Подвійна позиція Ердогана

З району сирійського міста Кобані надходять суперечливі відомості про військову обстановку. Бойовики Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ), що утворили на півночі Іраку свою Ісламську державу (ІДА), заявляють, що повністю контролюють як територію міста, так і його околиць. У свою чергу, командири курдських загонів такі повідомлення спростовують. За їхніми відомостях, бойовикам вдалося захопити лише частину міста і бої тривають.

Як пише британська газета The Guardian, курдські загони закликають міжнародну коаліцію посилити повітряні удари. Лідер курдських збройних сил у Кобані Ісмат Аш-Шейх заявив, що «Авіаудари нам допомагають, але джихадисти приганяють зі сходу танки і артилерію. Ми бачили танки Т-57». За його словами, курди, що ведуть вуличні бої зі стрілецькою зброєю в руках, не можуть битися з озброєними важкою технікою бойовиками. Американські ВПС здійснили шість атак з повітря, які пошкодили деякі великі гармати джихадистів, але цього недостатньо, аби зупинити їх. «ІДА отримує озброєння і людей, тоді як Туреччина не дає Кобані можливості отримати підкріплення. Навіть якщо чинитиметься опір, курдські війська будуть як автомобіль без пального», — зазначив голова «Сирійської обсерваторії з прав людини» Рамі Абдельрахман.

Складна обстановка складається і в дипломатичній сфері. Ба більше, вона позначається на внутрішньополітичній ситуації в самій Туреччині.

Як і слід було чекати, турецькі курди буквально жадають надати допомогу своїм братам у Сирії. Проте Анкара, яка зосередила на сирійському кордоні значні сили своєї армії, курдів стримує. Ба більше, коли ж спроби так званих курдських добровольців прорватися до Сирії турецька влада зупинила, то на південному сході країни поновилася хвиля терактів, що призвело до десятків жертв. Водночас це спричинило потужні демонстрації протесту не лише в Туреччині, а й низці європейських міст. Таким чином, на південному сході Туреччини почав з’являтися «другий Кобані». І це ще більше посилило побоювання влади.

Здавалося б, турецькій владі було б вигідно відправити так званих курдських добровольців і цим самим хоча б зменшити потік біженців через кордони, кількість яких, за певними відомостями, вже сягнула 1,5 млн осіб. Утримувати їх стає дедалі важче, оскільки ООН вимушена була скоротити свою допомогу через нестачу коштів.

Проте Анкара займає двоїсту позицію щодо ІДІЛ. З одного боку, турецька влада погодилися надати бази для навчання і тренувань бойовиків поміркованої сирійської опозиції і підтримала заподіяння повітряних ударів американською авіацією по силах ІДІЛ, з другого — не хочуть втягуватися у протистояння своїми підрозділами і навіть курдськими добровольцями.

Причини слід шукати в особливостях внутрішньополітичного становища в Туреччині.

3По-перше. Нещодавно обраний президентом Реджеп Ердоган позиціонує себе як поміркований ісламіст. Йти на відкриту конфронтацію з іншими ісламістами він вважає для себе неприйнятним. З урахуванням своїх уявлень ролі Туреччини як захисника ісламського світу. Ердоган давно хоче стати лідером мусульман, і з цього погляду йому не дуже хочеться підставляти себе під критику навіть з табору радикалів.

3По-друге. Так звані курдські добровольці здебільшого є бійцями загонів Робочої партії Курдистану (РПК), з якою турецька влада вже 30 років веде збройну боротьбу. Хоча вже певний час діє перемир’я, проте для Ердогана курдські бойовики становлять набагато більшу небезпеку, ніж ІДІЛ у Сирії, нехай і поблизу спільного кордону. В Анкарі легко прогнозують, що після завершення боїв у Сирії курдські бойовики повернуться на батьківщину зі зброєю в руках, і тоді знову виникне протистояння вже всередині Туреччини. У зв’язку з цим американська газета The New York Times наводить слова Ердогана про те, що «Робоча партія Курдистану і ІДА — одне й те ж саме для Туреччини. І неправильно ставитися до них як до різних явищ. Ми повинні мати справу з ними як з єдиною силою».

3По-третє. З одного боку, відмова від участі в проведенні наземної військової операції в Кобані позбавляє напередодні парламентських виборів правлячу партію «Справедливість і розвиток» підтримки місцевих курдів, які багато в чому забезпечили їй перемогу на регіональних виборах 30 березня і обрання Ердогана президентом. З другого — участь Туреччини в коаліції проти ІДІЛ потенційно перетворює її на мішень атаки джихадистів у відповідь, загрожує перенесенням на її територію руху глобального джихаду, що буде пов’язано як з дестабілізацією обстановки в самій країні, так і у всьому регіоні. І цього теж побоюються в Анкарі.

3По-четверте. Лідери сирійських курдів не приховували свого наміру домогтися найглибшої автономії аж до створення своєї держави чи об’єднання зі спорідненим утворенням у північній частині Іраку. Така перспектива Ердоганові зовсім не посміхається, оскільки можливий вплив такого курдського державного утворення на турецьких курдів цілком прогнозований.

3По-п’яте. На Туреччину США і європейські країни чинять сильний тиск з метою активізації її участі в коаліції проти ІДІЛ. У Вашингтоні та європейських столицях хочуть бачити участь турецьких та іранських військ у наземній операції проти ісламських бойовиків. Адже всі розуміють, що без цього не обійтися. Так міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр закликав не лише до того, щоб «головною метою стало створення єдиного фронту боротьби з ІДІЛ», а й щоб «Туреччина та Іран працювали на цьому напрямі разом».

Проте тут криється велика проблема. Адже Анкара виступає проти Дамаска, а Тегеран є його союзником.

Військова операція в Кобані набуває всіх ознак багатоходової політичної інтриги, в якій дедалі очевидніше проглядається сценарій майбутньої політичної трансформації Туреччини, а не Іраку й Сирії.

У міжнародному плані протистояння на півночі Сирії має і ще один аспект — нафтовий, певною мірою газовий. Північною частиною країни проходять нафтопроводи з Іраку до Середземного моря. З урахуванням того, що цей регіон перебував під контролем сирійських курдів, проблем не виникало. Якщо там розвернуться бойові дії, то постачання нафти стануть неможливими чи дуже скоротяться. Що неминуче позначиться на її вартості. Не в останню чергу це на користь Катара — спонсора ісламістів ІДІЛ.

Перенесення воєнних дій на турецьку територію, чого всіляко прагне уникнути Анкара, також вдарить по реалізації проектів прокладання газопроводів з Азербайджану через південно-західні регіони Туреччини на Балкани. У перспективі до постачань газу цими газопроводами приєднається Іран, що цілком може довести обсяги транспортування блакитного палива до 45-60 млрд куб. м на рік. Зрозуміле занепокоєння Європи, зокрема і з цієї проблеми. Газопроводи через Туреччину розглядаються як пряма альтернатива російському South Stream і джерелом диверсифікації газопостачання.

Судячи з усього, Ердоган не хоче повторювати помилок Володимира Путіна. Російський національний лідер дозволив своїм націоналістам брати участь в агресії на Донбасі і тепер має шукати шляхів нейтралізації власних бойовиків, багато хто з яких рветься до Росії для встановлення своїх порядків. Судячи з того, як пише російська преса, що в Ростовській області кількість кримінальних проявів зросла за останній квартал на 40%, розв’язати цю проблему буде зовсім непросто. Зважмо на особливість російської поліцейської статистики. Не всі злочини реєструються. Як зазначають правозахисники, кількість порушень закону значно більша.

Якби все обмежувалося лише кримінальним беззаконням, то Кремль це не вельми й обходило б. Набагато небезпечнішою є політична складова. В Анкарі, що ризикує опинитися в аналогічній ситуації, чудово це розуміють і намагаються певним чином пройти лезом бритви. Чи вдасться?

«ТУРКИ НЕ ХОЧУТЬ РОБИТИ КРОКИ, ЯКІ ДАДУТЬ ЗМОГУ КУРДАМ ОБ’ЄДНАТИСЯ...»

Iгор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень, віце-президент:

— Туреччина не поспішає допомагати курдам у Сирії. Курдських добровольців не пускають допомогти своїм братам у Сирії. Чому?

— Ердоган виступає проти нинішнього сирійського уряду Башара Асада. Однак частина турецького істеблішменту вважає, що вчинивши таким чином, вони допомагають втриматися Башару Асаду при владі. Але оскільки вони побили горщики з Асадом, то чекають, доки у владі не залишиться сильніший. Турки знають, що коли залишити при владі Башара Асада, то в перспективі відносини будуть дуже напруженими.

Болісним залишається і курдське питання. Турки не хочуть робити кроки, які дадуть змогу об’єднатися курдам по обидва боки кордону, підтримувати тісні зв’язки.

— Яка ймовірність виникнення протистояння Туреччини та бойовиків Ісламської держави?

— Така ймовірність існує. Вона залежить від того, чи бойовики терористичного угруповання Ісламської держави нападуть на турецьку територію. Доки вони не будуть цього робити і порушувати інтереси турецьких громадян, то турки утримуватимуться від зіткнення.

— Наскільки цей конфлікт може вплинути на динаміку цін на нафту і газ?

— Були побоювання, що захоплення нафтових родовищ терористами Ісламської держави призведе до зростання цін на нафту. Але вийшло навпаки. Вони продають нафту зі знижкою і ще більше тиснуть на ціни, змушуючи їх сповзати вниз.

Ігор САМОКИШ, «День»