Македонія та пустота

Піти на небачений компроміс, відмовитися від назви власної країни, натомість отримати у відповідь небажання визнавати цю неабияку самопожертву. Це короткий опис взаємовідносин Північної Македонії — колишньої Македонії — та Європейського Союзу. ЄС, нагадаємо, відмовився розпочати переговори про вступ цієї балканської країни, незважаючи на те, що заради євроінтеграції колишня югославська республіка погодилася навіть на перейменування.

Хтось уже порівнює цей «кейс» із сумнозвісним Будапештським меморандумом. Втім, у випадку з Македонією не все ще втрачено — шанс на те, що врешті-решт Європа схаменеться й увімкне країні «зелене світло», зберігається.

УГОДА ПРЕСПА

17 червня 2018 року на мальовничому озері Преспа в балканських горах міністри закордонних справ Македонії та Греції підписали історичну угоду про зміну назви колишньої югославської республіки. Після 27-річного спору Скоп’є та Афіни таки знайшли компромісне рішення: Македонія мала стати Північною Македонією.

Документ про перейменування, або «угоду Преспа», було підписано, незважаючи на масові протести в обох країнах.

Греки були незадоволені тим, що в назві сусідньої держави залишалося спірне слово «Македонія». На думку протестувальників, потрібно було примусити мешканців колишньої югославської республіки взагалі відмовитися від використання цієї «суто грецької» назви.

Натомість опозиція в Македонії виступала категорично проти зміни ідентичності держави та її громадян, яких угода з Грецією перетворювала з македонців на «північних македонців», тобто «не зовсім македонців».

В обох країнах протести проти перейменування Македонії, як стверджувалося, в той чи інший спосіб підтримувалися Росією. Виступи були цілком масовими й подекуди призводили до спалахів насильства. Але протестний рух, частково реальний, частково штучно мотивований, не зміг вплинути на позицію офіційних Скоп’є та Афін.

Тодішні лідери обох країн дотримувалися думки, що залагодження багаторічного конфлікту є їхньою історичною місією. Тодішній прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас та його македонський колега Зоран Заєв вирішили, що ухвалення компромісного рішення, навіть всупереч позиції значної частини своїх громадян, це відповідальна гідна позиція лідерів двох європейських країн.

Ципрас назвав досягнення угоди «хоробрим, історичним та необхідним кроком». Заєв на церемонії підписання говорив про необхідність «вийти з минулого і поглянути на майбутнє».

СПІРНИЙ РЕФЕРЕНДУМ

Щоб продемонструвати національний консенсус, македонська влада провела загальнонаціональний референдум стосовно зміни назви країни.

Запитання, винесене на голосування, було таким:

 «Чи схвалюєте ви членство в Європейському Союзі й НАТО, прийнявши угоду між Республікою Македонія та Грецькою Республікою?»

Опозиція — як кажуть, за російської підтримки — провела масову агітаційну роботу за бойкот референдуму — здебільшого в інтернеті, в соціальних мережах. У результаті участь у голосуванні взяли тільки 36,91% зареєстрованих виборців, тобто опитування набуло статусу лише консультативного. Втім, 94,18% виборців проголосували за, лише 5,82% — проти, і влада оголосила про підтримку народом компромісної угоди з Грецією.

Невдовзі Преспанський договір був схвалений парламентами обох країн і набув законної сили. Македонія стала Північною Македонією, Греція нарешті припинила 27-річне блокування європейської та євроатлантичної інтеграції колишньої югославської республіки, відтак балканська країна з новою назвою могла претендувати на членство в ЄС і НАТО.

ШЛЯХ ДО НАТО

У лютому 2019 року генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг та міністр закордонних справ Північної Македонії Нікола Дімітров підписали протокол щодо приєднання країни до Альянсу. Це був старт офіційної процедури вступу колишньої республіки СФРЮ до західного оборонного блоку.

Наразі триває процес ратифікації документа членами НАТО: станом на середину жовтня 24 країни затвердили цей документ, залишилися лише США, Франція, Іспанія, Нідерланди та Ісландія. Жодна з цих країн не оголошувала своїх заперечень щодо приєднання Північної Македонії до Альянсу, і, таким чином, за прогнозами, цей процес може завершитися до кінця поточного року — як наслідок, уже в грудні-січні кількість країн-членів блоку досягне 30-ти замість нинішніх 29-ти.

Вступ Північної Македонії до НАТО стане першим результатом «Угоди Преспа», який з повним правом можна буде назвати історичним.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ «НІ»

Але ось з європейською інтеграцією перейменованої югославської республіки вийшло все набагато гірше.

На нещодавньому саміті Європейського Союзу, який відбувся 17—18 жовтня, глави держав та урядів країн ЄС не змогли досягти єдності в питанні початку переговорів про приєднання Албанії та Північної Македонії. Проти початку переговорного процесу з цими двома країнами різко виступив особисто президент Франції Еммануель Макрон. Франція впевнена, що ці дві балканські країни не ведуть необхідної боротьби з корупцією та організованою злочинністю, і, крім того, Париж вважає за потрібне спочатку реформувати процес прийому нових членів до Євросоюзу, як і загалом ЄС.

Деякі країни Європейського Союзу хотіли розділити питання щодо вступу двох балканських країн, але його розглядали разом, хоча це зовсім різні «кейси».

Албанія отримала офіційний статус країни-кандидата в червні 2014 року. Для цього жодних компромісних кроків з боку Тирани не вимагалося. Відтоді євроінтеграційний процес триває, але не можна сказати, що дуже результативно: реформи в країні відбуваються з перемінним успіхом, корупцію не подолано, албанська організована злочинність залишається «жупелом» для усієї Європи. І хоча формальні досягнення на європейському шляху в Албанії є, і доволі, роботи ще залишилося дуже багато, і самі албанці це прекрасно знають.

На цьому тлі перенесення старту офіційних переговорів про вступ стало дуже неприємною новиною для Тирани, але точно не глобальною кризою. Важливо й те, що країна вже понад десять років є членом НАТО, тому в умовах успішно завершеної євроатлантичної інтеграції затримку з просуванням до ЄС переживати якось легше.

А ось для Північної Македонії відмова від початку переговорів про вступ з Євросоюзом виявилася справжньою національною катастрофою.

СУМНІВНІСТЬ ЖЕРТВИ

«Я розчарований та обурений, і я знаю, що наші люди відчувають те саме», — сказав Зоран Заєв на прес-конференції 19 жовтня. Рішення не розпочинати переговори про вступ він назвав «історичною помилкою» та «великою несправедливістю». «Ми виконали всі свої зобов’язання, ми досягли результатів реформ, вирішили питання з сусідами» (тобто досягли угоди з Грецією щодо зміни назви країни), але «ЄС не виконав своїх обіцянок», — зазначив очільник македонського уряду.

Опозиція, яка нищівно критикувала уряд Заєва за його згоду на перейменування країни, одержала сатисфакцію. Їхні прогнози щодо неприпустимості аж настільки великих поступок задля євроінтеграції виявилися виправданими. Звісно, частково, але зрозуміло, що в умовах, коли питання вступу до НАТО все ще не вирішено (хоча й вирішується, але тим не менш), а приєднання до ЄС взагалі зупинено, жертви, на які пішла Македонія, виглядають сумнівними.

Політичний експерт Петро ОЛЕЩУК прокоментував у себе на «Фейсбуці» рішення ЄС не розпочинати переговори з Північною Македонією так:

«Македонський кейс» увійде в історію як приклад вишуканого європейського знущання.

1. ЄС. Ми вас приймемо, але до вас є претензії від Греції. Їм не подобається ваша назва. Може, ви б якось перейменувалися?

2. Македонія. Проводить референдум щодо перейменування. Народ — проти, але все одно перейменування відбувається.

3. ЄС. Молодці. Але ми тут подумали, що з початком переговорів щодо вступу не варто поспішати. Ми ще хочемо «пожити для себе».

Підсумок.

ЄС перекреслює власну стратегію врегулювання для Західних Балкан, яка передбачала вступ місцевих країн до ЄС.

Посилює всі антиєвропейські сили в регіоні. Тепер надій на якісь адекватні уряди в регіонах дедалі менше.

Ну, і вкотре показує силу «європейського слова».

НЕОБХІДНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

Іопозиція, і правляча соціал-демократична партія та її коаліційні партнери погодилися, що македонська політика після відмови ЄС від початку переговорів про вступ потребує переосмислення й перезавантаження.

Заєв, який очолює соціал-демократів, запропонував організувати дострокові парламентські вибори. З ним погодилися всі — і албанські політичні сили, які входять до правлячої коаліції, і опозиційна ВМРО-ДПМНЄ (Внутрішня македонська революційна організація — Демократична партія македонської національної єдності).

На зустрічі лідерів провідних партій з президентом Стево Пендаровським 20 жовтня було вирішено, що дострокові парламентські вибори відбудуться 12 квітня 2020 року. Новий технічний уряд, на який покладено завдання провести вибори, як планується, розпочне роботу 3 січня. Відповідно, з цього дня припинить роботу кабінет Заєва.

Нинішній очільник македонського уряду сподівається, що громадяни підтримають його політичну силу. Але провал офіційного процесу вступу країни в ЄС ставить під сумнів ці прогнози. Натомість здаються реальними передбачення, згідно з якими в Північної Македонії різко посилиться російський вплив та активізуються російські агенти, які, відповідно, спробують привести до влади своїх «проксі», які змінять зовнішньополітичний курс із західного на багатовекторний.

В ОЧІКУВАННІ ВЕСНИ

Врятувати ситуацію зможе лише швидкий вступ країни до НАТО й активна протидія російської гібридної присутності. В іншому разі все може піти за дуже поганим сценарієм — причому поганим не лише для Північної Македонії, а й для всього регіону.

Знову розглянути питання про початок переговорів з Тираною та Скоп’є планують на саміті Європейського Союзу в Загребі, який заплановано на травень 2020 року.

До того часу в Північній Македонії буде вже нова влада, оновиться й увесь склад Єврокомісії. Теоретично, після перезавантаження» розгортання неприємних подій на Балканах можна буде уникнути, якщо в Хорватії ЄС скаже Скоп’є «так».

Втім, якщо Макрон продовжить і далі, не враховуючи контексту й усіх ризиків та небезпек, просувати свою ідею про необхідність блокувати процес розширення ЄС до реформування Союзу, — не факт, що й навесні наступного року Скоп’є, як і Тирана, не отримають європейську «червону картку», а весь регіон — сигнал про те, що Євросоюз не хоче бачити західнобалканські країни у своєму складі. Тоді не лише Росія, а і Китай, і Туреччина почнуть активно заповнювати звільнену нішу, і у прозахідних сил регіону буде обмаль і переконливих аргументів, і мотивації, щоб ефективно протидіяти цьому процесу.