Лужков мріє про «кепку Мономаха»
Але два тижні тому крига скресла — в англійському місті Блекпулі гість з’їзду британських лейбористів Лужков сказав: «Я не заявляв і не збираюся робити зараз заяв про те, що балотуватимуся у президенти 2000 року... Однак, якщо я побачу, що претенденти на президентську посаду не стоять на державних позиціях, які забезпечують процвітання та стабільність Росії, я візьму участь у боротьбі. Якщо я побачу, що є гідний кандидат, який відстоюватиме інтереси росіян, я активно й агресивно його підтримуватиму».
Попри переполох, викликаний його заявою, зазвичай обережний Лужков ще раз підтвердив, що його слова «абсолютно ясно» відбивають його наміри. Мер Москви піддав гострій критиці екс-прем’єра Віктора Черномирдіна і підтвердив, що є прибічником створення лівоцентристської коаліції. Лужков продемонстрував свою близькість до комуністів і розуміння їхніх позицій.
Ясно, що у Лужкова не так уже й багато реальних опонентів. Те, що Борис Єльцин не балотуватиметься у президенти Росії втретє, здається, вже зрозуміло навіть президентському оточенню. Спадкоємця в Єльцина немає. Черномирдін, на послуги якого могла розраховувати «партія влади», після свого недовгого повернення до «Білого дому» фактично залишив велику політику. Він робив помилку за помилкою, останній з таких прорахунків — небажання балотуватися до Державної думи Російської Федерації, де на колишнього прем’єра вже очікувало крісло керівника парламентської фракції НДР. І є ще один великий прорахунок Черномирдіна — він намагався повернутися в крісло прем’єр-міністра за енергійної підтримки Бориса Березовського. Тобто автоматично переставав бути кандидатом від усієї «партії влади». Ця ж проблема може виникнути й у губернатора Красноярського краю генерала Олександра Лебедя. Під час останніх президентських виборів Лебедь сприймався елітою як людина, що йшла на співробітництво з «олігархами» заради власного політичного майбутнього, однак як представник інтересів цих «олігархів» не сприймався. Сьогодні для більшості російської політичної та підприємницької еліти Лебедь — це ще одна людина Березовського, якою той намагається замінити Черномирдіна. Й до того ж Лебедь — граючий політик, якому дуже важко в економічних умовах, що склалися в Росії, утримувати хоча б в якомусь стані Красноярський край. Час грає проти Лебедя, вже через кілька місяців ми, ймовірно, почуємо про ті проблеми, які виникли у красноярського губернатора, так би мовити, на місці. Інших кандидатів на президентство у «партії влади» просто немає: дивно було б зараз повернутися до варіанту так званих «молодих реформаторів» — скажімо, до того ж Бориса Нємцова.
Однак в опозиції також немає свого кандидата на президентство, який міг би, скажімо, зупинити генерала Лебедя — очевидно, що Зюганов навряд чи виглядає політиком такого калібру. Тому не дуже дивно виглядають заяви комуністичного лідера про можливість коаліції із силами, що підтримують Лужкова. Коли один із найбільших прихильників московського мера генерал Андрій Ніколаєв виступає із заявою, в якій називає московського мера найбільш імовірним кандидатом на посаду президента від лівоцентристських сил, — це одне, а от коли з близькою, хоча й набагато обережнішою заявою виступає Зюганов — це щось зовсім інше... І найдивовижніше тут те, що навіть як спільний кандидат лівоцентристських сил Лужков може на певному етапі зблокуватися з Григорієм Явлінським, який останнім часом набуває популярності, бо з самого початку називав російську економічну систему штучною й приреченою на крах. Виявилося, що він мав рацію. На майбутніх президентських виборах Явлінський може зіграти для Лужкова роль, яку зіграв на виборах попередніх — для Єльцина — генерал Лебедь. Тобто прийти третім — після Лужкова і Лебедя й віддати свої голоси московському меру за посаду, скажімо, прем’єр-міністра...
Цей аналіз демонструє, що у Лужкова є непогані шанси перемогти. Інше питання, над яким варто замислюватися вже зараз, — якою буде лужковська Росія? І яким буде російсько-український діалог у цьому разі. Очевидно, що московський мер не подобається і не може подобатись українській політичній еліті. Однак може так статися, що всім нам доведеться існувати в світі, де саме він ухвалює рішення. І очевидно, що вже зараз варто було б готуватися до такого повороту подій і розуміти, що після 2000 року може бути істотно змінено — навіть попри наше бажання — всю українську східну політику... Або — і це також трапляється із людьми, коли вони змінюють кепку на «шапку Мономаха», — зміниться сам Лужков...
№192 08.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
