Нове обличчя ООН
1 січня 2007 ро ку Бан Кі- Мун, колишній міністр закордонних справ Південної Кореї, змінить на посаді Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, який пропрацював на цій посаді десять років. Аннан надихав світ своїми дипломатичними ініціативами та лідерством у сфері боротьби з бідністю та захисту прав людини, але війна в Іраку розколола світ та відволікла увагу та фінансові ресурси від кризових регіонів і критичних довгострокових проблем, таких як зміна клімату, перешкода захворюванням, відновлювані джерела енергії та доступ до водних ресурсів. Нещодавно проведені в США вибори та зростання впливу Азії в глобальному масштабі надають прекрасну можливість привернути увагу світу до найважливіших проблем нашої планети.
На додаток до давніх проблем злиденності, охорони навколишнього середовища, поширення ядерної зброї та реформи ООН, новий Генеральний секретар отримає у спадок безліч «гарячих точок»: Ірак, Іран, Афганістан, Палестина, Ліван, Сомалі, М’янма, Судан, Північна Корея та інш. Недавні спроби вплинути на розвиток подій у цих країнах шляхом загроз і санкцій, а інколи і війни, зазнали фіаско. У більшості випадкiв ситуація є зараз навіть більш нестабільною, ніж п’ять років тому. Очевидно, що потрібен новий підхід.
Провідні держави Азії, в тому числі й батьківщина Бана Кі-Муна — Південна Корея — здавна віддавали перевагу балансу дипломатії й економічних стимулів як засобу розв’язання складних проблем. Ідея полягає в тому, щоб, не покладаючись на санкції або силові загрози, забезпечити довготривалий добробут у нестабільних на сьогодні регіонах. Цей збалансований підхід важливий, тому що більшість гарячих точок світу стали такими не тільки і навіть не стільки з політичних причин, скільки через те, що підґрунтям до них є такі проблеми: голод, хвороби й екологічні кризи.
Візьмемо, наприклад, Дарфурську кризу, яка під час обговорення в Раді безпеки ООН представлялася як конфронтація між суданським урядом і населенням Дарфуру. Але більш глибока істина полягає в тому, що нестабільність у Дарфурі зумовлена убогістю та швидким зростанням населення, якому не вистачає води, продуктів харчування, лікарень, шкіл й інших найпростіших найнеобхідніших речей. Замість того, щоб зосереджуватися на санкціях, найбільшим державам варто було би у співпраці з суданським урядом запропонувати довгострокові стратегії розвитку та сприяти їх фінансуванню.
Розрядка кризи в Дарфурі та в інших місцях являтиме собою одну з найважливіших проблем, з якими доведеться зіткнутися новому Генеральному секретарю. Проте життєво важливо, щоб ООН не просто кидалася від однієї гарячої точки до іншої. Унікальна роль і унікальна можливість ООН полягає в тому, щоб взяти на себе керівництво процесом досягнення згоди в глобальному масштабі з питань розв’язання найважливіших довгострокових екологічних і економічних проблем планети.
Зміна клімату, знищення лісів, збільшення населення та інші екологічні перевантаження прийдешніх десятиріч поставлять під сумнів саме виживання сотень мільйонів людей по всьому світі. У царині розробки та напрацювання рішень подібних страхітливих довгострокових глобальних проблем, керівництво ООН було би дуже доречним.
Насправді, в період з 1992 по 2002 рік, країни-члени ООН підписали ряд договорів та угод, котрі можуть, а також повинні створити основу для довгострокових глобальних рішень. Три договори стали результатом так званої «Екологічної конференції в Ріо» — з питань зміни клімату, збереження біорізноманіття та спустошення. 2000 року уряди країн-членів ООН ухвалили «Цілі розвитку для нового тисячоліття», а 2002 року — «Монтеррейський консенсус», в якому обумовлюються конкретні зусилля з триразового збільшення допомоги найбіднішим регіонам для досягнення міжнародної мети: підвищення обсягу зовнішньої допомоги до рівня 0,7% від сукупного ВНП заможних країн.
Отже, ключовим моментом для сьогоднішньої ООН є не розробка нових цілей, а реалізація вже поставлених. Це також вельми в дусі того підходу, який продемонстрував Бан Кі- Мун перед вступом на посаду. Він ясно дав зрозуміти, що ООН повинна реалізовувати зобов’язання, прийняті на себе світовою спільнотою. Без практичної реалізації всі угоди світу ні до чого нас не приведуть.
Протягом терміну своїх повноважень Генеральному секретарю доведеться зтикнутися з невідкладною проблемою розробки глобальної угоди з питання зміни клімату на період після 2012 року, коли закінчується термін дії Кіотського протоколу. «Цілі розвитку для нового тисячоліття» як і раніше далекі від реалізації в найбідніших країнах, хоча відведеного часу залишилося лише дев’ять років. Незважаючи на зобов’язання всіх країн значно зменшити втрати біорізноманіття до 2010 року, на величезних площах екваторіальних лісів і океанічних територій його знищення продовжується.
Якщо США будуть тiснiше співробітничати з ООН, працюючи в її системі, вони знайдуть доброзичливих партнерів в особі набираючих сили азіатських держав, які збираються використати свій вплив і ресурси для розв’язання проблем теперішнього часу. Зрештою, країни Азії зацікавлені в глобальній стабільності з метою забезпечення власного довгострокового розвитку.
Вони чітко усвідомлюють свій зростаючий вплив у світі як інвесторів, торгових партнерів, а також країн, що роблять внесок у зміни навколишнього середовища — і що стають його жертвами. Розвинені країни Азії могли б сприяти закулісній розрядці криз у Дарфурі, Північній Кореї, М’янмі та інших місцях. І вони зіграють дуже важливу роль у формуванні нових, заснованих на співпраці, підходів до питань зміни клімату, недостачі води і тому подібному.
Новий Генеральний секретар вступає на посаду в той момент, коли світ жадає вирішення проблем, що його роздирають. Важливо те, що широка угода по ряду загальних цілей вже досягнута. Ці цілі досяжні. Лишається тільки реалізувати їх.
Джеффрі САКС — професор економіки та директор Інституту Землі в Колумбійському університеті.
