Кроки до нового
На тлі постійних повідомлень про майже безвихідну ситуацію на Близькому Сході, про новий конфлікт між Індією та Пакистаном, про продовження пошуків бен Ладена чи не єдиною позитивною новиною Нового року стало запровадження готівкового обігу євро у дванадцяти країнах-членах Європейського Союзу. Сьогодні фінансисти та економісти підраховують математичний зміст новації. Насправді він, мабуть, дещо інший. Передусім, психологічний. Громадяни дванадцяти країн, хочуть вони того чи не хочуть, відтепер щодня триматимуть в руках реальний символ об’єднання. Який робить якщо не неможливими, то майже нереальними у видимому часі спалахи ворожнечі, конфлікти, щоб не сказати, війни між колись конкуруючими за світовий вплив країнами. Коаліція, чи союз, утворена в такий спосіб, має істотні причини існувати довго, якщо не завжди, залучати нових членів, які будуть до того готовими і матеріально, і морально, і дійсно серйозно впливати на хід світових процесів. І навіть більше за те — з часом члени зони євро об’єктивно відчуватимуть все зростаючу потребу до об’єднання інших сфер повсякденного життя. Водночас це буде вельми стимулюючим фактором для деяких країн, що раз увійшовши до цієї зони, будуть змушені виконувати певні спільні правила, нарощувати власні зусилля й будувати якусь спільну з іншими політику, аби з неї «не вискочити». Як би там не було, сьогодні й завтра мову грошей розумітимуть краще за будь-яку іншу. І євро, можливо, той рідкісний випадок, коли гроші починають грати позитивну політичну функцію. Втім, це стосується виключно навіть не всіх країн Західної Європи, яка після другої світової війни ще не потерпала від радикальних струсів (вони передбачаються у зв’язку з розширенням Європейського Союзу, що стане іспитом на міцність для всіх європейських механізмів).
У глобальному контексті теж робиться спроба розбудови коаліції. Яка поки що призначається для боротьби зі світовим тероризмом. І яка виглядає далеко не так однозначно успішно. Оскільки надто вже різні цілі в її учасників, і це час від часу викликає побоювання, що коаліція, яка могла б стати основою для нового світоустрою, може розколотися. Бо з перемогою над бен Ладеном Сполучені Штати можуть знову повернутися до практики односторонніх рішень, чому противитиметься Росія. Бо Індія та Пакистан замість пошуків взаємної вигоди ризикують розпочати нову війну. Бо постійна нестабільність на Близькому Сході, до якої докладали рук різні ключові гравці світової сцени, теж загрожує новою війною з непередбачуваними наслідками. Бо сама по собі Європа загрожує стати розділеною вже стіною шенгенської демократії. Бо невідомо, наскільки далеко підуть наслідки аргентинської кризи. Однак у той же час все більш очевидним стає те, що й тут, тільки з більшими витратами часу та різних ресурсів, справа просувається до вироблення чітких загальних правил. Виконувати які доведеться усім — хоча б щоб не виникла тінь нового світового жандарма. І це зовсім не варіант більшовицького щастя для всіх, принесеного залізною рукою. Щастя ще буде потрібно здобути й підтримувати самим.
У світі відтепер не може бути локальних успіхів і локальних проблем. Ця аксіома, що вперше так явно проявилася 11 вересня, і яка, можливо, і є суттю глобалізації, свідчить і про інше. Насправді загальна картина світу дійсно змінюється. Головні тенденції цих змін вже визначено. Кожна країна відтепер має право визначати лише деталі — зокрема, свою роль у цих змінах, свій вплив на них, свою якість — суб’єкта чи об’єкта. Це не в останню чергу стосується України, для якої, як це стало зрозумілим за рік, що минув, варіанти місця в світовій системі загалом уже визначені, навіть незалежно від її бажання. Справа тепер тільки в тому, щоб визначити для себе найбільш гідний. Який би дав можливість щось додати у створення нової світової філософії. Хоча би й філософії нового глобалізму, в якій не все будуватиметься на товарно-грошових потоках і танках.
