Наші проблеми — це наші проблеми
«Ваші проблеми — це наші проблеми». Так сказав у Києві генеральний секретар НАТО лорд Робертсон. І навряд чи потрібно розуміти занадто буквально — бо насправді це, очевидно, стосується дуже вузької й дуже конкретної тематики. Західні спостерігачі давно помітили, що відносини Україна-НАТО поки що різко контрастують з відносинами між Альянсом та Москвою. Помітно також, що Україна поки що більш-менш вдало грає відведену їй роль, не будучи принаймні ворожою до Альянсу — чим істотно незадоволені в Москві. Через це деякі з західних експертів припускають, що сьогодні Україну просто використовують у великих іграх Заходу з Москвою — і це, можливо, не так вже й далеко від істини. Одна правда, зокрема, криється в тому, що за будь-яких обставин ядерна Росія є набагато важливішим чинником світової безпеки та стабільності, ніж Україна — і цілком очевидно, що рано чи пізно Захід на чолі з США та іншими європейськими союзниками і Росія між собою домовляться.
Інша правда в тому, що по досягненні мети західне суспільство починає втрачати видимий інтерес навіть до своєї найближчої периферії.
«Ваші проблеми — це наші проблеми». Це, мабуть, в принципі правда, коли справа стосується, скажімо, «Партнерства заради миру» — адже не секрет, що українська участь в заходах «Партнерства», як і в заходах, передбачених програмою співробітництва між Україною та НАТО, великою мірою оплачується з бюджету Альянсу. І при цьому йдеться не лише про військові заходи. Але важко собі уявити, що НАТО опікуватиметься, наприклад, проблемами української військової реформи — за словами міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, представники Альянсу критикували Київ за результати, досягнуті у цій сфері. Звичайно, пропонуватимуться й пропонуються певний досвід, певні концепції до вивчення — але загалом за все має платити сама Україна. Досить важко уявити, що за допомогою НАТО вдасться переконати Москву в тому, що рано чи пізно їй доведеться залишити Севастополь — якщо Україна, звичайно, дійсно планує розвиватися як справжня самостійна держава. В інтерв’ю «Дню» кілька тижнів тому лорд Робертсон зауважив, що НАТО не може наполягати на закупках країнами-членами Альянсу українських літаків більше — але вони все одно залишатимуться проблемами самої України. Так само очевидно те, що, рано чи пізно, Україні доведеться визначатися більш однозначно, ніж зараз, з ким вона хоче йти далі. Бо досить важко уявити собі, що велика й дійсно важлива для загальноєвропейської системи безпеки та стабільності держава зможе зберегти у незайманості свій теперішній нейтралітет та позаблоковий статус. І це теж навряд чи буде проблемою НАТО.
Хоча у той же час осмислення того, що є НАТО сьогодні, яку політику проводить Альянс, чиїм інтересам вона служить реально, з урахуванням уроків косовської епопеї — це, безперечно, завжди буде й проблемою України.
Сьогодні видається принаймні, що спільного між Україною та НАТО буде більше, ніж розбіжностей, і деклароване поглиблення співробітництва між ними, можливо, все ж призведе до глибинних реформ українських Збройних сил — однієї з найважливіших складових держави.
