Підводні камені
Сьогодні Європейська комісія представить у Брюсселі проект «Східного партнерства» — нового формату співпраці Євросоюзу з Україною, Молдовою, Грузією, Азербайджаном, Вірменією і, можливо, Білоруссю. Однак навіть ще до оприлюднення цього документа в ЄС побоюються, що український МЗС сприйме ідею «Східного партнерства» не дуже позитивно. Адже й раніше офіційний Київ холодно зустрів попередню ініціативу ЄС — Європейську політику сусідства, вважаючи її альтернативою членству. Хоча, зі свого боку, представники Єврокомісії говорили, що Україна повинна використати сповна інструменти, які наближають її до Європи. Згідно з комюніке Єврокомісії, «Східне партнерство» (далі СП) буде неформальним об’єднанням без постійно діючих керівних органів. Двічі на рік проводитиметься саміт СП. Передбачається активізація співпраці ЄС і країн-учасниць СП у низці напрямів: лібералізація візового режиму з можливістю скасування віз у довгостроковій перспективі; приєднання членів СП до Угоди про енергетичну співдружність; підписання Угоди про асоціацію без гарантії європейської перспективи; створення зон вільної торгівлі між ЄС і країнами-учасницями СП. Крім того, передбачається приведення законодавства країн-учасниць у відповідність із нормативною базою ЄС. Причому цей проект частково може бути профінансовано за рахунок ЄС. Зрозуміло, що Київ нині не впливає на рішення, які ухвалює Брюссель. Це буде можливо лише в тому разі, якщо Україна буде у складі Європейського Союзу, — і тому вона має робити все, щоб якомога скоріше наблизитися до євроспільноти. Отже, потрібно не лише постійно вимагати від Євросоюзу перспективи членства, а й робити все, щоб якомога більше відповідати критеріям кандидата на вступ. У цьому сенсі також корисно знати, як у самій Європі бачать «Східне партнерство», майбутнє Європейського Союзу, його кордони, від чого, зрозуміло, залежить перспектива членства України в євроспільноті, а також які три уроки отримав ЄС від досвіду вступу Румунії та Болгарії. Своїми думками з цього приводу поділився з українськими журналістами французький політик, депутат Європарламенту (1989—2007), есеїст, викладач паризького Інституту політичних студій Жан-Луї БУРЛАНЖ.
— Реальність сьогодні полягає в тому, що політика сусідства є важливим і корисним елементом для організації міцного юридичного зв’язку за умов, коли Україна не є сьогодні членом Європейського Союзу. Водночас не варто розглядати політику сусідства як певний прообраз майбутнього формату відносин Туреччини та України з ЄС. «Східне партнерство», таким чином, виступає одним з елементів тієї загальної роботи, яка проводиться в розбудові наших відносин. Угода про асоціацію може бути іншим прикладом, іншим елементом тієї загальної діяльності. Не треба вбачати в Угоді про асоціацію ерзац, який замінить для України перспективу повноцінного членства.
Із конфлікту на Кавказі ми побачили, що пряма, відверта конфронтація з Російською Федерацією, зрештою, не спричиняє більшу безпеку країнам, які межують з нею. Бо в результаті цього конфлікту Грузія втратила контроль над двома складовими: Південною Осетією та Абхазією. На мій погляд, ситуація в Україні інша. Але я можу поставити запитання: чи може отримати певні позитивні моменти від відвертої, прямої конфронтації з російським сусідом незалежність, демократія і соціально-економічний розвиток України? Для мене відповідь є очевидною. Позиція, яку ми маємо займати сьогодні, повинна полягати в тому, щоб не зачіпати наразі суперечливих питань, які мають конфронтаційний чи дискусійний характер у відносинах з Російською Федерацією, як-от НАТО. Але водночас спільним, мирним, конструктивним і солідарним підходом з боку ЄС ми маємо надавати підтримку Україні в її відносинах з Російською Федерацією.
На сьогодні величезна складність для ЄС полягає в тому, що існує необхідність надати сильний нормативний зміст самому поняттю вступу до ЄС. Отже, якщо немає чіткого визначення цього поняття, то все зведеться до того, що будь-яка країна може вступати до Євросоюзу. Тоді він перетвориться на щось подібне до ОБСЄ і втратить свій первісний сенс. Сьогодні потрібно вимагати від країн, які претендують на вступ, згоди на утворення спільноти, яка має солідарний характер і яка працює з інтегрованими інституціями. Тобто це є щось подібне до федеративної Європи.
Величезна слабкість нинішнього Євросоюзу полягає в тому, що він не може чітко сказати своїм партнерам, які претендують на вступ, що саме ЄС хоче розбудовувати. А якщо ЄС не здатен чітко сказати про це майбутнім членам, то звідси і походить та невизначеність, яка існує в питаннях кордонів.
Жак Делор казав, що Європейський Союз, по аналогії з НЛО, являє собою НПО — невпізнаний політичний об’єкт. Я вважаю, що він має рацію. На сьогодні Європейський Союз конче потребує і мусить чітко сказати, визначити для себе і своїх партнерів, що він собою являє. Поки він не здатний визначити сам свою сутність. На мою думку, звідси і походять усі проблеми в діалозі з перспективними членами. Звичайно, ЄС справляє великий позитивний ефект на країни, які оточують його з точки зору розвитку демократії, економіки, безпеки. Але доки не буде визначено сутність, він не зможе чітко сказати своїм партнерам, хто з них, зрештою, має право сісти в європейський корабель, навіть якщо рух цього корабля збігається з рухом не таких значних плаваючих засобів, які являють собою ці країни.
Перший урок полягає в тому, що дотримання цінностей, прав людини і демократії не може зрештою зводитись лише до більш-менш пристойного функціонування інститутів плюралістичної демократії. Не менш важливою є боротьба з корупцією, організованою злочинністю — це ті проблеми, які пов’язані з повсякденним проявом недотримання юридичних норм та нормативів ЄС.
Другий урок — не треба розраховувати на те, що вступ до ЄС, який, звичайно, сприяє процесу розвитку демократії, може мати задовільний характер за умов, коли насправді не було виконано вищезазначені критерії. Таким чином, боротьба з корупцією та організованою злочинністю має становити передумову вступу, а не ціль вступу і відбуватися вже після самого факту вступу. Ми в ЄС, на мою думку, маємо бути більш вимогливими в цьому аспекті наших відносин з країнами — кандидатами на вступ.
Третій урок стосується того, що ніколи не треба встановлювати якихось календарних критеріїв чи календарних зобов’язань. Ми не можемо, починаючи конкретну роботу, передбачити всі наслідки процесу вирішення питань, які мають комплексний характер. Ми не можемо заздалегідь оцінити, з якою швидкістю і в який спосіб ці питання буде ефективно вирішено. Тому брати зобов’язання з огляду на дати є помилковим. Усі ці позиції я обстоював у складі Європейського парламенту протягом майже 20 років. Але, на жаль, щодо Румунії та Болгарії мій голос не було почуто. Хоча сама ідея включення цих країн та Хорватії до ЄС здається мені надзвичайно корисною. Я її вітаю, але не згоден з тим способом, у який її було впроваджено в життя.
