«Ми не хочемо сваритися з усім світом»

— Кажуть, нинішньому прем’єр-міністру Ізраїлю Аріелю Шарону вдалося зробити те, чого довго не вдавалося нікому. Тобто, саме Шарон об’єднав палестинців навколо ідеї створення держави, боротьби із сіонізмом. Ви так не вважаєте?

— Не вважаю. Повернімося у недалеке минуле. Ви побачите, що Шарон прийшов до влади на початку 2001-го року, а остання інтифада почалася з вересня 2000-го року. Помітьте, що початок хвилі палестинського тероризму відбувався паралельно із максимальними поступками з боку Ізраїлю. Ізраїль ніколи не відмовлявся від ідеї створення Палестинської держави. Не тільки не відмовлявся, але й пропонував, йшов на поступки. Навіть у свої останні дні існування уряд попереднього прем’єра Ізраїлю Ехуда Барака йшов на небачені поступки, включно з питанням про Єрусалим. Палестинці мали дуже багато можливостей домовитися з Ізраїлем, замість цього вони обрали шлях терору. Саме палестинці робили все можливе, щоб або затягнути переговори, або зірвати їх зовсім. Тому сказати, що Шарон об’єднав палестинців, дуже важко. Швидше палестинці об’єднали ізраїльтян. Пригадайте, саме Ясір Арафат відмовився від пропозиції Білла Клінтона у Кемп-Девіді 2000-го року про створення двох держав. Водночас на цю пропозицію погодився Барак.

— Все це виправдовує нинішні дії Аріеля Шарона?

— Мені не подобається постановка питання. Шарон, прийшовши до влади, продовжував спроби вести переговори. Пригадайте вибух на дискотеці у Тель-Авіві. Шарон на нього жодними військовими акціями не відреагував. Адже немає жодного глави держави, неважливо як його називати — правий або лівий, «голуб» або «яструб», який може дозволити вбивство сотень мирних громадян і при цьому не реагувати. Найстрашніше почалося у березні цього року, коли загинуло сто сорок чоловік за три тижні, і від Ізраїлю вимагають відведення військ. Не уявляю собі жодного уряду, який не реагував би на ці акції. Навіть ізраїльські лівоцентристи, так звані «голуби», відреагували б ще раніше, бо вони набагато більше піддаються впливу з боку громадськості. Навіть нинішній міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес, який протягом 20 років майже нічим не цікавився, крім палестинського питання, був згодний з ізраїльською кампанією. Будь-який народ має право на самооборону.

— Можливо, Шарон і не реагував, але ж він не робив нічого і для поновлення переговорів.

— Ні, я не погоджуся. На всі пропозиції (план Тенета, рекомендації Мітчелла) ізраїльський уряд відповів позитивно. У всіх пропозиціях є дуже проста вимога — про припинення насильства. Палестинці не змогли цього зробити. Шарон спочатку стояв на позиції — припиняється насильство, поновлюються переговори. Вже місяць тому він погодився на проведення переговорів без припинення вогню, але Арафат повинен був звернутися арабською мовою і дати вказівку «своїм» не проводити терористичних актів.

— Арафат неодноразово засуджував теракти...

— Засуджував, але не давав вказівки припинити. Він міг звернутися арабською мовою, а не англійською на Сі-Ен-Ен для західного глядача, дати вказівки припинити терористичні акції. Сьогодні ж ми маємо безліч доказів того, що Арафат наказував давати гроші організаторам терактів.

— Проте в кінці минулого року екстремістські угруповання ХАМАС та Ісламський джихад оголосили про припинення терактів. Ізраїль за три тижні затишшя не зробив жодного кроку назустріч.

— А ви пам’ятаєте, чим все це закінчилося? На підступах до Ізраїлю було затримано корабель зі зброєю, призначеною для палестинських бойовиків. Водночас тоді тривали переговори комісій з безпеки, поновилися переговори через американського посланника Ентоні Зінні. Арафат цим скористався і зайнявся озброєнням бойовиків.

— Ви охарактеризували Шарона, як керівника, який приймає і план Тенета, і рекомендації Мітчелла. Чому ж він не приймає останніх резолюцій Ради безпеки ООН про виведення військ із палестинських територій?

— Не можна сказати, що він зовсім не реагує на резолюції, бо з певних міст почалося відведення армії. Але у цих резолюціях говориться й про припинення терору. Що ж ми бачимо нині? Терор як був раніше, так і продовжується. Тобто, на Шарона потрібно давити, а на палестинців — ні? Виходить, всім байдуже, що ізраїльтяни гинуть. Але ізраїльтянам не байдуже. Ізраїль прийшов на Західний берег ріки Йордан не для того, щоб там залишитися. Треба «розібрати» терористичну інфраструктуру. Більшість ізраїльтян зацікавлена в тому, щоб було створено палестинську державу, але ми повинні мати партнера, з ким вести переговори. Щодо закликів міжнародного співтовариства. Хочу нагадати, як у 1981 році Ізраїль завдав удару по атомних реакторах, що будувалися в Іраку. Весь світ, включаючи й друзів, нас тоді одностайно засудив. Хоча у приватних розмовах колеги говорили мені, як добре, що ви це зробили. Через десять років світ заговорив про Ірак та його керівництво як про ядерну загрозу. Ми не хочемо сваритися зі всім світом, але ми маємо право на самооборону.

— Ви гадаєте, після ізраїльської кампанії припиниться терор?

— Ніхто так не вважає. Але ще під час мирного процесу в Осло йшлося про необхідність припинити політику закликів до тероризму. Ви розумієте, що якщо себе підриває 16-річна дівчина, то це не із повітря. За терористами-камікадзе стоять досить цинічні люди, а їм можна ускладнити життя, обмеживши при цьому терор, чим ми зараз і займаємося. Поки живуть люди, які кажуть, що підриваючи себе та інших, ти потрапляєш до раю, терор не припиниться. Викорінити тероризм неможливо. Ми не такі. Але допоки палестинські лідери виховуватимуть покоління терористів, терор продовжуватиметься. Ізраїль повинен хоча б зменшити рівень дикого тероризму.

— Як ви вважаєте, скільки триватиме ізраїльська операція «Захисна стіна»?

— Складно сказати. Спочатку вона планувалася на два-три тижні. Не можу сказати точну дату завершення, але безмежно операція тривати не буде.

— Чи відчуває уряд Шарона тиск з боку Вашингтона?

— Певний тиск, безумовно, є. Було б безглуздо, якби я це заперечувала. Але будь-який уряд живе під тиском. Вибухи терористів — також тиск.

— В Ізраїлі кажуть, що Сполучені Штати ставляться зараз до вашої країни з позиції подвійних стандартів. З одного боку США ведуть боротьбу з терором, а з другого — не дозволяють цього робити ізраїльтянам. Ваші коментарі.

— Як дипломат, я не хотіла б це коментувати. Але частина правди у цьому є.

— Чи вважаєте ви можливими переговори між Шароном та Арафатом після військової операції на палестинських землях ? Чи влаштовуватиме Арафата Шарон, а Шарона Арафат?

— Мені важко судити, що буде далі. Але є деякі проблиски. Якихось переговорів хочуть усі. Політика — це не особисті стосунки. Думаю, якщо будуть реальні передумови, то можуть зустрітися і Арафат з Шароном. Палестинці повинні припинити терор. Переговори не можуть відбутися, якщо до них прагне тільки одна сторона. Як говорять американці, для танго потрібні двоє. Ми хочемо миру.