Останній промах Буша
А дміністрація Буша в черговий раз допускає великий політичний промах на Близькому Сході, активно підтримуючи ізраїльський уряд у його невизнанні палестинського коаліційного уряду з участю ХАМАСу. Це перешкоджає всякому просуванню в напрямі світу в той момент, коли прогрес у палестинській проблемі міг би допомогти запобігти насильству на іншому Близькому Сході.
США та Ізраїль хочуть мати справу тільки з президентом Палестинської адміністрації Махмудом Аббасом. Вони сподіваються, що внаслідок нових виборів ХАМАС втратить те, що є в нього зараз — більшість у Палестинській законодавчій раді. Це безнадійна стратегія, оскільки ХАМАС буде бойкотувати дострокові вибори, і навіть якщо їхній результат приведе до виключення представників ХАМАСу з уряду, ніяка мирна угода не вистоїть без підтримки ХАМАСу.
Тим часом, Саудівська Аравія йде іншим шляхом. На лютневому саміті в Мецці між Аббасом і лідером ХАМАСу Халедом Машаалом, саудівський уряд розробив угоду між ХАМАСом і «Фатхом», які запекло конфліктували один з одним, із метою формування уряду національної єдності. Згідно з досягнутою в Мецці домовленістю, ХАМАС погодився поважати міжнародні резолюції та угоди (з Ізраїлем), підписані Організацією звільнення Палестини, у тому числі й укладені в Осло. Саудівська Аравія розглядає цю угоду як прелюдію до пропозиції мирного договору з Ізраїлем, гарантами якого виступали б Саудівська Аравія та інші арабські країни. Але ніякий прогрес неможливий, доки адміністрація Буша й ізраїльський уряд, очолюваний Ехудом Ольмертом, наполегливо відмовляються визнати коаліційний уряд з участю ХАМАСу.
Багато причин нинішнього глухого кута пов’язані з рішенням прем’єр-міністра Ізраїлю Аріеля Шарона в односторонньому порядку вивести війська із сектора Газа, не проводячи переговорів із Палестинською адміністрацією, що тоді контролювалася «Фатхом». Це призвело до посилення ХАМАСу й сприяло його перемозі на виборах. Потім Ізраїль, за сильної підтримки США, відмовився визнати демократично обраний уряд ХАМАСу й затримав виплату мільйонних сум, зібраних від його імені ізраїльтянами у вигляді податків. Це викликало економічні труднощі й підірвало працездатність уряду. Але це не зменшило підтримки ХАМАСу серед палестинців, до того ж укріпило позиції ісламських та інших екстремістів, які виступали проти переговорів з Ізраїлем. Ситуація погіршилася настільки, що в Палестині не стало влади, із якою б Ізраїль міг вести переговори.
Це велика помилка, бо ХАМАС неоднорідний. Його внутрішня структура мало відома тим, хто не належить до нього, але, за деякими повідомленнями, у ньому є військове крило, в основному кероване з Дамаску й віддане своїм сірійським та іранським спонсорам, і політичне крило, більш чуйне до потреб палестинського населення, що його обрало. Якби Ізраїль визнав результати виборів, це могло б укріпити більш помірне політичне крило. На жаль, ідеологія війни з тероризмом не дозволяє визначити такі тонкі відмінності. Проте подальші події дали деякі підстави вважати, що всередині ХАМАСу існують різні тенденції.
Варто тільки ХАМАСу було погодитися ввійти в уряд національної єдності, як військове крило організувало викрадення ізраїльського солдата, що спровокувало Ізраїль на потужний військовий удар у відповідь і перешкодило формуванню цього уряду. Потім «Хізбалла» використала можливість організувати напад із території Лівану, викравши ще кількох ізраїльських солдат. Незважаючи на непропорційно сильну реакцію з боку Ізраїлю, «Хізбалла» змогла втримати свої позиції, набувши симпатії арабського населення, як шиїтів, так і сунітів. Саме ця небезпечна ситуація — у тому числі падіння уряду в Палестині й зіткнення між «Фатхом» і ХАМАСом — спонукала Саудівську Аравію виступити зі своєю ініціативою.
Захисники нині діючої політики стверджують, що Ізраїль не може дозволити собі вести переговори з позиції слабкості. Але позиція Ізраїлю навряд чи зміцниться, поки він слідує нинішнім курсом. Військова ескалація — не просто око за око, а приблизно десять життів палестинців за одне життя ізраїльтянина — досягла межі. Після удару сил оборони Ізраїлю по дорогах, аеропорту та іншій інфраструктурі Лівану час замислитися над запитанням, що ж стане для ізраїльської армії наступним кроком. Іран являє собою сильнішу загрозу для Ізраїлю, чим ХАМАС або «Хізбалла», оскільки обидві ці організації перебувають в Ірану на утриманні. Зростає небезпека регіонального конфлікту, в якому Ізраїль і США цілком можуть виявитися програвшими. Беручи до уваги здатність «Хізбалли» протистояти ізраїльському натиску й можливе перетворення Ірану в ядерну державу, існування Ізраїлю нині знаходиться в більшій небезпеці, ніж коли-небудь з моменту заснування країни.
Створюється враження, що як Ізраїль, так і США наполегливо не бажають вести переговори з Палестинською адміністрацією, до складу якої входить ХАМАС. Каменем спотикання є небажання ХАМАСу визнати існування Ізраїлю, але це можна було б зробити умовою для досягнення угоди, а не висувати як попередню вимогу до переговорів. Однієї лише демонстрації військової переваги як політики недостатньо для розв’язання палестинської проблеми. Нині, коли завдяки Саудівській Аравії ХАМАС почав співробітничати, шанс з’явився. Було б трагедією втратити його тільки через те, що адміністрація Буша зав’язла в ідеології Війни з Тероризмом.
Джордж СОРОС — голова правління Фонду Сороса й голова правління інституту «Відкрите суспільство». Повна версія цієї статті видається в журналі «New York Review of Books».
