світу, умисно чи ні, егоїстично і дещо ворожим тоном. І я думаю, що це спричиняє багато проблем. Хоч би хто став наступним президентом, мені здається, що має відбутися зміна тону. І ми маємо послухати наших друзів і союзників. Поговорити з ворогами, а не просто виголошувати якісь промови.