Парадокс антиглобалізації
АНТИГЛОБАЛIСТАМ
Сіетл, Гетеборг, Генуя... Десятки тисяч людей виходять на вулиці, щоб висловити свої думки. Ковток свіжого повітря у цю пост-ідеологічну епоху. Якби не було цього безглуздого насилля, то нам би захотілося зааплодувати. Заслуга антиглобалістського руху в тому, що він є противагою у цю епоху, коли політика стала такою стерильною, нудною та технічною. Така дискусія тільки на користь демократії. Але зрештою ви, антиглобалісти, що саме ви хочете нам сказати? На зразок «чорного блоку» ви хочете застосовувати насилля проти будь-якої форми приватної власності? Чи ви хочете пропагувати рух «slow food», світський клуб-видавець престижних буклетів, що вихваляють правильне харчування у найкращих закладах?
Звідки ж беруться раптом ці звинувачення проти глобалізації? До недавнього часу прогресивні інтелектуали співали дифірамби світовому ринку, що мав принести добробут та розквіт країнам, які до цього знали тільки бідність та занепад. І правильно. Як показує досвід, кожен додатковий відсоток відкриття економіки країни приводить до підвищення доходів на 1% на кожного жителя цієї країни. Цим пояснюється багатство сингапурців; багатство, що так радикально контрастує з бідністю, що панує при такій закритій економіці, як економіка Mьянми (Бірми). Коротше кажучи, до Сіетла глобалізація розглядалася не як гріх, а як велике благодіяння для людства. І вона була у радикальній опозиції до крайніх правих, що безперестанно голосили про втрату самобутності у глобалізованому світі. Але після Сіетла ви ставитеся до глобалізації як до якоїсь чуми, що поширює злидні та руйнації.
Глобалізація, долання кордонів, звичайно, можуть дуже швидко перетворитися на «егоїзм без кордонів». З погляду багатого Заходу вільна торгівля — це очевидний факт. Але це стає набагато менш очевидним, коли йдеться про товари, які ризикують нашкодити його власній економіці, як, наприклад, цукор із країн третього світу або текстиль з Північної Африки. Ця всесвітня вільна торгівля, високо та гучно проголошена, часто здійснюєься у єдиному напрямку — з багатої Півночі на бідний Південь, а не навпаки.
Але я вбачаю протиріччя у вашому баченні. Ви виступаєте проти американської мережі ресторанів швидкого харчування, проти генетично модифікованої міжнародними компаніями сої, проти всесвітніх торгових марок, що визначають поведінку споживачів. Дехто з вас виступає за повернення до меншого, місцевого масштабу. Треба повернутися до місцевих ринків, до місцевої спільноти. Але не тоді, коли йдеться про імміграцію! От тоді глобалізація стає метою. Натовпи експатріантів бродять вздовж кордонів Європи та Північної Америки, споглядаючи вітрини нашого багатого суспільства? Мільйони нелегальних іммігрантів живуть, наче вирвані з корінням парії у найзлиденніших умовах, сподіваючись і собі відірвати маленький шматочок отого західного багатства? А чи не та сама нестача вільної торгівлі та інвестицій виштовхнула їх на шлях до Заходу?
Навпаки, ви палко виступаєте за толерантність до різноманітних способів співіснування та стилів життя. Але чи не завдяки саме глобалізації сьогодні ми живемо у спільноті багатокультурній, толерантній, яка уможливлює все це? Я думав, що ця ностальгія за місцевими, обмеженими з давніх-давен спільнотами водиться лише у консерваторів з їхнім культом минулого, у крайніх правих, які судять тільки по собі, та у релігійних фанатиків, що розмахують Біблією чи Кораном. Таким чином, досить велика частина антиглобалістського руху небезпечно фліртує, навіть якщо і не зовсім свідомо, з крайніми правими чи правими популістами, з тією різницею, що перші виступають проти міжнародних компаній через збитки, нібито завдані Півдню, тоді як крайні праві, такі як Ле Пен у Франції, паплюжать міжнародні компанії, бо хочуть самі контролювати національну економіку.
Звичайно, ви часто ставите правильні запитання. Але чи впевнені ви, що даєте також і правильні відповіді? Хто ще насмiлиться заперечувати кліматичні зміни та потепління на планеті? Але як іще ми зможемо боротися з цими ефектами, якщо не за допомогою всесвітніх угод? Хто заперечуватиме, що найбідніші країни зацікавлені у всесвітній вільній торгівлі? Але чи не потрібно для цього встановити мінімальні всесвітні норми, як соціальні, так і екологічні? Розглянемо ці аморальні спекуляції проти слабких валют кілька років тому, як, наприклад, проти мексиканського песо чи малайського рінгіту. Чи не завдяки ширшим валютним зонам, тобто глобалізації, можна буде ефективно подолати цю спекуляцію, бо спекуляція проти долара чи проти євро злякає самих спекулянтів більше, ніж будь- який податок?
З моєї точки зору, бути цілком «за» чи «проти» глобалізації, не маючи критичного погляду, безглуздо. Питання у тому, яким чином кожен і усі, навіть найбідніші, могли скористатися перевагами глобалізації, не постраждавши від її недоліків. Коли ми зможемо бути впевнені у тому, що глобалізація корисна не тільки для невеликої групи багатих країн, а й для великої маси обездолених країн третього світу?
Я повторюю, що ваші антиглобалістські побоювання справедливі. Але для того, щоб дати правильні відповіді на ваші справедливі запитання, нам потрібен більший, а не менший, обсяг глобалізації, про що і каже Джеймс Тобін. У цьому і полягає парадокс антиглобалізації. Глобалізація — це палиця з двома кінцями. Отже, нам потрібен глобальний етичний підхід одночасно до навколишнього середовища, професійних відносин та монетарної політики. Іншими словами, потрібно не гальмувати глобалізацію, а етично її обрамлювати, ось в чому проблема. Я б назвав це «етичною глобалізацією», трикутником, до якого входять вільна торгівля, знання та демократія. Тобто — торгівля, співпраця та упередження конфліктів.
Демократія та дотримання прав людини — це єдиний вірний шлях уникнути насилля та війни та досягти успіхів у торгівлі i добробуті. Але міжнародна спільнота ще й досі не змогла накласти всесвітню заборону на торгівлю дрібною зброєю та створити постійний Міжнародний кримінальний суд.
Крім цього, необхідно надавати більше допомоги з боку багатого Заходу. Чи не соромно, що 1,2 мільярда осіб і досі не отримують медичної допомоги та якісної освіти? Сама лише торгівля не зможе вивести малорозвинені країни з їхнього становища. Навіть разом зі збільшенням обсягів торгівлі, необхідно більше співробітництва у напрямi розвитку для будування портів та доріг, для створення шкіл та лікарень, для розвитку стабільної правової системи.
Зрештою, необхідно більше вивільнити світову торгівлю. Лібералізація усіх ринків викличе підвищення прибутків усіх країн, що розвиваються, на 700 мільярдів доларів щорічно, а це у 14 разів більше, ніж загальна сума допомоги на розвиток, надана цим країнам до цього часу. Досить демпінгу надлишків західної сільскогосподарської продукції на ринках країн третього світу. Покладімо край несправедливим обмеженням для експорту бананів, рису чи цукру. Заборона повинна накладатися лише на зброю. «Everything but arms», все крім зброї, повинно бути центром уваги майбутніх переговорів Свiтової організації торгівлі.
Більше вільної торгівлі, демократії та дотримання прав людини — чи буде це достатнім для втілення етичної глобалізації? Безперечно, ні! Не вистачає політичного інструменту, який допоміг би її втілити. Глобальна політична відповідь, така ж потужна, як і глобалізований ринок, що ми вже знаємо. «Велику вісімку» багатих країн потрібно замінити «Великою вісімкою» існуючих регіональних асоціацій співробітництва. У лоні цієї «вісімки» Південь повинен зайняти по справедливості важливе місце, що дозволить правильно спрямувати глобалізацію економіки. Інакше кажучи, нам потрібно створити форум, де на одному рівні зустрінуться найбільші континентальні асоціації співробітництва: Європейський Союз, Африканський Союз, Меркосур, Асоціація південно-східних азіатських націй, Північно-атлантична угода про вільну торгівлю.
Ця нова «Велика вісімка» стане форумом прийняття складних угод про етичні глобальні норми, що стосуються умов праці, інтелектуальної власності, «правильного управління». В той же час, ця оновлена «Велика вісімка» зможе надсилати необхідні директиви та імпульси великим міжнародним організаціям та органам, що проводять переговори, таким як СОТ, Світовий банк, Кіото. У цій «вісімці» не будуть більше домінувати лише великі могутні країни. В ній будуть представлені усі члени нашого глобального суспільства. Таким чином, ця «Велика вісімка» зможе дати радикальну відповідь на такі світові проблеми, як торгівля людьми.
Ми уже бачили такий процес у зародковому стані під час обговорення Кіотського протоколу у Бонні, коли зрештою було зроблено прорив завдяки домовленостям між групою Umbrella, Європейським Союзом та групою менш розвинених країн всупереч бажанням найпотужнішої у світі країни — США.
Звичайно, нам не потрібно очікувати наступної зустрічі «Великої вісімки», щоб розпочати етичну глобалізацію. Ми можемо розпочати її у нашому власному європейському просторі. Чому б нам не розглядати кожне рішення, прийняте на європейському рівні, у світлі його впливу на становище найбідніших країн планети? Сприяє вона подоланню чи ще більшому поглибленню безодні між багатою Північчю та бідним Півднем? Сприяє вона чи ускладнює розв’язання світових екологічних проблем? І у цьому плані чому б не запитати думку мудреців за межами Європейського Союзу? Нам справдi потрібно навчитися бачити далі, ніж простягаються європейські інтереси. Тому що навіть тоді, коли нами рушать найкращі з намірів, інтереси міжнародної нафтової компанії чи європейських виробників цукрового буряка нам дорожчі, ніж доля народу Огоні у дельті Нігеру чи мізерні прибутки робітників плантацій цукрової тростини у Коста-Ріці.
