«Несвяткове тло»

Сьогодні українські дипломати відзначають своє професійне свято — День дипломата. «Українська дипломатія зараз не позбавлена уваги і поваги», — поділився своїми думками з нашим виданням міністр закордонних справ Борис Тарасюк перед святкуванням. Хоча, схоже, що профільна дата для вітчизняного зовнішньополітичного відомства — не лише святкування, але й звітування. На сьогодні запланована прес-конференція міністра закордонних справ України, де Борис Тарасюк має підбити підсумки роботи українських дипломатів за останній рік. Глава зовнішньополітичного відомства також погодився відповісти на запитання «Дня». Перше запитання стосувалося найскладнішого — російського напрямку політики і останніх «газових ускладнень».

— Україна зараз переживає пік напруження у відносинах із Росією. Що стало причиною такого загострення? Чи є провина України в цій ситуації?

— Я би не називав нинішній стан відносин із Росією напруженням. У мене великий досвід участі в розвитку взаємин із Російською Федерацією — ще з 1990 року, коли тільки починали працювати над першим двостороннім договором. І я знаю всі етапи розвитку українсько-російських взаємин. Нинішній стан у відносинах не є напруженням. І в минулому у нас були періоди, коли були досить гострі дискусії між Україною і Росією. Як правило, в часі ці періоди гострих обмінів збігалися з наближенням зими, з наближенням укладання чергових протоколів про поставки газу. Звичайно, в цей період російська сторона намагалася через поставки газу вирішувати інші проблеми — чи то економічного, чи політичного характеру. Але я не пам’ятаю жодного випадку в історії українсько-російських відносин, коли б дискусія навколо укладення чергових контрактів щодо поставки газу закінчувалася без укладення контракту і без поставок газу. Тому не треба зайвий раз драматизувати нинішню ситуацію, іде нормальний переговорний процес, де кожна зі сторін намагається у максимальний спосіб забезпечити свої національні інтереси. У цьому нічого дивного немає.

— Можна по-різному називати нинішній етап відносин із Росією — напруження, загострення, дехто називає цей час навіть періодом шантажу і тиску. Від того проблем у відносинах не меншає. Які б ви могли назвати кроки з боку української або російської дипломатії задля збалансування двосторонньої взаємодії, зняття гостроти?

— Дуже важко застосувати дипломатію там, де йде мова про поставки газу, про обсяги, про ціни. Це є суто професійна тематика. Тут повинні працювати професіонали.

— Ви розглядаєте газову проблему у вузькому контексті чи все-таки вона має ширші масштаби?

— У минулому ми були свідками, коли проблема поставок енергоносіїв використовувалася для здійснення тиску, для того, щоб отримати економічні або політичні дивіденди. Це справді було в минулому. Водночас хотів би зазначити, що проблема поставки газу в Україну і підписання контракту не є всією сукупністю українсько-російських взаємин. Вони значно ширші, вони включають багато рівнів, багато сфер. І енергоносії — лише одна сфера. Тому я не став би переносити переговорний процес по газовій тематиці на відносини України і Росії в цілому. Подивіться, товарообіг із РФ розвивається по висхідній. Інша справа, що у нас дедалі більше зростає від’ємне сальдо торговельного балансу, і це повинно нас турбувати. Але в цілому товарообіг між Україною і Росією має тенденцію до збільшення — як у минулому році, так і в нинішньому. Сьогодні Росія є другим найбільшим торговельним партнером України після Євросоюзу.

— Мабуть, справді неправильно переносити газові проблеми на весь спектр українсько-російських відносин. Але, приміром, з українського боку на офіційному рівні є намагання прив’язати газове питання до питання оренди Чорноморського флоту. Недавно заступник керівника Секретаріату Президента Анатолій Матвієнко заявив про право України підвищити до «світових цін» оплату за оренду ЧФ у Криму. Чи існує така можливість? Наскільки доречною була ця заява? І взагалі, чи був уповноважений Анатолій Матвієнко її робити?

— Це була точка зору. Не більше. Згідно з указом Президента, три особи мають висловлювати офіційну позицію держави. Це — Президент, прем’єр-міністр і міністр закордонних справ. Інші посадові особи для того, щоб оприлюднити свою позицію, мають її узгоджувати.

— Чому українські політики досі не змогли засвоїти це «золоте правило»?

— Думаю, що на все потрібен час. Але я хочу наголосити, що українсько-російські взаємини — це не лише поставки газу. Від того, наскільки виважено обидві сторони будуть підходити до розвитку відносин, залежатиме характер наших відносин і їхня міцність. На мою думку, цей рік в українсько-російських відносинах позначився не лише гострими обмінами щодо поставок газу. Цей рік позначений встановленням нового за своєю сутністю рівня взаємин між Україною і Росією.

— Тобто ви не згодні з Володимиром Путіним, який заявив, що цей рік був роком втрачених можливостей? Опозиція в Україні, до речі, вже взяла на озброєння цей вислів...

— Це питання смаку. Наприклад, я вважаю серйозною новацією той факт, що президенти наших країн винайшли новий механізм взаємин, піднявши їх на рівень міждержавної комісії. Її якраз і очолюють Віктор Ющенко та Володимир Путін. Усе це заклало нові підвалини під розвиток українсько-російських взаємин. Хочу нагадати, що Президент своїм указом сформував українську частину міждержавної комісії. Ми очікуємо завершення цього процесу з російської сторони. За цей рік відбулося близько п’яти зустрічей наших президентів. Вони знаходяться постійно на телефонному зв’язку. Постійними і регулярними є контакти між керівниками міністерств і відомств України. Причому на відміну від минулого не лише наші міністри їдуть до Москви, а й із Москви члени уряду Росії їдуть до Києва. Зараз питання полягає в тому, щоби продовжувати той настрій, який задали наші президенти, на нижчих рівнях і щаблях і просуватися в бік вирішення конкретних справ.

— Чому саме зараз було звільнено з посади посла України в Росії Миколу Білоблоцького? Ми не є його адвокатами, однак чому було вирішено залишити цей складний напрямок зовнішньої політики без посла? Чи є йому заміна?

— Але скільки часу немає посла? Питання про відставку Білоблоцького вирішено згідно з його заявою і згідно з витіканням терміну перебування на посаді посла. Нічого тут дивного немає. Це звичайний технологічний процес діяльності зовнішньополітичного відомства.

— І коли ж ми дізнаємося про ім’я нового посла в Росії?

— Як тільки пройде процедура узгодження, а вона досить тривала: це визначення кандидата, це запит на агреман, це отримання агреману, а потім підписання указу. Як ви знаєте, протягом цього року ці процеси завершені щодо 17 послів, два постійних представники призначені при міжнародних організаціях, зараз у роботі — ще десять кандидатур послів на різних стадіях.

— На якому етапі триває робота вiдносно посла в Росії?

— Але ж посол тільки-но звільнений. Зараз питання перебуває на етапі розгляду пропозицій кандидатів.

— Недавно сталася ще одна доволі символічна подія. Відбулася спайка стику нового газопроводу, який йтиме по дну Балтійського моря — так званий обхідний газопровід. Як розцінює цей знак Україна? Його «посилає» Києву не лише Росія, але й країни Західної Європи. Зокрема, повідомлялося, що очолюватиме комітет акціонерів Північноєвропейського газопроводу екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер...

— Як ми прагнемо позбутися залежності від одного або двох джерел, так і інші країни прагнуть позбутися монополізму України. І це треба сприймати цілком прагматично. Жодних знаків не треба шукати, потрібно просто шукати мотивацію кожної країни. Наша мотивація полягає в диверсифікації джерел енергопостачання. Мотивація Росії як країни- монополіста на енергопостачання полягає в тому, щоби шукати шляхи здешевлення енергопостачання. Тому я нічого дивного в цьому не бачу. Водночас я і не перебільшував би значення цього обхідного маршруту, оскільки перша гілка може бути введена в дію найраніше через п’ять років — у 2010 році. За цей час українська газотранспортна система продовжуватиме виконувати функцію основного маршруту поставок російського і туркменського газу. А це лише в минулому році становило 115 млрд. кубометрів. Можливості української газотранспортної системи більші: приблизно 130 млрд. кубометрів. За умови модернізації ця спроможність збільшується до 150 млрд. кубометрів. Газопровід, про який йде мова, за умови його введення в дію через п’ять років здатний додатково забезпечити прокачку 30 млрд. кубометрів. Порівняйте величини — українські спроможності і обхідний газопровiд. А потреби країн Європейського Союзу зростають щороку на 20 млрд. кубометрів. Отже, як ви бачите, ні той газопровід, ні наш повністю не задовольнять зростаючі потреби ЄС у поставках газу. Тому я б не перебільшував значення обхідного газопроводу в контексті важливої ролі України як транзитної країни. Більше того, Україна не намагається використовувати свої переваги країни-транзитера для здобуття собi якихось преференцій. Головне для нас — підтвердити статус надійного партнера з Євросоюзом, що і робить Україна. На це направлені наші домовленості. У тому числі нещодавні домовленості, які були укладені під час проведення саміту Україна — ЄС 1 грудня в Києві.

— Україна та ЄС зараз домовляються про спрощення візового режиму для українських громадян. Чи є просування у переговорному процесі? Відомо, що одночасно відбуваються переговори щодо підписання угоди про реадмісію (вона передбачає повернення нелегалів не до країни, громадянами якої вони є, а до держави, з якої вони потрапили). Деякі експерти побоюються, що підписання такої угоди без урахування інтересів може перетворити Україну у відстійник для нелегалів?

— Треба бути обережним, у тому числі зі ЗМІ, аби не перетворити цю тему в нагнітання ксенофобії. Якщо є проблема, скажімо, нелегальних мігрантів, то вона повинна бути предметом суспільної уваги, вона повинна бути зобов’язанням державної влади. По-перше, перекрити канали притоку нелегальних мігрантів. По-друге, забезпечити умови для людського утримання тих нелегалів, яких затримано. А по-третє, створити правову базу для того, щоб країни, через які проникли на територію України нелегальні мігранти — а це здебільшого Росія — приймали цих нелегальних мігрантів назад. Тому проблема полягає в тому, що ми обов’язково маємо укласти угоду про реадмісію з країнами ЄС. І ця робота знаходиться на завершальній стадії: у січні ми очікуємо завершення переговорів щодо укладення угоди про реадмісію. Обов’язково ми маємо укласти аналогічну угоду, яка також знаходиться на завершальному етапі, з Російською Федерацією.

Щодо угоди про спрощений візовий порядок для українських громадян, то я хочу сказати, що це також є одним з надбань нової демократичної України у взаєминах з ЄС. Нагадаю, що за ініціативою України відбувся перший раунд у Брюсселі — 21—22 листопада. Під час цього першого раунду ЄС виклав свою позицію, яка не повною мірою задовольняє нас. Ми виклали свої пропозиції. І зараз делегація Єврокомісії передала наші пропозиції усім країнам-членам для того, щоб їх узгодити і врахувати. Наступний раунд переговорів відбудеться у другій половині січня. Якщо говорити про те, як співвідносяться угода про реадмісію і угода про спрощений візовий порядок для українських громадян, то я би сказав, що тут позиції сторін дещо відмінні. Україна вважає, що немає прямого зв’язку між цими документами. Якби мова йшла по безвізовий порядок для українських громадян, то тут обов’язково треба було б вирішити питання про реадмісію. У цьому випадку мова йде про спрощений порядок видачі віз для українських громадян. Отже, немає прямої, жорсткої залежності. Ми сподіваємося, що в першому кварталі наступного року нам вдасться завершити переговори щодо угоди про спрощений порядок віз.

— Що ви вважаєте найбільшим здобутком і найбільшим прорахунком української дипломатії за останній рік?

— Я не можу навмисне шукати наші прорахунки для того, щоби дати баланс здобутків і прорахунків. Я залишу для експертів можливість звернути увагу на наші прорахунки. Щодо здобутків, то насамперед хотів би згадати успіхи на європейському напрямку: найуспішніший з усіх самітів у взаєминах із ЄС, надання статусу країни з ринковою економікою, початок переговорів щодо спрощеного візового порядку, наближення до переговорів щодо зони вільної торгівлі, наближення до питання про майбутній формат взаємин між Україною і ЄС, що, очевидно, визначиться наступного року. Ще один успіх — євроатлантичний напрямок: переведення відносин України і НАТО на новий формат, наближення до наступного формату (Плану дій щодо членства). Інший здобуток — українсько-американські взаємини: новий етап у взаєминах від недовір’я до повноцінних відносин. Про відносини України і Росії я вже говорив. Передовсім на цьому напрямку хотів би відзначити переведення їх на прагматичний рівень. У цілому сьогодні Україна сприймається по-іншому в світі. Вона сприймається як країна, яка належить однозначно до європейської цивілізації, як країна, що поділяє європейські цінності. I ще один успіх — питання регіональної політики. Україна продемонструвала упродовж цього року свою здатність бути регіональним лідером. Завдяки Україні, нове дихання отримав ГУАМ. Україна продемонструвала через ініціативу Віктора Ющенка здатність бути лідером у врегулюванні заморожених конфліктів — зокрема, придністровського. Україна запропонувала свої посередницькі послуги двом сусіднім країнам — Польщі і Білорусі.

— Недавно з’явилося повідомлення про те, що МЗС має намір провести тендер на закупівлю послуг по формуванню іміджу України у світі. Якими будуть критерії відбору? Що спонукало до прийняття цього рішення?

— У МЗС закладені кошти, які, проте, були майже 11 місяців заморожені, які ми не могли використати, — це кошти на проведення інформаційної діяльності, зміцнення позицій України за кордоном. Для того, аби не повторювати помилок минулого, коли суб’єктивним чином робилися замовлення нікому невідомим фірмам, сплачувалися великі державні кошти без видимого результату. Ми пішли на те, щоб організувати тендер на ці замовлення. Вони стосуються проведення різного роду міжнародних семінарів, круглих столів. Замовлення продукції, яка б допомагала кращим чином репрезентувати Україну за кордоном. Той, хто кращим чином доведе, спроможність організовувати таку інформаційну діяльність, той стане переможцем цього тендеру і виконуватиме державне замовлення.

— І запитання «під свято»: хто є вашим героєм в історії української дипломатії?

— Якщо говорити суспільними категоріями, то найбільшим героєм української дипломатії є український народ. Він є і джерелом успіхів української дипломатії, він є і основною діючою особою, як це було під час помаранчевої революції. Якщо говорити про особистості, то, звичайно, не можна не згадати про перших українських дипломатів доби УНР — особливо першого міністр закордонних справ О. Шульгина. Якщо говорити про дипломатів новітньої доби, то я би виділив серед них Геннадія Удовенка, який сягнув вершини, якої навряд чи досягне в найближчій перспективі хтось із українців: він став президентом Генеральної асамблеї ООН. У цілому українська дипломатія продемонструвала найкращі риси під час помаранчевої революції, коли МЗС було чи не єдиним міністерством, працівники якого виступили з заявою на підтримку демократії і народу...