Німеччина ініціює Женеву-2

Минуло лише два тижні після женевських домовленостей щодо врегулювання української кризи, а Німеччина скликає другу Женевську конференцію. Про такий намір заявив у неділю міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр після телефонних переговорів щодо цього з верховним представником Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон, держсекретарем США Джоном Керрі, міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим та представниками ОБСЄ.

Штайнмайєр наголосив, що метою цієї зустрічі має бути чітка домовленість, яка поклала б кінець цього конфлікту і дозволила перевести події в русло політичних рішень. «Будь-яке зволікання в даній ситуації є безвідповідальним, оскільки це призведе до нових жертв», — сказав німецький урядовець.

В українському МЗС поки що ніяк не коментували ініціативу шефа німецької дипломатії.

Як відомо, попередню домовленість, яку було досягнуто в Женеві 17 квітня і під якою стоять підписи Джона Керрі, Кетрін Ештон, Сергія Лаврова і Андрія Дещиці, зовсім не виконувала Росія. Вона ж мала зробити все, щоб деескалувати ситуацію на сході України і відвести свої війська від кордонів нашої держави. Москва цього не зробила і лише критикувала Захід і Україну, яка, за словами західних високопосадовців, виконувала женевські домовленості.

Виникає питання: якщо женевські домовленості не було виконано, то який сенс проводити нову конференцію щодо кризи в Україні?

Доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії Андреас УМЛАНД зазначив з цього приводу наступне: «Якщо конференцію проводитимуть знову без одночасного істотного тиску на Росію, то вона буде непродуктивною, як і остання угода. Існує ілюзія, що більше переговорів можуть призвести до фундаментальних змін у ситуації. Адже дипломатію вже активно використовували у минулому, коли ситуація була менш напруженою. Однак зростання напруженості знижує ефективність дипломатії. Але її все ще, може, варто спробувати».

«День» звернувся до українських і закордонних експертів з проханням прокоментувати ініціативу Штайнмайєра.

«НЕРІШУЧІСТЬ НАШОЇ ВЛАДИ ПІДСТЬОБУЄ АПЕТИТИ КРЕМЛЯ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ:

— Будь-які переговори — краще, ніж війна. Але тверезо оцінюючи те, що робить російська сторона, очікувати на якийсь прорив не варто. Думаю, ефективність цієї зустрічі буде дорівнювати першій женевській зустрічі.

Щодо ініціативи Штайнмайєра, дипломатам треба демонструвати, що вони чимось активно зайняті і працюють над тими чи іншими питаннями. Але треба бути реалістами і розуміти, що з теперішньою Росією говорити немає про що.

З іншого боку, Німеччина зацікавлена в тому, щоб економічні зв’язки з Росією зберігалися, бо надто багато вклала в російську економіку, і санкції, які мали б бути реальними, звичайно, матимуть негативний наслідок і для німецької економіки. Тому Німеччина об’єктивно зацікавлена в досягненні урегулювання. Але чи можна це зробити за рахунок переговорів з теперішньою російською владою, я сумніваюся. Якщо в німців є надія — то карти в руки.

Переговори Обами з Меркель у Вашингтоні і заява, що вони застосують санкції проти Росії, якщо і далі триватиме дестабілізація ситуації в Україні, — це нагадує 225-те серйозне китайське попередження. Але за тих обставин, які склалися, воно не є зайвим. Хоча Заходу вже давно треба було вжити рішучих кроків, а не попереджати Росію. Як ми бачимо з ходу реалізації нашої антитерористичної операції, Росія дуже швидко реагує, коли відчуває силу. Слова на Москву не діють, і міжнародна спільнота має з цього робити висновок. А він дуже простий — Росія розуміє тільки мову сили.

Очевидно, що метою Росії є зрив президентських виборів 25 травня, бо це дає можливість спекулювати на так званій нелегітимності української влади. Безумовно, взяття ситуації на сході України під контроль поставило б крапку у розмовах щодо нелегітимності влади. На жаль, наша влада не демонструє великої рішучості, чим скористалися вкотре сеператисти і проросійськи налаштовані деякі верстви на сході України. Це впливає, безумовно, і на міжнародну ситуацію навколо України. Що швидше і рішуче ми поставимо крапку у «розмові» з терористами, то швидше і в Москві зрозуміли б, що не можна гратися так з Україною. Оскільки та нерішучість має місце, то вона підстьобує апетити Кремля до ще більших і нахабніших провокацій проти України.

«МЕТА РОСІЇ — НЕ ДАТИ  ПРОВЕСТИ ВИБОРИ 25 ТРАВНЯ»

Штефан МАЙСТЕР, старший науковий співробітник із політичних питань Європейської ради з міжнародних відносин, Брюссель:

— Якщо чесно, я думаю, що міжнародний формат має сенс тільки тоді, коли всі учасники зацікавлені у вирішенні конфлікту. Якщо Росія не має зацікавленості, я дуже сумніваюся, що другі женевські перемовини покладуть край конфлікту. На даний момент мета Росії — через провокації у східній Україні показати, що нинішній уряд України не спроможний контролювати країну і гарантувати безпеку, і таким чином не дати провести вибори 25 травня і поліпшити свою позицію на переговорах з ЄС і США щодо вирішення майбутнього України (офіційна мета Росії — федералізація країни). Якщо ЄС і США готові говорити з Москвою про майбутнє Конституції України, Росія готова сидіти за одним столом, але тільки на російських умовах. Але я думаю, про це занадто рано говорити, а без участі українського уряду взагалі це неможливо. Як я розумію, Штайнмайєр хоче знайти рішення шляхом інтернаціоналізації конфлікту, але інтерес Росії не в стабілізації України, а у визнанні обмеженого суверенітету України.

«КОНФЕРЕНЦІЮ НЕ ПОВИННІ ВИКОРИСТОВУВАТИ ЯК ПРИВІД, ЩОБ ДАТИ РОСІЇ БІЛЬШЕ ЧАСУ ДЛЯ ПРОДОВЖЕННЯ ЇЇ  ТАЄМНИХ ДІЙ»

Сюзан СТЮАРТ, (SWP) Німецький інститут з питань міжнародної політики та безпеки, Берлін:

— Друга конференція в Женеві може бути успішною тільки тоді, якщо це призведе до угоди, в якій буде прописано чіткі зобов’язання і буде зрозуміло, хто і за що відповідає. Усі сторони мають взяти на себе зобов’язання до певних дій (або не дій), так що ніхто не може просто сидіти осторонь після укладення домовленостей і критикувати дії інших сторін, не виявляючи активності.

Ще одна вимога полягатиме в тому, що сторони братимуть зобов’язання робити (або не робити) те, що вони дійсно можуть досягти, тобто щодо яких у них є необхідний вплив (і вони зізнаюся в тому, що його мають), і ці зобов’язання не повинні суперечити один одному. Якщо ці вимоги не буде виконано, тоді було б краще завершити конференцію без угоди, ніж мати дуже туманну угоду, як це було раніше. Така угода викликає більше проблем, ніж їх вирішує.

Нарешті, конференцію не повинні використовувати як привід, щоб дати Росії більше часу для продовження її таємних дій в Україні в той час, як інші актори чекають на організацію цієї події.

«КРИТЕРІЇ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЦИХ САНКЦІЙ ЗАЛИШАЮТЬСЯ НЕЗРОЗУМІЛИМИ»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Заява міністра закордонних справ Німеччини Штайнмайера повністю вкладається в підхід до української кризи, який виробив Берлін. Коротко цей підхід можна визначити так: «робитимемо акцент на діалог з Кремлем. Не заганятимемо Путіна в кут. Спробуємо переконати його в необхідності повернутися до здорового глузду». Берлін від самого початку віддає перевагу не санкціям щодо Москви, а «погрозам санкцій».

Але при цьому і Берлін, і Захід у цілому намагалися вникнути чіткого визначення «червоної риски», в разі переходу якої Кремлем санкції стають неминучими.

Сумна іронія в тому, що у Кремля є своє визначення «червоної риски» для Заходу (якщо Україна отримає запрошення до НАТО тощо), а от у Заходу це поняття навмисно розпливчасте. Санкції досі ув’язувалися з відкритою російською інтервенцією до України — західні лідери фактично ігнорували можливість інших способів дестабілізації України.

Сьогодні Штайнмайер фактично намагається здійснити «дипломатичний підхід», про який домовилися Меркель і Обама на останній їхній зустрічі у Вашингтоні. Його суть у тому, щоб іще раз спробувати зупинити Росію дипломатичними засобами й ввести в справу ОБСЄ, поклавши на цю організацію контроль за проведенням виборів. І от тільки якщо Росія відрито спробує їх зірвати, запроваджуються нові санкції. Пропозиція розпочати нові зустрічі в Женеві укладається в цей «почекаємо» формат. Видно, що Меркель відрадила Обаму від нових санкцій найближчим часом. Так, тепер санкції вже не ув’язуються з переходом кордону російськими військами. Але, знов-таки, критерії запровадження цих санкцій залишаються незрозумілими. От те, що сталося в Одесі, — втручання ззовні з метою дестабілізації ситуації? Чи це було зіткнення місцевих сил? Спробуй доведи!

Не думаю, що «переговорні ініціативи» Берліна приведуть до розв’язання кризи. Москва намагатиметься до дня виборів 25 травня продовжувати розгойдувати в Україні ситуацію... Крім того, тут явно діють проросійські сили, які навряд чи підкоряться утихомиренню ...

А нові женевські зустрічі стануть майданчиком для звинувачень Кремлем усіх інших. Тим паче тепер Москва може говорити — а ми не контролюємо проросійські сили! Адже сказав Дмитро Пєсков: ми не знаємо, що робити з новою ситуацією!