Концептуальний складник Ангели Меркель

Зараз, коли ЄС усіма силами намагається врятувати євро, хор скарг із приводу слабкості керівництва в найбільших економіках світу стає все голоснішим. Багато хто звинувачує канцлера Німеччини Ангелу Меркель через те, що вона не змогла продовжити реалізацію концепції ЄС її попередника і наставника Гельмута Коля. Чи мають рацію ці критики?

Одне із завдань ефективних лідерів полягає в роз’ясненні концепцій, що наповнюють політику сенсом і надихають інших підтримувати ту чи іншу політику (і тих, хто її пропонує). Це один зі способів того, як лідери допомагають створити загальні цілі та вдихнути енергію в спільні дії. Зазвичай подібна концепція супроводжується сценарієм майбутнього, який полягає у стимулюванні змін, хоча й може змальовувати у привабливому вигляді збереження існуючого стану речей (або повернення до минулого), тим самим стимулюючи опір змінам.

Так чи інакше, без якої-небудь концепції важко вести інших куди б то не було. Фредерик Сміт, генеральний директор корпорації Federal Express, стверджує, що «найважливішим завданням керівництва є роз’яснення концепції та цінностей організації».

Але з концепціями треба поводитись обережніше. Інколи лідери думають, що певна концепція може вирішити більшість їхніх проблем, але помилкова концепція (або надмірно честолюбна) може нашкодити. Джорджа Буша-старшого критикували (він і сам себе критикував) за брак того, що він назвав «концептуальною складовою». Коли його міністри почали тиснути на нього, аби він говорив сміливіше й агресивно, він відповів: «Це не для мене».

Після шоку терористичних атак у вересні 2001 р. його син, Джордж Буш-молодший, розробив набагато честолюбнішу концепцію. Як висловився один його колишній радник, його «непереборно притягували великі ідеї: наприклад, установлення демократії на Близькому Сході, — великі ідеї, що різко контрастували з обережними діями його батька». Проте як наслідок — зовнішня політика Буша-старшого була кращою.

Деякі честолюбні лідери думають, що вони повинні проголосити таку концепцію, яка вселить їх послідовникам благоговійний страх. Проте на практиці успішна концепція часто виникає з потреб групи, яка потім формується, і проголошується її лідером. Наприклад, концепція, висловлена Мартіном Лютером Кінгом-молодшим у його промові «У мене є мрія», мала глибоке коріння не лише у визнаних Америкою цінностях рівності й об’єднання, але й у життєвому досвіді афроамериканців підлеглості та неучасті.

У той же час тиск, що чиниться на лідера для того, щоб він проголосив певну концепцію, може поставити його в скрутне становище. Як висловився ректор одного університету: «Всі запитують: «Яка твоя концепція?» Але, відповівши дуже швидко, ви образите багато людей і створите собі проблеми. Розумною відповіддю було б спочатку запитати: «А ви як думаєте?» І, перш ніж висловити свою концепцію, послухайте, що вам скажуть».

Успішна концепція має бути привабливою для різних кіл прибічників і зацікавлених осіб. Те, що добре працює з однією групою, може не підтримуватися іншою. А для того, щоб бути стійкою, успішна концепція має також бути ефективною діагностикою тієї ситуації, в якій опиняється та чи інша група. Перш ніж пропонувати відповіді, лідери повинні правильно зрозуміти питання. Для вибору цілей і формулювання їх у вигляді концепції їм необхідно не лише залучити до роботи своїх прибічників, але й зрозуміти контекст своїх рішень. Вони повинні вміти точно оцінювати реальність.

Сміливість концепції залежить від типу керівництва. Лідери суспільних рухів можуть проголошувати масштабніші концепції, ніж державні діячі. Лідер руху може пропагувати концепцію, що значно випереджає його прибічників, тоді як прем’єр-міністр із безліччю завдань та обов’язків повинен підтримувати безперервний діалог із громадськістю, що утримує його від значного відриву від своїх громадян. Після того, як колишній віце-президент США Альберт Гор програв на президентських виборах 2000 року, він став лідером суспільного руху, який боровся з глобальними змінами клімату, і його стиль змінився з прагматичного на натхненний і провісний.

Аналітики роблять висновки про концепцію державного лідера з того, чи створює вона розумний баланс між реальністю й ризиком, а також між завданнями та можливостями. Будь-хто може скласти список бажань, але ефективні концепції поєднують у собі натхнення і здійсненність.

Критики колишнього прем’єр-міністра Великобританії Тоні Блера, наприклад, визнавали, що вміння формулювати концепції було однією з його найсильніших сторін як лідера, але вони вказували на брак у нього уваги до деталей. Аналогічним чином два президенти США 20 століття Вудро Вільсон і Джордж Буш-молодший добре вміли формулювати честолюбні концепції зовнішньої політики, але погано вміли покращувати і коригувати свої концепції, коли стикалися з труднощами їх утілення в життя. Обидва боролися за демократію, але обидва робили це так, що це спричиняло реакцію, зворотну встановленню демократії.

Звичайно, однієї лише обережності недостатньо. Інколи лідери повинні розширювати кордони реального, надихаючи своїх прибічників, та докладати додаткових зусиль, як зробив Вінстон Черчилль у Великобританії 1940 р. Але без певної міри обережності, заснованої на розумінні контексту, концепції з великих стають грандіозними, підриваючи ті самі цінності, на захист яких вони направлені.

Подібно до Франкліна Рузвельта, який діяв дуже обережно, намагаючись переконати американську громадську думку в необхідності відмови від ізоляціонізму в 1930-х рр., Меркель діє обережно, намагаючись врятувати євро. Вона зіткнулася з суспільним скептицизмом, використовуючи німецькі гроші для надання допомоги грецькій економіці. Її коаліція розділилася з приводу даного питання, і її партія програла на виборах. Якби вона діяла рішучіше, то могла б мати ще меншу підтримку, але ті кроки, на які вона погодилася, виявилися недостатніми для заспокоєння ринків.

Однак наприкінці жовтня вона, нарешті, сформулювала концепцію майбутнього ЄС, яка переконала німецький федеральний парламент погодитися на комплекс заходів для порятунку євро. Чи чекала вона дуже довго і чи виявиться її концепція переконливою, стане зрозумілим найближчими місяцями.

Джозеф С. НАЙ-молодший — колишній заступник міністра оборони США, професор Гарвардського університету й автор книги «Майбутнє влади».