Кремлівські обрії

Відносини України і Росії ніколи не були особливо прогнозованими. У «постреволюційний» період співпраці на двосторонньому порядку денному перманентно виникали кризи, які популярно називали «війнами». Чимало проблем мали досить давній «термін придатності», однак — випадково чи ні — Київ і Москва взялися за їхнє радикальне вирішення саме за останні півтора року. Не дивно, що більшість вирішуваних питань набувало «політичного забарвлення», незважаючи на те, що керівники обох країн наполегливо рекомендували не політизувати двосторонні проблеми. Останнє здавалося неможливим унаслідок передвиборної кампанії в Україні (не в меншій мірі напружувало ситуацію і загальне неприйняття російською стороною «революційних порядків» у Києві). Чимало експертів вважали, що саме вибори до Верховної Ради змінять такий стан справ, і відносини стануть більш стабільними. Чи це так? «Дневі» відповів експерт Московського центру Карнегі Микола ПЕТРОВ.

— Багато експертів вважають, що в останні півтора року Росія проводила щодо Києва політику, спрямовану на ослаблення української влади, вичікуючи поки відбудуться парламентські вибори, щоб потім вибудовувати нову політику. Якою буде ця політика, чи буде вона новою?

— Помаранчева революція спонукала російське керівництво дуже серйозно проаналізувати і, можливо, навіть змінити принципи підходів до політики на пострадянському просторі. І, природно, — щодо України. Результатом, як мені здається, стала більш прагматична і більш раціональна політика, коли не робиться ставка виключно на одну політичну силу, а навпаки, підтримуються стосунки зі всіма впливовими політичними силами. Кремль проводитиме або будуватиме свої відносини з Україною, враховуючи вже не монополярний, а багатоцентровий світ.

— Чи вплине на стосунки України і Росії та чи інша конфігурація нового уряду?

— Мені здається, що при будь-якій коаліції ситуація являтиме собою дуже складний і динамічний баланс сил. У цій ситуації Москва підтримуватиме відносини з усіма політиками. Думаю, що Росія продовжуватиме ту політику, яку ми могли спостерігати наприкінці минулого року. Не можна сказати, що російське керівництво грало виключно на ослаблення влади Президента Віктора Ющенка. Бо цілий ряд компонентів «газової війни» швидше являв спробу знайти компромісні рішення, які не тягнутимуть за собою серйозну політичну дестабілізацію в Україні. Я гадаю, що в принципі так само триватиме і надалі незалежно від того, як зможуть політичні сили, які пройшли до ВР, сформувати уряд. Зрозуміло, що в Раді настільки складний і не дуже стійкий баланс сил, що все одно ніяка з цих сил домінувати не може. Все одно відбуватимуться якісь політичні пертурбації.

— Які помилкові і успішні тенденції намітилися в українсько-російських стосунках за післяреволюційний рік? Що в цих тенденціях потрібно зміцнювати, а що міняти?

— На рівні декларацій відразу ж після помаранчевої революції у відносинах все було в порядку. Президенти Володимир Путін і Віктор Ющенко заявили, що в українсько-російських відносинах немає місця якимось емоційним поривам, пов’язаним із тими ж президентськими виборами. Мені здається, що на рівні декларацій це було чітко намічено. У реальній політиці це не завжди виходило. Ймовірно, що це було пов’язане з особливостями політичного моменту — Україна йшла до виборів, тому політика українського керівництва в значній мірі перебувала під впливом передвиборної кампанії. Зараз, я думаю, ситуація істотно змінилася, і є підстави для того, щоб зробити цілий ряд кроків в українсько-російських відносинах, не маючи на увазі сьогочасну політичну реакцію всередині країни, а враховуючи якусь довгочасну перспективу.

Мені здається, час, що минув, сприяв виробленню більш зваженого і менш реактивного підходу до наших двосторонніх відносин. Тому внаслідок політичних причин прийшов час все зважити. Україна має прийти до збалансованої політики щодо Заходу і Росії. Все це сприятиме налагодженню більш міцних і стратегічно вивірених відносин наших країн.

— На вашу думку, як може бути сприйнято Кремлем повторне прем’єрство в Україні Юлії Тимошенко?

— Мені здається, що ми побачимо зовсім іншого прем’єра. Бо політична ситуація зовсім інша і необхідність заробляти очки напередодні серйозної або головної політичної сутички сезону не буде. Вона, мені здається, буде набагато більш прагматичним прем’єром, ніж була. Але сам факт того, що вона приїжджала до Москви і всі проблеми, пов’язані з генпрокуратурою РФ, зараз зняті, свідчить про те, що Москва будує відносини з усіма головними політичними силами, а не вважає одну з них хорошою і вигідною для себе, а інших противниками.

— Доводилося чути, що парламентські вибори в Україні, як і раніше президентські, мали не лише внутрішнє значення, але й геополітичне. Про який геополітичний вибір свідчать результати парламентських виборів?

— На виборах до Верховної Ради фактично закріплено результати помаранчевої революції, які відразу після президентських виборів виявилися дещо відкладеними. Україна перебуває на початку відносно довгого і стабільного політичного циклу, коли не сьогочасні інтереси окремих політиків, а вже інтереси усього українського політичного класу і українського народу будуть цю політику визначати. Мені здається, що якогось принципового геополітичного вибору на виборах до Верховної Ради не було. Вся політика незалежної України будувалася на балансуванні між східним сусідом, від якого українська економіка значною мірою залежить, і Заходом. Можна говорити про те, що були періоди, коли цей баланс зміщався в один або інший бік. Але зрозуміло, що загалом альтернативи немає. Так чи інакше, потрібно будувати зважену зовнішню політику, беручи до уваги обидва ці вектори і те, як більшість українських громадян ставиться і до країн сусідніх, і до перспектив інтеграції до ЄС і НАТО. Я не бачу нічого принципово поворотного, що б зараз змінило ситуацію загалом.

— Якою буде лінія політичної поведінки Росії на тлі прозахідного руху Києва?

— Я думаю, що це залежатиме від ступеню радикальності. Я в принципі не бачу реальної альтернативи поступовій інтеграції України до європейських структур. Мені здається, що це вже усвідомлено як необхідність і неминучість усіма сторонами. Хоча російську політичну еліту можуть хвилювати якісь різкі рухи щодо НАТО. Але це значною мірою визначатиме відносини Росії з НАТО, Росії з Заходом. І в меншій мірі, можливо, відносини між Україною та Росією.

Росія всі ці роки стикалася з досить мінливим балансом між російським і західним вектором в українській політиці і тому звикла до такої політики. Інша річ, що більш радикальний рух у бік НАТО нервуватиме Росію і буде якимось чином позначатися на наших двосторонніх відносинах. Хоч я не бачу поки що реальної можливості з боку України радикально міняти ситуацію в цьому плані. Наприклад, навряд чи можливо різко активізувати процес інтеграції в структури НАТО в той час, коли значна частина населення цього не підтримує.

У Росії вважають, що вступ України до НАТО приведе до дуже серйозних змін геополітичної ситуації. НАТО однозначно сприймається як реальна загроза безпеки Росії. Тому зрозуміло, що російське керівництво буде всіма можливими способами протистояти цьому.

ДО РЕЧІ

Брюс ДЖЕКСОН, президент Проекту «Перехідні демократії»:

— Можна сказати багато позитивних речей про ці вибори. Народу був наданий справжній демократичний вибір. Відбулася серйозна дискусія на національному рівні. Рівень активності виборців був вражаючий, самі вибори, треба віддати належне урядові, відповідали європейським стандартам свободи і справедливості. Більше того, виборці довели, що вони здатні покарати недієвий уряд за неспроможність показати результати із низки першочергових завдань, таких як зростання економіки, створення нових робочих місць та знищення корупції. Усі ці якості необхідні для побудови сильної парламентської демократії в Україні.

Єдиною підставою для занепокоєння є зростаючий антагонізм між Сходом і Заходом в українській політиці. Розходження, які були очевидними під час помаранчевої революції і які відтоді домінували в політиці, залишаються досі невирішеними з огляду на попередні результати виборів. Обов’язком наступної коаліції буде поєднання поляризованої нації і призначення уряду, який буде представляти всіх українців, а не тільки тих, хто голосував за партії-учасниці коаліції. Однак, якщо розглядати все в комплексі, то це був тріумф для демократичної і незалежної України.