Ностальгія за Талібаном
Країна фактично роздерта на зони інтересів між різними за релігійними переконаннями, етнічною приналежністю та амбіціями польовими командирами. На півночі, південному сході та сході Афганістану досі тривають міжусобні бої між ватажками за владу та гроші. Представники центральних властей, навіть за підтримки американських військ, у кращому випадку мусять спостерігати за воєнними переділами у провінціях. У гіршому — виявляються втягнутими у конфлікти амбіційних афганських командирів, а подеколи — винуватими в дестабілізації життя «вірного президенту» люду в провінціях. Інцидент із подібними наслідками стався цими вихідними в Кандагарі (другому за величною місті в країні). Кандагарський начальник поліції Ага Шерзай вирішив з допомогою американських солдат провести рейд із вилучення зброї у будинку одного із впливових польових командирів півдня країни. Жодного бойовика, як і нелегальної зброї, виявити не вдалося. Перевірку ж провели, як з’ясувалося, на... поліцейській дільниці. Річ у тім, що в Кандагарі нараховується п’ять тисяч поліцейських, котрі фактично розподілені навпіл: одні вірні начальнику поліції, інші — губернатору провінції Мохамеду Акраму. У результаті вийшло, що поліцейський бос перевернув усе з голови на ноги на дільниці губернаторських полісменів. Американським військовим довелося вибачитися, а головний правоохоронець Кандагара заявив про погану поінформованість. Хоч для кандагарців не є секретом, що в минулому Акрам та Шерзай були заклятими ворогами, а тому й сьогодні намагаються завдати удару одне одному.
Інший випадок «диспуту» в афганців недавно завершився кровопролиттям. На початку грудня американці мусили бомбувати територію, на якій розгорнувся бій між угрупованнями двох польових лідерів на заході країни. Як наслідок — 13 загиблих і посилення антиамериканських настроїв. Підтримуваний Заходом президент Хамід Карзай переконаний, що порядок в Афганістан повернеться тільки тоді, якщо вдасться роззброїти непокірні йому польові загони. Покласти таке нелегке завдання він хотів би на західні війська (афганські збройні сили поки що надто слабкі і малочисельні). Але тут виникає інша суперечність: американцям у багатьох випадках доведеться йти на конфлікт із тими польовими командирами, які під час антитерористичної кампанії стояли на їх боці і боролися з талібськими вояками. Приміром, узбек Рашид Дустум зараз має кількатисячну армію, власний палац, проте й не думає переходити в ряди прибічників Хаміда Карзая. Чи наважаться американці піти проти нього, коли війська Дустума перебили немало талібів? Таких, як Дустум, в Афганістані десятки. Чимало їх невдоволені, що країною керує представник таджицької меншості Хамід Карзай, у той час як більшість становлять пуштуни. Утім, коріння афганського неспокою, швидше за все, полягає в небажанні піти «під крило» Кабула через власні амбіції й інтереси, які не збігаються з президентськими.
