Підміна сьогодення та майбутнього минулим

Олексій Навальний, який перебуває в ув’язненні, дав обширне інтерв’ю «Нью-Йорк Таймс», явно приурочене як до вересневих виборів, так і до річниці його отруєння. Газета називає Навального «найвідомішим російським в’язнем». На запитання, як він оцінює зустрічі президента Байдена та інших західних лідерів з президентом Путіним, Олексій Анатолійович відповів, що «робота президентів багато в чому складається із зустрічей з іншими президентами, навіть якщо вони дуже неприємні люди і брешуть у кожному своєму слові, як це ми маємо у випадку з Путіним». Але, за його словами, Байден цими перемовинами поки що нічого не досяг, проте дав ще один привід російській державній пропаганді звеличувати «мудрість» Путіна. Навпаки, після візиту Байдена ситуація в Росії стала тільки гіршою: «Уже після зустрічі Путін фактично криміналізував будь-яку опозиційну діяльність, оголосивши її « екстремістською». Десяткам тисяч людей заборонено бути кандидатами на виборах будь-якого рівня. Від поточних виборів до Держдуми із формулюванням «за підтримку Навального та участь у мітингах» усунуто всіх сильних кандидатів. Розгромлено й оголошено іноземними агентами найкращі ЗМІ. Фактично в Росії відроджено сумнозвісний радянський закон «Про антирадянську агітацію та пропаганду». Інтернет-сайти блокують сотнями вже навіть без формальних судових рішень. Кількість політв’язнів зростає. Градус антизахідної істерії у ЗМІ також, хоча нібито куди вже далі. Тож Путін послухав Байдена і зробив усе навпаки. Посилення репресій відбулося б і без зустрічі з Байденом, але її факт їм не запобіг і не сповільнив».

Навальний запропонував, що «санкції, набагато жорсткіші, ніж зараз, мають бути накладені на тих, хто грабує Росію, робить її народ біднішим і позбавляє його майбутнього. Це так і має називатися: «Пакет санкцій на підтримку російського народу, проти корупції, брехні та тиранії» ... Те, що досі не запроваджено санкцій щодо олігархів, — страшне розчарування. Режим Путіна — це мафіозна група. Навіть за формальними ознаками. Зверніть увагу, що члени цієї мафії поодружувалися, поріднилися через дітей. Це вже набір сімейних кланів, де тато — очільник ФСБ або колишній очільник ФСБ, а синочок — очільник державного банку, який «легально» приносить в родину мільярди доларів. І над цим стоїть capo di tutti capi — Путін». Він слушно наголосив на тому, що всі досі вжиті санкції спрямовані лише проти виконавців, які на Захід не їздять й активів там не мають. І ще Навальний зазначив, що на рівні законодавчої влади і в США, і в Євросоюзі є розуміння необхідності запровадження санкцій проти путінських олігархів, але «виконавчій владі по обидва боки океану важко впоратися з армією юристів, лобістів та банкірів, які борються за право власників брудних та кривавих грошей залишатися безкарними ... А поки олігарх Усманов, який платив мільярдні хабарі Дмитру Медведєву, без проблем мешкає між Монако й Італією на своїй яхті Dilbar вартістю понад 470 мільйонів доларів, а Роман Абрамович, який фінансував палац Путіна, замовляє будівництво особняків на Upper East Side, ніхто не повірить в те, що Захід справді хоче допомогти росіянам врятувати свою країну від розграбування групою Путіна. Не буває боротьби з корупцією без боротьби з корупціонерами».

А щодо погроз західних урядів запровадити жорсткі санкції, якщо із самим Навальний у в’язниці щось трапиться, той відповів: «З одного боку, Путін реально побоюється, що нові секторальні санкції обрушать економіку Росії, де й без того реальні доходи населення стрімко знижуються сім років поспіль. З другого — оце «не піддаюся тискові» давно перетворилося в нього на фірмову ірраціональну боротьбу. Якщо від мене чогось вимагають, то я зроблю наперекір, навіть якщо це на шкоду моїм інтересам».

Щодо свого перебування на зоні Навальний зазначив, що на роботи його не направляють, як і інших в’язнів його маленького загону, щоб «я був під максимальним контролем 24 години на добу й 7 днів на тиждень. Спілкувався з мінімальною кількістю зеків, а все, що кажу, одразу ставало відомо адміністрації». Однак, як ми переконалися, «головний російський в’язень» зміг отримати запитання редакції «Нью-Йорк Таймс» і передати відповіді на них так, що адміністрація колонії нічого не дізналася.

За словами Навального, о 18 годині в колонії розпочинається «головна частина програми перетворення злочинця на нормального громадянина — «патріотичне виховання». Ми дивимося фільми про Велику вітчизняну війну. Або про те, як одного разу, років 40 тому, наші спортсмени розгромили американців чи канадців. До того, як я потрапив сюди, й уявити не міг, як багато фільмів на цю тему відзнято на кошти держкорпорацій. Саме о 18 годині щодня мені особливо чітко зрозумілою стає суть ідеології путінського режиму: підміна сьогодення і майбутнього минулим. Реально героїчне минуле, прикрашене минуле, повністю вигадане минуле. Усі види минулого мають постійно перебувати у фокусі уваги, щоб витіснити думки про майбутнє і запитання до сьогодення». У цьому й полягає суть путінського режиму.

Щодо свого можливого вбивства у в’язниці, Навальний відповів філософськи: «Або вб’ють, або не вб’ють. Не забуваймо про те, що ми маємо справу з явно психічно нездоровою людиною — Путіним. Патологічним брехуном з маніями величі й переслідування. 22 роки безконтрольної влади зроблять таким будь-кого, і ми спостерігаємо класичну ситуацію напівбожевільного царя. Як ми нині знаємо, вбивці з ФСБ почали їздити зі мною країною буквально з наступного дня після того, як я оголосив про те, що йду на вибори президента. Чи розумний це хід? Серйозно, віддати наказ своїй спецслужбі вбити політичного супротивника хімічною зброєю? Така собі ідейка. Але Путін зробив це тому, що одержимий якимись своїми страхами й ідеями. Ви ж знаєте, що в Кремлі офіційно працюють астрологи й шамани. Путін схиблений на окультизмі й ходить з червоною ниткою на зап’ясті. Теж нічого дивного — типова ознака деградації та розкладання за абсолютної влади. Ось ми намагаємося будувати якісь раціональні версії, а насправді колись з’ясується, що президент Росії ухвалює рішення на підставі порад якогось старця з лісу. Або покемона».

В ефективності російської державної системи Навальний продовжує дуже сумніватися: «Той хаос та безлад, в який перетворюється державна система, в принципі не здатні породжувати якийсь результат. Боже мій, та вони навіть проект «вб’ємо Навального» не змогли реалізувати за всіх своїх можливостей. Втім, не хотілося б, щоб це стало першим проектом Путіна, доведеним до кінця». Тут, зауважу, ще нічого не вирішено. Зараз саме найнебезпечніший період — місяць перед виборами. Путіну, який не має сумнівів, що після виборів будуть протести, було б важливо позбавити протестувальників їхнього головного вождя.

Навальний зазначає, що зараз влада «вже усуває навіть не найбільш прохідних кандидатів, злякавшись, що наше «Розумне голосування» принесе перемогу над путінськими кандидатами навіть їм». І тому він переконаний, що «якби ми могли брати участь у виборах, то навіть без грошей та інформаційних ресурсів розгромили б путінську партію « Единая Россия» прямо зараз. І на федеральних, і на регіональних виборах... Перемогти самого Путіна особисто — також. Не треба перебільшувати його популярності, цифри соцопитувань мало важать в авторитарній країні. Путін — це політик, який жодного разу не брав участі в дебатах. Він боїться непідготовлених запитань. Ось днями він виступав перед «робітниками Башкирії», так з’ясувалося, що всі ці робітнпики — місцеві чиновники, на яких надягли формені комбінезони».

Навальний припускає, що Путіна можуть змести або за допомогою революції, в яку виллються протести, або через переворот, який, на його думку, міг би очолити мер Москви Собянін, що сконцентрував у своїх руках «величезні медіа— та грошові ресурси» і нібито контролює «половину кадрів Кремля», або міністри Лавров та Шойгу, рейтинг яких вищий, ніж рейтинг Путіна. Тут я з Олексієм Анатолійовичем не погоджуся. Собянін, на відміну від Лужкова, феноменально непопулярний серед москвичів через недолугу політику у зв’язку з пандемією, а за межами Москви взагалі ніякої популярності не має. Будь-який переворот для нього — вірна загибель, навіть якщо він його очолить, тому що в разі успіху перевороту знайдуться люди сміливіші й рішучіші і без негативного рейтингу, які з ним легко розправляться (та й мансійська національність в очах натовпу — аж ніяк не плюс). Що ж до Лаврова і Шойгу, то вони лише майстри піару й очолити переворот не в змозі. Та й відповідно вірменська й тувинская національність — для перевороту аж ніяк не підходять, з огляду на шовінізм мас. Якщо переворот і станеться, то його лідерами будуть люди другого плану, які зараз не на видноті.

А ще Навальний запропонував свій рецепт боротьби з бідністю у Чудовій Росії Майбутнього: «Перемога над бідністю може бути пов’язана лише з економічним зростанням, а воно буде забезпечене передусім двома речами: тотальною дерегуляцією економіки та звільненням бізнесу й інвестиціями в людський капітал. В освіту та охорону здоров’я. Джерело для цих інвестицій — шалено роздутий військово-поліцейський бюджет, який пожирає зараз 35% загального бюджету».

Ідеї, звісно, привабливі. Але для цього Навальному чи будь-якому іншому лідерові постпутінської Росії доведеться відмовитися від агресивної зовнішньої політики, зокрема щодо пострадянських держав. І лише час покаже, чи готові вони будуть піти на це. А ще Навальний повторив безглузду мантру про те, що «Росія має стати одним із лідерів у боротьбі зі зміною клімату». Що ж, це, певно, єдине, в чому з ним погодиться нинішній президент Росії.

А що ж відповів на всі ідеї Навального його головний опонент Путін? Його основні пропозиції на зустрічі з провідними кандидатами «Единой России», яких знову тримали на двотижневому карантині (а це змушує засумніватися в тому, що президент Росії справді щепився), звелися до одноразових виплат 10 тис. рублів пенсіонерам і 15 тис. рублів військовикам. А через день Володимир Володимирович запропонував поширити 15-тисячні виплати на всіх працівників правоохоронних органів. Ось де собака заритий! Якщо у пенсіонерів просто купують голоси, то у силовиків — не так голоси, як готовність боротися з післявиборними протестами та йти на певні поневіряння. Отже, Путін не  має сумніву, що протести будуть, і поліції та Росгвардії (а можливо — й кинутим їм на допомогу військам) доведеться провести тиждень, а то й більше на казарменому становищі, розганяючи протестувальників.