Один ліс, два тигри

Коли японський уряд вирішив проігнорувати китайські протести та дозволити колишньому президенту Тайваню Лі Ден Хуею відвідати Японію, Пекін накинувся на свого азіатського сусіда за те, що той «ухвалив помилкове рішення». Китай навіть пригрозив відплатою.

Ця остання суперечка є характерною рисою помітного спалаху антияпонської діяльності в Китаї з 2003 року. У серпні того року робітники-будівельники в Квіквіхарі помилково розбили каністри з гірчичним газом, залишені там із часів японської окупації під час війни, поранивши багатьох людей і вбивши, принаймні, одну. Реакцією китайського народу на фотографії скривавлених поранених була лють. Швидкий збір мільйона підписів під петицією в інтернеті з вимогою, щоб японський уряд повністю вирішив проблему хімічної зброї, був типовим для антияпонського випаду, що заповнив чат-форуми в інтернеті.

Через два тижні 400 японських бізнесменів найняли 500 місцевих китайських повій для сексуальної вечірки. Пікантні повідомлення в китайській пресі призвели до наступного раунду праведної люті. Виток обурення збігся в часі з 72-ю річницею від дня Мукденського інциденту в 1931 році, що призвів до окупації Маньчжурії Японією. 90% опитаних китайців під час соціологічного дослідження в інтернеті висловили думку, що японські бізнесмени хотіли навмисно принизити Китай.

Наступного місяця на вечірці, влаштованій Північно-Західним університетом у Сиані, троє японських студентів і їхній японський викладач виконали пародію, в якій вони стрибали по сцені в червоних бюстгальтерах поверх футболок. У Японії такі пародії, ймовірно, вважають гумористичними; в Китаї ж її визнали непристойною й образливою. Японським студентам погрожували розправою. Тисячі китайців вийшли на демонстрацію в університетському містечку, викрикуючи: «Бойкот японським товарам!» і «Забирайтеся, японські собаки!» Перед гуртожитком іноземних студентів спалили японський прапор. Хоча студенти вибачилися, їх відрахували.

Потім у серпні минулого року під час турніру з футболу на Кубок Азії, що відбувався в Китаї, китайські уболівальники в Чунціні, Цзинані та Пекіні викрикували образи на адресу японської команди та закидали пляшками їхній автобус. Під час фіналу Кубка між Китаєм і Японією в Пекіні, в якому виграла Японія з рахунком 3:1, китайські уболівальники виспівували: «Убити! Убити! Убити!» і «Хай великий меч обезголовить японців!»

Китайсько-японські відносини навряд чи покращилися в середині листопада, коли китайський ядерний підводний човен вторгся в японські води. Ні до чого хорошого не призвело й те, що китайський прем’єр-міністр Вень Цзябао поставився зі зневагою до запрошення японського прем’єр-міністра Дзюн’їтіро Коїдзумі відвідати його країну. Чому виник цей народний націоналізм? І чому він спрямований проти Японії? Коротка відповідь полягає в тому, що після чверті століття економічних реформ китайці в цей час почали висловлюватися набагато вільніше. Під час правління Mao, коли Китайська Комуністична Партія вимагала від Токіо згоди, дипломатичного визнання й іноземної допомоги з метою розвитку, китайцям не дозволяли виступати проти своїх мук у минулому від рук західного та японського імперіалізму. Але в цей час китайці стикаються з колишніми злодіяннями, скоєними в «Добу принижень» із середини XIX до середини XX століть, і стримуваний протягом довгого часу гнів вирвався назовні.

Для більшості китайців японці є парадигматичними «дияволами» не лише через жорстокість японського вторгнення до Китаю й велику кількість китайців, убитих японськими військами, а й через духовний гнів, у якого набагато давніші джерела. Відчуття несправедливості зухвалої поведінки «молодшого брата»-Японії по відношенню до «старшого брата»-Китаю, що почалася з поразки Китаю в китайсько-японській «Війні року Цзяу», й образливого Договору про Шимоносекі в 1895 році, а також прокручення подій, починаючи з образливої «21 вимоги» 1915 року та до злодіянь під час Другої Світової війни.

Поява закоренілої та народної антияпонської ворожнечі в Китаї не обіцяє нічого хорошого. Оскільки Партія дозволяє собі використовувати націоналістичні настрої для того, щоб зберегти Китай об’єднаним, ці настрої стають жорстокішими, і політичне керівництво Китаю дедалі більше є заручником націоналістичної думки при визначенні політичного курсу Китаю стосовно Японії. У результаті японці чимраз більше бояться китайського підйому та можливої майбутньої відплати за воєнну агресію своєї країни. Справді, опитування громадської думки в Японії також показують помітний спад у її сприятливих уявленнях про Китай.

Тим часом японський націоналізм свідчить, що Японія повинна переглянути свою пацифістську конституцію та нарощувати свої збройні сили — можливо, включити ядерну зброю, щоб зберегти рівновагу проти такої загрози, як Північна Корея. Можливість китайсько-японської гонки озброєнь стає дедалі реальнішою. Так, японське Агентство оборони нещодавно зробило накиди трьох сценаріїв нападу Китаю на Японію й оголосило, що планує передислокувати свої війська з півночі (де вони були спочатку розміщені, щоб захищати Японію від колишнього Радянського Союзу) на південь, ближче до Китаю.

Китайські аналітики тепер непокояться, що Азія є недостатньо великою для обох країн — Китаю та Японії, другої найбільшої економіки в світі: «два тигри не можуть жити в одному лісі». Оптимісти заперечують, що Китай і Японія можуть співпрацювати, діючи як «подвійні двигуни» азіатського розвитку. Японський експерт Фен Чжаохуей займає золоту середину, стверджуючи, що китайсько-японські відносини відзначатимуться співіснуванням як співпраці, так і протиріч.

Якщо нам пощастить, можливо, Фен має слушність. Якщо не пощастить, і китайський націоналізм набиратиме обертів, у Східній Азії може бути створена небезпечна та помилкова політична лінія, попри надії, що ця стара злість похована.

Пітер ХЕЙС ГРІС — професор політології в Університеті Колорадо, виконавчий директор Діалогу КНР і США про безпеку.