Китай: гласність скасовується

Державне китайське агентство друкованих ЗМІ Сіньхуа нещодавно повідомило про урядове розслідування низки примусових стерилізацій і абортів у селі Ліньї провінції Шаньдун. Швидкість розслідування — яке, як кажуть, почалося через декілька днів після викрадення Ченя Гуанчена, сліпого активіста, який на громадських засадах узяв на себе захист жертв, — і відвертість повідомлення справила таке враження, що уряд активніше почав реагувати на такі події й що офіційні ЗМІ трохи посміливiшали. Але чи відповідає дійсності таке враження?

Історія в Ліньї належить до новин такого штибу, які чиновники- пропагандисти зазвичай ховають у секретних архівах Комуністичної партії. Згідно з повідомленнями, місцева влада Ліньї, прагнучи уникнути перевищення квоти народжуваності в рамках політики «однієї дитини», здійснюваної в Китаї, примусила кількох жінок зробити аборти й насильно стерилізувала багато подружжів, які мали більше однієї дитини. Повідомляють, що у тих сільських жителів, які переховувалися під час цієї кампанії, членів сім’ї ув’язнили. Дехто в Ліньї передбачає, що їх там принижували, піддавали тортурам і здирству.

Навіщо ж розсліджувати цей скандал і повідомляти про нього? Я вважаю, що повідомлення Сіньхуа найкраще сприймати як свого роду надзвичайні заходи.

Китай намагається отримати цільове фінансування від ООН на поліпшення репродуктивного здоров’я нації — і процес загальмувався через повідомлення про примусові аборти. Центральні власті не проводили розслідування зловживань в Ліньї, доки новини про переслідування Ченя Гуанчена — і про його викрадення з допомогою пекінської поліції — не потрапили до міжнародних ЗМІ.

Чень повідомив про зловживання офіційним особам і попросив неурядову організацію «Citizens’ Rights Defense Group» провести розслідування. Група поїхала в Ліньї в травні. Через місяць мережа китайських правозахисників повідомила про факти, встановлені цією групою, й почала вимагати втручання Комісії планування сім’ї (FPC) центрального уряду.

Як доброволець цієї мережі, я підтримувала зв’язок з Ченем і слідкувала за подіями зблизька. У липні, коли йому не вдалося отримати якої-небудь реакції від уряду, Чень почав шукати правової допомоги від відомих адвокатів, аби підготувати судові процеси від імені жертв, що викликало занепокоєння серед місцевих офіційних осіб. Переслідуваний поліцією, Чень став переховуватися. «Моя особиста безпека опинилася під загрозою», — написав він 30 серпня мені по електронній пошті, й це був останній його лист.

Після енергійних міжнародних протестів з приводу викрадення Ченя, FPC вирішила провести розслідування. Агентство Сіньхуа оголосило, що місцеві чиновники, відповідальні за насильство, можуть постати перед судом. Центральна влада, здавалося, відчувала нагальну потребу стримати критику, спрямовану на її сумнівні зусилля щодо контролю кількості населення. І Сіньхуа негайно заявило, що зловживання були обмежені декількома містами.

Однак центральний уряд мало що зробив, аби припинити залякування жителів села Ліньї. Ченя звільнили з- під варти, але він залишається під домашнім арештом, а 2 вересня з невідомих причин його знову відвели до поліцейської дільниці.

Поліція відмовляється повернути Ченю персональний комп’ютер і стільниковий телефон. Село також загадковим чином залишилося без телефонного зв’язку. Тим часом, шляхом арештів, загроз і підкупу влада змушує сільських жителів забирати заяви про зловживання й відмовлятися від судових процесів, попереджаючи про страшні наслідки співпраці з Ченем і адвокатами.

FPC відмовляється втручатися, кажучи про відсутність правоохоронних повноважень. 10 жовтня адвокатам сільських жителів сказали, що засідання суду, заплановане на цей день, відкладене. Повідомляють, що на зворотному шляху до Пекіна на адвокатів напали бандити.

Якщо розглядати справу в цьому контексті, то наївно вірити, що ставлення уряду до ситуації в Ліньї відображає зміни в його реакції на порушення прав людини. Якщо уряд дійсно став більш чуйним, то чому ми не бачили подібних реакцій на інші конфлікти з приводу викрадень сільгоспугідь, загрози правам інвесторів або корупції високого рівня?

У всіх цих випадках влада відповіла репресіями, не цураючись і найму «людей у штатському» для викрадення або побиття людей, які намагаються розголосити проблеми. Запізнілі напади гласності в Китаї, пов’язані з поширенням СНІДу в сільській місцевості та епідемією атипової пневмонії, чітко свідчать, що центральний уряд розцінює гласність виключно з погляду доцільності.

Інші стверджують, що уряд Китаю просто втрачає свою владу, і її захоплюють місцеві органи влади. Ця перспектива навряд чи втішлива. Якщо зловживання й репресії в регіонах тривають незалежно від уваги центрального уряду й незалежно від того, наскільки впевнено пише про них преса, — про що це свідчить?

Більш імовірно, однак, що центральна влада наслідує принцип, добре відомій більшості китайців: neijin waisong, або «контроль усередині — спокій ззовні». Стосовно згаданої ситуації цей принцип означає зосередження влади в одних руках усередині країни, при одночасному обеззброюванні критиків за кордоном.

Я вважаю, що втрата контролю уряду в регіонах — зрежисований хід. Хаос забезпечує прикриття для придушення опору. Дуже зручно, коли невідомі громили б’ють і залякують активістів, які піддають сумніву владу Партії, й дуже легко чиновникам звинуватити в усьому непідконтрольну «банду злочинців», коли міжнародні ЗМІ починають ставити запитання.

Дійсно, підозріло цілеспрямовані напади «бандитів» мали місце, крім Ліньї, й у інших місцях. Громили побили борця за громадянські права Лу Банглі в місті Тайші провінції Гуандун на початку жовтня. Шість селян із села Дінчжоу провінції Хебей, які виступали проти конфіскації їхніх земель урядом, загинули в кривавих сутичках з бандою головорізів у липні. Список можна продовжувати.

Державні засоби інформації недавно почали випускати статистичні бюлетені «масових інцидентів» за підсумками року. Минулого року, як стверджує уряд, було 74 000 таких інцидентів. Спостерігачі дивуються тому, що лідери Китаю зізнаються в такій приголомшуючій кількості виступів протесту. Але тут, знову ж таки, уряд ховається на очах у всіх. Державні засоби масової інформації були змушені визнати, що ці протести — випробування волі партії до збереження своєї влади. Вони забули лише повідомити справжню історію про те, як партія реалізує цю волю, вважаючи, що саме по собі зізнання нас уже задовольнить. Нам не варто поспішати підгравати їм.

Лі СЯОЖУН — дослідник прав людини, викладач філософії в Народному університеті КНР