Момент істини Ангели Меркель

За останні два тижні обидві кризи, з якими стикнулася Європа — в Україні та Греції — загострилися. У кожному випадку Німеччина та її канцлер, Ангела Меркель, були в центрі подій, намагаючись досягти дипломатичного вирішення. Це нова роль для Німеччини, і країна до неї ще не звикла.

Остання спроба зупинити війну на сході України дипломатичним шляхом мала ще менше успіху, аніж перша така спроба минулого вересня. Нова угода — підписана, як і попередня, у Мінську — фактично визнала той факт, що Україна розділена територіально через воєнні дії. Але де саме проходить розподільна межа, залишилося невизначеним, тому що президент Росії Володимир Путін ще може зробити спробу захопити стратегічний порт у Маріуполі, що на Азовському морі, таким чином даючи Кремлю змогу створити наземний прохід між Росією та Кримським півостровом. Більше того, захоплення Маріуполя відкриє можливість захоплення південної України (включаючи Одесу) і поширення контролю Росії над територією до самого Придністров’я, нелегального анклаву Росії у Молдові.

Шляхом постійного застосування військової сили, Путін досяг головної мети російської політики — контролю над східною Україною і безперервної дестабілізації країни в цілому. Насправді, Мінськ-2 всього лише віддзеркалення реальної ситуації.

Однак, залишається питання, чи не було б розумнішим дозволити вести переговори єдиній країні, яку Путін сприймає серйозно, — Сполученим Штатам. Зважаючи на невисоку думку Путіна про Європу, рано чи пізно це може стати невідворотним.

Та все ж, незважаючи на всі можливі ризики, дуже важливо, щоб Німеччина та Франція, узгоджено з Європейським союзом та США, робила дипломатичні спроби. Хоча ініціатива Мінська-2 показала, наскільки жалюгідний політичний вплив Європи, вона також підтвердила, що без франко-німецької співпраці неможливо обійтися, а також те, що роль Німеччини в ЄС змінилася.

Меркель сама говорить про цю нову роль. Її десять років при владі були охарактеризовані, як нова німецька ера Бідермаєр. Сонце освітило Німеччину та її економіку, і Меркель вважала своїм найвищим обов’язком зберегти добробут громадян, не відволікаючи їх політикою. Але нова значущість Німеччини в Європі поклала край нео-Бідермаєру Меркель. Вона більше не визначає свою політику, як політику «маленьких кроків», тепер вона сприймає стратегічні загрози серйозно і бореться з ними недвозначно.

Це також стосується і кризи Греції, в якій Меркель — незважаючи на її публічний імідж у південній Європі — не підтримали важливі персони її партії та адміністрації. І справді, схоже, що Меркель добре розуміє неконтрольні ризики, пов’язані з виходом Греції з Євросоюзу — хоча ще треба подивитися, чи зможе вона продемонструвати рішучість і переглянути невдалу сувору політику, нав’язану Греції.

Без такого перегляду, що був би спрямований на підвищення розвитку, Європа залишиться тривожно слабкою, як внутрішньо, так і зовнішньо. Беручи до уваги напад Росії на Україну, це лиховісна перспектива, адже внутрішня слабкість і зовнішні загрози пов’язані напряму.

Греція також показала, що євро криза, — це криза не стільки фінансова, скільки стосується суверенності. З нещодавнім вибором опозиційної партії СІРІЗА, виборці Греції виступили проти зовнішнього контролю над своєю країною, здійснюваного «трійкою» (Європейська комісія, Європейський Центральний Банк та Міжнародний Валютний Фонд), Німеччиною чи будь-ким іншим. Однак, якщо Греція і буде врятована від банкрутства, це станеться лише завдяки грошам іноземних платників податків. Проте буде майже неможливо переконати європейських платників податків та уряди надати додаткові мільярди євро без серйозних гарантій та необхідних реформ.

Грецький конфлікт показав, що валютний союз Європи не працює, тому що демократично легітимізований суверенітет однієї країни зіштовхнувся з демократично легітимізованими суверенітетами інших країн. Національні держави погано вживаються з валютним союзом. Але не важко зрозуміти, що від виходу Греції з Євросоюзу виграє лише Росія, в той час у Європі всі зазнають поразки.

Незважаючи на те, що геополітичні ризики ще не фігурують в німецьких дебатах, вони сильно переважають над внутрішньо політичними ризиками, якщо бути цілком відвертими з німецьким народом. Німцям слід казати, що Греція залишиться членом єврозони, а збереження євро вимагатиме подальших кроків до інтеграції, включаючи трансфери та взаємні боргові зобов’язання, за умови, що будуть створені необхідні для цього інституції.

Такий крок вимагатиме сміливості, але альтернативи — продовження кризи єврозони чи повернення до системи національних держав — набагато менш привабливі. (В Німеччині є нова націонал-консервативна партія, лідери якої проголосили своєю метою проводити таку зовнішню політику, як була до 1914 року.) Беручи до уваги драматичні світові зміни та пряму воєнну загрозу Європі з боку путінської Росії, ці альтернативи взагалі не є альтернативами, а «проблема» Греції видається незначною.

Меркель та президент Франції Франсуа Олланд повинні знову взяти ініціативу в свої руки і нарешті вивести єврозону на істинний шлях. Німеччина повинна буде поділитися своїми фінансовими ресурсами, а Франції доведеться трохи поступитися своєю політичною суверенністю. Альтернатива — сидіти, склавши руки, і спостерігати, як націоналісти Європи стають сильнішими, в той час як європейський інтеграційний проект, незважаючи на шість десятиліть успіху, все більше і більше наближається до краю прірви.

Проект Синдикат для «Дня»