Передвиборчий пасьянс

Учора секретар Центральної виборчої комісії Росії Микола Конкін заявив, що кількість недостовірних підписів, наданих у підтримку кандидатури Григорія Явлінського на посаду президента Росії, становить близько 24%, що дає підстави для відмови в його реєстрації на виборах 4 березня. Напередодні лідер фракції «Яблуко» висловив упевненість в тому, що його знімуть з президентських перегонів. У той же час, російський прем’єр-міністр Володимир Путін опублікував чергову «програмну» статтю. Цього разу він торкнувся національного питання. «День» звернувся до російського політолога, провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії Шевцової та попросив прокоментувати ситуацію з «Яблоком» і нову статтю Володимира Путіна.

Путін узяв курс на перемогу в першому турі. У контексті такої тактики Кремль зацікавлений позбутися всіх можливих опонентів, які можуть відщипнути від путінської бази навіть невелику дещицю симпатій виборців. Частиною електоральної бази Явлінського можуть бути соціал-демократичні верстви й бюджетники. Аби усунути цю загрозу, Кремль і здійснює «ліквідацію» Явлінського. Другий момент: лідера «Яблока» Кремль, вочевидь, розглядав як можливого кандидата в президенти, який мав би легітимувати президентські вибори. Імовірно, цей сценарій торік розглядався аж до недавнього часу. Але з огляду на те, що є також кандидатура Прохорова, то саме Прохоров має виконати це завдання, апелючи до ліберальних і демократичних верств.

У цьому контексті Явлінський, звичайно, уже став непотрібним, тим паче, що «Яблоко» підготувало на вибори тисячі кваліфікованих спостерігачів. Якщо Явлінський не бере участі у виборах, то і такий неприємний чинник, як самостійні та незалежні спостерігачі, виключається. У будь-якому разі, в межах путінської стратегії й тактики Явлінський як потенційний носій альтернативи виявляється непотрібним і небезпечним.

— Чи дійсно російська влада розігрує український варіант, коли до другого туру президентських виборів вийшли Кучма й Симоненко, а в Росії передбачається, що в другому турі будуть Путін і Зюганов?

— Як і більшість російських експертів, я вважаю, що є всі підстави вірити тому, що Путін та Кремль зробили ставку на перший тур. Зрозуміло, ситуація в Росії все ще має чималу частку непередбачуваності. У нас дуже слабкі інструменти, які свідчили б про те, що відбувається в реальності. Ми не можемо оцінити спрямованості й глибини політичних процесів, тому 100% гарантії, що владі вдасться «проштовхнути» Путіна, також немає. А те, що сценарій другого туру лежить на путінському столі, на всяк випадок — це безперечно.

Це варіант не лише український, а й також це варіант Єльцина і Зюганова 1996 року. Тоді Єльцин із 4% свого рейтингу насилу зумів підняти його під час передвиборчої кампанії, а в другому турі він став президентом лише завдяки формуванню антикомуністичної альтернативи. Тож якщо в Росії відбудеться другий тур, то проти Путіна вийде Зюганов, який зовсім не рветься до влади, його мета — збереження своєї ролі спаринг-партнера для будь-якого кремлівського кандидата. У такому разі Путін, хоч як це парадоксально, отримує більше антикомуністичної легітимності, повторюючи кучмівський та єльцинський варіанти, ніж якби він одержав перемогу в першому турі. Проте тут є й елемент непередбачуваності, який сильніший за непередбачуваність першого туру: влада намагатиметься проштовхнути Путіна в першому турі.

— Деякі політологи вважають, що голосуванням за Прохорова виборець підвищує шанси виходу до другого туру Зюганова чи Жириновського, а отже — остаточної перемоги Путіна. Як би ви прокоментували це?

— За Прохорова можуть голосувати (за відсутності Явлінського) ліберальні верстви. Значна частина їх залишиться, можливо, й удома. У будь-якому разі, якщо буде другий тур, то поки є всі підстави вважати, що до другого туру вийде виключно Зюганов. Жириновський навряд чи туди потрапить. Чи допомагає Прохоров виходу в другий тур Зюганову — складно сказати. Прохоров, найімовірніше, важливий для влади ось із яких причин: він легітимує ці вибори в очах ліберальних кіл Росії та в очах Заходу, тому що він не належить до звичайних кремлівських клоунів — Зюганова, Жириновського й Миронова. Прохоров — людина, яка намагається символізувати ліберальну альтернативу, апелювати до ліберального електорату, який у будь-якому разі не голосуватиме за Путіна.

Прохоров нічого не відбирає в Путіна, він не розколює його бази і не становить для нього небезпеки. Прохоров — ідеальний спаринг-партнер під час першого туру, який дає Путіну більше легітимації. Більше того, у разі певного успіху Прохорова, Путін надалі може включити його, як свого часу Єльцин включив Лебедя, до складу своєї команди. Цим він підвищить шанси романтиків та ідеалістів, які думають, що Путін у своєму новому президентстві може піти на реформи в ліберальному напрямку тощо. Однак Прохоров — це кандидат-фікція, можливо, навіть більшою мірою, ніж Зюганов та Жириновський, які мають стійку базу.

— Днями Верховний суд скасував ліквідацію Республіканської партії Рижкова. Про що це може свідчити?

— Після того, як міжнародні суди ухвалюють рішення про неправосудність, несправедливість дій російської влади, а суд у Страсбурзі робив це неодноразово, російська влада зазвичай виконує їх. Рішення про несправедливу ліквідацію Республіканської партії було вже ухвалено Європейським судом, тому російській владі дуже важко ігнорувати це. Проте якщо Верховний суд скасував рішення про ліквідацію цієї партії, це аж ніяк не означає якийсь крок у бік пом’якшення репресивного російського законодавства. Це, швидше, крок у напрямку нової імітації та її розширення.

Російська влада тепер доводитиме, що вона готова пом’якшити режим і відкрити «кватирку». Цій меті служить так званий «ліберальний» пакет Медведєва, який був укинутий у Думу. Тепер потрібно всього 500 підписів для створення партії. Згідно з пакетом, тепер розширюються і можливості для вибору губернатора, хоча все одно остаточна кандидатура буде схвалена й обрана Путіним. Про що це говорить? Про те, що розширюється база імітаційного законодавства — зовні це виглядає як крок у розвитку плюралізму, але насправді його немає. У ситуації, коли потрібно лише 500 підписів для формування партії, виникає можливість для формування сотень, навіть тисяч нових партій. Для влади найголовніше тепер — розширення такого плюралістичного хаосу і запобігання консолідації демократичних сил. Те, що Рижков тепер зможе відновити партію і якщо ця партія буде справді зареєстрована, наприклад, ПАРНАС може брати участь у будь-яких місцевих виборах, уже під прапорами Республіканської партії — звичайно ж, це сприймається як віддушина і позитивний крок. Але це все одно ніяк не змінює систему, яка має бути змінена зверху. Це ніяк не розширює простір або можливість свободи — це черговий елемент у надаванні російському потьомкінському селу більш сучасного й оновленого вигляду.

— Цього тижня Путін опублікував свою чергову статтю «Росія: національне питання...». Чи побачили ви в цій статті пропозиції щодо вирішення національного питання? Чи це свого роду передвиборний піар, щоб виграти в першому турі, якщо він відбудеться?

— Ця стаття присвячена надто болючому і драматичному питанню, на яке російська влада так і не змогла відповісти після падіння Радянського Союзу і яке вже набуває вибухонебезпечного значення. Фактично Путін у цій статті говорить про те, що він знайшов для себе передвиборну роль. Це роль проповідника, який створює видимість, що він абсолютно не відповідальний за попередні 12 років; проповідника, який говорить, що всі проблеми виникли в 1990-ті роки, і він не має до них жодного стосунку. У цій статті він вкотре «хвицає» 1990-ті роки, а значить побічно й Бориса Єльцина, свого «хрещеного батька». Такий елемент — звалити відповідальність за все погане і невирішене на Єльцина — один з основних стовпів путінської передвиборної кампанії.

У цій статті вельми цікаве наступне. По-перше, це визнання пастки, в якій опинилась російська еліта разом із російським режимом та Володимиром Путіним. Відповіді, як вирішити національне питання, в цій статті немає. Але тут Путін здійснює доволі цікаву і водночас жалюгідну спробу — звернутися до російського націоналізму і якимось чином нейтралізувати, пом’якшити його, дати певну задоволеність російським націоналістам і водночас довести необхідність збереження статус-кво — тобто неоімперії. Він намагається схрестити вужа з їжаком — схрестити російський націоналізм із російською неоімперськістю. Ось який уклін робить Путін у бік російського націоналізму: «Стрижень, скріплювальна тканина цієї унікальної цивілізації — російський народ, російська культура». Таким чином, він робить російський народ, російське питання державотворчим. Велика місія росіян — об’єднувати й укріплювати цивілізації — це виключно підхід з області російського націоналізму, таким чином, він іде в бік російських націоналістів, адже це їхня риторика. Водночас сказавши «А» і визнавши основний елемент російського націоналізму і російської національної держави, Путін іде в протилежний бік. Він говорить, що, втім, російської національної держави бути не може — треба зберегти все як є, і нам треба продовжувати традиції великої радянської імперськості. Все як є — це фактично неоімперськість, тому що Російська федерація — це не федерація. Нинішня федерація — це жорстке придушення регіональних утворень і національних республік. Це дивовижне нерозуміння реального стану російської держави. Це дивовижна нездатність осмислити питання російської ідентичності — це нездатність вирішити і відповісти на найбільш вибухонебезпечне питання.

Звісно, відповідь Путіна не може задовольнити російських націоналістів, які чекатимуть від нього набагато більшого просування національної держави, на що він не може погодитися, тому що тоді Кадиров скаже: «А як же ми? Ми ж тебе підтримуємо, куди ти нас діваєш?». І водночас Путін не може зробити вигляд, що російського національного питання не існує. Він намагається обрати тактику — всім порівну, звертаючись як до російського націоналізму, зокрема й махрового, так і звертається до Рамзана Кадирова, Татарстану, Башкортостану і намагається всіх примирити за рахунок відходу в ці схоластичні нетрі. Відповіді у Путіна немає. Звісно, це передвиборна пропаганда, яка нікого не задовольнить, більш того — вона викличе незадоволеність і з одного, і з другого боку.