Посол Латвії в Україні Петеріс ВАЙВАРС: «Лазаренко» в Латвії неможливий

Латвія — один з нечастих прикладів того, як країна, обтяжена радянською спадщиною, що не має якихось виняткових природних багатств, вважає за краще не посилатися на міфічну національну специфіку і домагатися не менш міфічного стратегічного партнерства, віддає перевагу реформам, а не розмовам про них. Можливо, саме тому, що в Латвії знають, чого хочуть і як цього досягнути. Країна вже досягла перших успіхів, в неї вкладають гроші, там немає чисто українських і російських проблем з невиплатою зарплат і приватизацією землі, там не воюють з пресою з намаганням підім'яти її під себе, але навпаки, зважають на її публікації. Там, зрештою, створено умови, за яких у принципі неможлива поява свого «Лазаренка». І там не вважають, що зміна президента або правлячої партії буде рівнозначною кінцю світу. Щоправда, посол Латвії в Україні Петеріс Вайварс ставиться до успіхів своєї країни філософськи — вважає, що багато ще можна зробити. І латвійцям, вочевидь, багато що в Україні вже незрозуміле. Наприклад, чому Київ аж ніяк не прагне виконувати договір про вільну торгівлю.

— Які проблеми в Латвії ще не вирішено? Що, передусім, заважає вам виконати вимоги для вступу в ЄС? Чи були випадки невиплати зарплати? Чи порушувалися взагалі відносини роботодавець- працівник?

— В економіці всі проблеми ніколи не вирішиш. Ми тільки на початку шляху реформування нашої економіки. Але Латвія вже стала асоційованим членом ЄС, на початку нинішнього року вступила у Всесвітню торгову організацію. За короткий час нам вдалося зробити досить багато, світова практика взагалі не знає прикладів таких темпів реформ, як у балтійських державах. Зараз у нас майже завершена приватизація. На пальцях однієї руки можна перерахувати, скільки великих державних монополій ще перебувають у процесі приватизації. У принципі, проведено земельну реформу і денаціоналізацію. Колишнім власникам або їхнім нащадкам повернено землі, власні будівлі, все має свого господаря. Бюро європейської інтеграції стежить за тим, щоб усі закони відповідали вимогам ЄС. Соціальну реформу хоча ще й не завершено, але вона проводиться на досить високому рівні. У Латвії немає невиплат пенсій або допомоги. У нас мінімальна пенсія — 100 доларів. Суттєвим тягарем для бюджету є безробіття — 10 відсотків. Допомога по ньому — в середньому 80 відсотків від останньої зарплати. Державної заборгованості по зарплаті взагалі не може бути — майже все приватизовано, і протягом уже двох років у нас — бездефіцитний бюджет. Середня зарплата в Латвії зараз приблизно 250 доларів. Хоча, звичайно, дуже велика різниця між бюджетниками і працівниками нафтових компаній або банків.

— В Латвії, напевно, є таке явище, як корупція. Як вам вдається досить успішно з нею боротися?

— Я не можу сказати, що ця проблема у нас вирішена. Але є законодавча база для боротьби з корупцією. Наприклад, держслужбовець не може займати посаду в приватних структурах. У нас стежать за тим, щоб державний службовець щорічно подавав декларацію. Я також кожен рік заповнюю декларацію про свої прибутки, і є структури, які мають право це перевіряти. Всі ці декларації публічні, журналіст може з нею ознайомитися і спостерігати, чи відповідають офіційні прибутки витратам. Журналісти взагалі почувають себе досить вільно. Їх побоюються. Було декілька випадків, коли кампанія, розпочата журналістами, привела до відставки досить високопоставлених осіб. Наприклад, шефа ризької муніципальної поліції — за неощадливе витрачання коштів і надання хибної інформації про свою освіту при вступі на роботу.

— Чи існує латвійський «Павло Лазаренко»?

— Серед людей на високих посадах таких не було.

— А якби така людина була, як би склалася ї доля?

— Латвія — держава набагато менша, ніж Україна, і тому в нас усі процеси більш прозорі. Думаю, що просто не було б можливості довести справи до такого рівня, як це було зроблено екс-прем'єром Лазаренком. І знову хочу повернутися до того, що «четверта влада» особливо ретельно стежить за високими посадовими особами. Крок ліворуч, крок праворуч — з'являються статті. Пишуть навіть про те, що хтось із міністрів на службовій машині заїхав у магазин. Доводиться виправдовуватися: так, це було по дорозі. Я думаю, що латвійського «Лазаренка» бути не може. Хоч у нас і були великі скандали, які до кінця не розкрито.

— Ви кажете про латвійських журналістів, які не бояться критикувати владу. Чи були випадки їх переслідування, загроз, розправ?

— Випадків, пов'язаних з їх професійною діяльністю, принаймні останнім часом, не було. Хоча журналістів декілька разів затримували. Але це було з якихось інших причин. Гоніння на журналістів у нас немає. У Латвії взагалі всі мас-медіа приватні. Єдиний виняток — державне телебачення і державне радіо. Ні у президента, ні у парламенту немає власного ЗМІ.

— В Латвії з відновленням незалежності були лише якісь дрібні політичні зіткнення. Латвія також гордиться цим, як і Україна, чи вважає це звичайним і не згадує про це дуже часто?

— Я навіть не задумувався над тим, що ми повинні гордитися відсутністю війни. Думаю, що у нас є інший предмет для гордості — процес інтеграції негромадян Латвії, як би там не було, проходить досить добре. Ми намагаємося враховувати всі рекомендації міжнародних організацій — ОБСЄ, Європейського Союзу, Ради Європи для того, щоб іще поліпшити цей процес. Спадщина, яку отримала Латвія при відновленні незалежності, важка. Немає інших таких держав у світі, де була б так насильно, штучно спотворена демографічна ситуація, як це було в Латвії. У нас до радянської окупації було 80 відсотків латишів, а в 1992 році — 52 відсотки. Ми ледве не стали меншиною у власній державі. Нам вже вдалося спокійно, незважаючи навіть на часом жорстке втручання інших держав, тримати ці процеси під контролем. Зараз чимдалі більше людей натуралізується.

Для полегшення процесу було зроблено три великих кроки — зняті так звані натуралізаційні вікна (графік, що визначав, які вікові групи і коли можуть претендувати на громадянство); діти, що народилися в Латвії після 1991 року, можуть автоматично отримувати громадянство; пенсіонерам після 65 років здавати мовний іспит не треба. І справді — все більше людей хочуть натуралізуватися. Я думаю, що це завдяки темпам економічного розвитку Латвії.

— Ваш президент Вайра Віке-Фрейберга повернула закон про мову на повторний розгляд. Які пункти в цьому законі викликали таке обурення нацменшин, у тому числі української?

— В цьому законі немає жодного слова про обмеження вживання російської, української чи будь-якої іншої мови. Там тільки вказано, де обов'язково повинна бути вжита латиська. Чому він був повернений назад? Не все відповідало рекомендаціям ОБСЄ, були протиріччя цього закону з іншими. А люди, які вважають, що будь- який новий закон якось зачіпає їхні інтереси, знаходяться завжди. Що поробиш, якщо людина жила десятиріччями в Латвії і не здатна спілкуватися латиською навіть на побутовому рівні?

— Україна — не найзразковіша учениця в Раді Європи. Чи були у Латвії якісь проблеми з цією організацією? Як ви вирішили питання зі смертною карою?

— З цими проблемами ми зіткнулися при вступі, коли брали на себе певні зобов'язання. Зараз питання знято з порядку денного, тому що минулого року ми підписали шостий протокол загальної Хартії прав людини, якою смертну кару заборонено. Раніше, з 1996 року у нас діяв президентський мораторій на здійснення страти.

— Латвія прагне до вступу в ЄС і НАТО. Ці процеси однозначно підтримуються латвійським суспільством?

— У Латвії є так звані євроскептики, які вважають, що вступ у ЄС буде свого роду жертвою суверенітету і що цього не варто робити. Хоч абсолютно ясно, що більшість за вступ у Євросоюз. Тому що ми виразно бачимо — особливо зараз, коли латвійським громадянам вже не потрібні візи в країни Шенгенської угоди — який високий там рівень життя, рівень демократії, рівень розвитку економіки. Звичайно, ми до цього прагнемо. Досягнути такого рівня можна тільки вступивши в цю організацію. НАТО ж — єдина в сьогоднішньому світі організація, що має реальну силу вирішувати якісь хворобливі питання. Інше питання — готовність держави до вступу. На даний момент ми знаходимося на шляху і в ЄС, і в НАТО.

— До вступу в яку організацію ви готові сьогодні більше?

— Враховуючи нинішні політичні реалії в Європі, напевно, вступ до Європейського Союзу може статися швидше. Хоч у нас дуже багато спільних програм і з НАТО, існує Хартія між балтійськими країнами і США.

— Чому економічні відносини України і Латвії не можна назвати дуже активними?

— Активна економічна діяльність між нашими країнами дійсно меншає. Обсяги товарообігу знизилися майже вдвічі. Цьому є причини і в Латвії, і в Україні: ми все- таки постраждали від світової економічної кризи, і від торішньої кризи в Росії (хоч, якби така криза вибухнула років 4—5 тому, то збиток, нанесений економіці Латвії, був би набагато більшим). А з Україною ми співробітничаємо в тих же напрямах, що і з Росією. Деякі наші виробники були вимушені зменшувати обсяги, шукати інші ринки. Взагалі в Латвії порівнюють український ринок, його проблеми з російським. Я маю на увазі невизначене бізнес- середовище, законодавство — інколи дискримінаційне до іноземних фірм, проблему оплати за товари і послуги, бюрократію, корупцію. Це не означає, що нас не цікавить Україна та її ринок. Просто зараз наші фірми зайняли вичікувальну позицію.

Нам незрозуміло, чому з 1 липня Україна ввела додатковий двохвідсотковий збір на весь імпорт. У нас є договір про вільну торгівлю, де абсолютно чітко написано, що такі міри вводитися не повинні. На жаль, нас навіть не попередили. Ми направили декілька нот, але не отримали ніяких роз'яснень. Інша велика проблема — нератифікація договору про вільну торгівлю сільськогосподарськими продуктами.

До того ж ми є асоційованими членами Європейського Союзу і сподіваємося, що наприкінці року в Гельсінкі нас запросять почати переговори про повноправне членство. У нас ідуть дуже серйозні переговори з ЄС про статус договорів про вільну торгівлю з Україною (це стосується всіх трьох балтійських держав). Якщо ж цей договір не ратифікований, нам немає сенсу його відстоювати.

— Ви говорили, що Латвія може повчитися у України. У яких областях?

— В науці, потенціал якої в Україні дуже високий. У Латвії є хороші вчені, досягнення. Але у нас ніколи не було такого базису і таких можливостей.

— Чи є в Латвії відомі люди українського походження?

— Є. Займають високі пости в бізнесі, є керівниками великих багатих фірм. І таких значна кількість. У минулих скликаннях були депутати з українським корінням. Я можу однозначно сказати, що немає тенденції когось відсувати від роботи тільки тому, що він — українець. Це — абсолютний виняток. У Латвії ніколи не було негативного ставлення до українців — так само, як і в Україні — до латишів. Скільки мені доводиться спілкуватися, я завжди помічав тільки позитивне ставлення українців до Латвії та інших балтійських держав. Це дає впевненість в тому, що нам вдасться розширити економічну співпрацю з Україною.