Кавказьке Косово
Кожного дня тепер повідомляється про бомбардування районів Чеченської республіки російською авіацією. У Грозному говорять про численні жертви серед мирного населення та економічні збитки, у Москві стверджують, що бомблять високоточними бомбами й виключно позиції бойовиків, щоб позбутися загрози терористичних диверсій... Хоч би що там було, а тисячі біженців з Чечні перетинають її кордони й рятуються від бомбардування в сусідніх російських республіках.
Ситуація неймовірно нагадує те, що відбувалося кілька місяців тому на Балканах. Авіація НАТО бомбить Югославію, щоб припинити етнічну чистку в Косово. У Белграді говорять про численні жертви серед мирного населення та економічні збитки, у Брюсселі стверджують, що бомблять високоточними бомбами й виключно стратегічні об'єкти... Хоч би що там було, а тисячі біженців з Косово перетинають кордони краю й рятуються в сусідніх балканських країнах.
Під час югославської кризи я намагався — хоча це було дуже важко — пояснити самому собі й читачеві логіку подій, що відбуваються. Говорив, серед іншого, що рішення НАТО щодо Югославії свідчать про зміни в самому розумінні ціни безпеки — й ми це швидко побачимо. Переконуємося тепер на російському прикладі: таке враження, ніби Кремль і його Генеральний штаб методично діють саме за югославським сценарієм, залякуючи чеченців очевидно небажаною для Москви наземною операцією саме так, як керівництво НАТО залякувало Мілошевича наземною операцією, абсолютно небажаною для альянсу. Логіка російських дій може здаватися нелюдською та неправильною, — як і логіка НАТО, — однак зрозумілою й передбачуваною.
Не розумію іншого: де ті, хто засуджував НАТО в ті спекотні дні, вимагав припинення бомбардувань, переконував, що так проблеми не вирішуються? Чому тепер вони не засуджують Росію, яка вдається до аналогічних заходів щодо Чечні? Знову подвійні стандарти? Значить, справа була не у стражданнях мирного населення, не у тисячах біженців та знаважанні людського життя, а в тому, що НАТО, яке ми не любимо, бомбардує нашу улюблену Югославію? Значить, якби наша улюблена Югославія, скажімо, вдалася б до бомбардування Косово, щоб зупинити бойовиків з Армії визволення, — все було б гаразд? Саме так, як тепер, коли симпатична нам Росія бомбардує несимпатичну нам Чечню?
Від моєї квартири до Печатників, де вибухнув перший з московських будинків, можна дістатися за хвилин десять. І все ж таки я скажу: «Мені не подобається бомбардування Чечні, як не подобалося бомбардування Югославії. І я погоджуся із сенсом цього бомбардування тільки якщо воно дасть «югославський» ефект — дозволить домовитись і відвернути нову війну, оту «наземну операцію». Однак ви, переконані опоненти бомбардувань НАТО, чому ж ви мовчите?»
