«Пожежі ще немає, але місцями спалахує»

Близько ста представників російських регіональних засобів масової інформації здійснили чотириденну поїздку до міста Мінська та столичної області Республіки Білорусь, під час якої ознайомлювалися з роботою підприємств і культурним життям своїх сусідів і партнерів по Союзній державі, а з недавніх пір — ще й по Митному союзу. Кульмінацією поїздки тривалістю чотири з половиною години стала прес-конференція президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка, під час якої глава Білоруської держави детально відповідав на запитання, які цікавлять росіян і серед яких було чимало гострих і навіть дуже гострих. Вони торкалися дуже різних аспектів відносин з Росією, й білоруський президент не уникав відповідей на жодне з них.

Наприклад, кажучи про безпрецедентну кампанію «безсовісної брехні й відвертої дурості», розгорнутої проти Білорусі й особисто її президента та членів його родини на центральних російських телеканалах, що супроводжується абсолютно недружніми діями Російської Федерації у сфері економічних зв’язків, Лукашенко охарактеризував ситуацію, що склалася у відносинах двох країн, такими словами: «Пожежі ще немає, але місцями спалахує». При цьому президент підкреслив, що «купка політиків» у Москві, готових продовжувати нагнітати обстановку в двосторонніх відносинах, могла б піти у своїх діях і далі, якби їх не зупиняла думка російського суспільства, яке в значно більшій своїй масі налаштоване категорично проти антибілоруської політики.

Важливо, що Білорусь не збирається відповідати, що називається, симетрично, оскільки це абсолютно контрпродуктивно й могло б закінчитися псуванням відносин між двома братськими народами на роки, якщо не на десятиліття. «Ми ж спокійно займатимемося своєю справою», — сказав Олександр Лукашенко, маючи на увазі демонстрацію російському суспільству переваг білоруської економіки та політики будування рівноправних, взаємовигідних відносин з сусідніми країнами. У зв’язку з цим були згадані приклади розвитку таких відносин з Латвією, Литвою й Україною.

Президент Білорусі сподівається, що здоровий глузд і хоча б елементарний інстинкт самозбереження візьмуть гору в російській політиці. Білорусь займає в Європі таке геостратегічне положення, що одна — на що, ймовірно, сподівається дехто в Москві — ніколи не залишиться, а от для Росії втрата Білорусі була б не лише геополітичною, а й моральною катастрофою.

Тут же природним чином постало питання про відносини Білорусі з іншими країнами, зокрема, з Республікою Грузією. Кажучи про виступ президента Грузії Михаїла Саакашвілі, що прозвучав деякий час тому в ефірі білоруського телебачення й викликав у кремлівських владних сферах прямо-таки зоологічну реакцію, Лукашенко зазначив: «А чому когось так лякає семихвилинний телевізійний виступ?» Далі білоруський президент цілком логічно зауважив, що Саакашвілі — законно обраний і підтримуваний народом глава суверенної держави; у зв’язку з цим прозвучало абсолютно резонне продовження: «Ну не подобається вам особисто Саакашвілі, але за ним же — грузинський народ, ви що, з цим народом збираєтеся вічно перебувати у стані війни?» При цьому Олександр Лукашенко нагадав, що вже де-де, а в Москві дивно було б забувати, що й росіяни, й грузини, й білоруси протягом не одного століття жили в рамках однієї великої держави, й російською кров’ю рясно полита земля Грузії. До речі, саме необхідності налагодження двосторонніх відносин між Тбілісі та Москвою й був присвячений невеличкий виступ президента Саакашвалі, що спричинив такий галас. Що ж, виходить, у Москві аж ніяк не зацікавлені в нормалізації відносин?..

Настільки ж природно перейшли й до питання про горезвісне визнання, точніше, невизнання Білоруссю «незалежності» Абхазії та Південної Осетії. Олександр Лукашенко миттєво парирував: «А що, хіба одна Білорусь не визнала цю незалежність? Здається, крім єдиної крихітної острівної держави, цього не зробив ніхто; президент Венесуели Уго Чавес лише заявив про таке визнання, проте офіційних документів про це, наскільки мені відомо, досі не надіслали». Питання, чому саме щодо Білорусі російське керівництво розгорнуло справжню кампанію цькування у зв’язку з невизнанням згаданих територій? Можливо, річ не в якомусь невизнанні, а це лише черговий привід для нападок на Республіку Білорусь та її президента?..

Що стосується Венесуели, то її білоруський президент згадав іще раз у зв’язку з проведенням Росією щодо Білорусі абсолютно недружньої і такої, що не має нічого спільного з принципами Митного союзу, політики в сфері постачання енергоносіїв. «Про які ринкові відносини ми говоримо, — вигукнув Олександр Лукашенко, — якщо «Газпром» збирається постачати нам з Нового року газ за ціною значно більшою, ніж та, за якою він буде змушений продавати її Німеччині? Чому змушений? Та тому, що Німеччина розумно диверсифікувала свої постачання, купуючи величезні кількості зрідженого газу з Катару й Норвегії за ціною трохи вище 150 доларів за 1 тис. кубометрів. То хіба в цих умовах німці переплатять «Газпрому»? Ось це справжні ринкові відносини, що складаються в умовах конкуренції! А те, що з відома російського керівництва «Газпром» витворяє в Білорусі, вимагаючи від нас понад 200 доларів за 1 тис. кубометрів, — це чистісінької води прояв монополізму, проти якого російські керівники на словах постійно виступають».

Схожа ситуація складається з постачаннями нафти. Зіткнувшись же з небажанням керівництва Республіки Білорусь переплачувати за російську нафту в умовах диктату, Москва не знайшла нічого кращого, крім як спробувати заблокувати альтернативні шляхи постачання Білорусі нафти. До кінця поточного року постачання венесуельської нафти до Білорусі з родовищ, що спільно розробляються, досягнуть 3—4 млн. тонн. Проте до недавнього часу ця нафта постачалася через балтійські порти; інший шлях — через Одесу й далі трубопроводом Одеса—Броди — фактично блокувався російською стороною, що має пайовий пакет акцій у цьому нафтопроводі. Президент Білорусі висловив переконання, що у зв’язку з нещодавно ухваленим керівництвом України рішенням запустити цей нафтопровід, що досі простоює, у взаємних білорусько-українських інтересах проблема альтернативних російському джерел постачання нафти до Республіки Білорусь буде багато в чому вирішена.

Ще одне цікаве питання й не менш цікава відповідь на нього з’явилися у зв’язку з повідомленням про примусову відставку мера Москви Юрія Лужкова. Як президент Білорусі, котрий подається в Росії «диктатором» і прибічником «жорсткої руки», ставиться до такого питання, як виборність населенням або призначення «зверху» голів регіонів, що нині дискутується? І тут «диктатор» відповів так, що явно не припаде до смаку кремлівським керівникам, які називають себе «прибічниками демократії». «У вас і у нас, — сказав Олександр Лукашенко, — принципово різні реалії. Білорусь — держава унітарна, крім того, вона — країна відносно невелика територіально (якщо рахувати не за європейськими, а за російськими масштабами), і я цілком можу щоранку спілкуватися з губернатором Брестської області, який призначається, й контролювати там ситуацію. Росія ж — найбільша у світі за територією держава, і як президент суто фізично може щодня контролювати ситуацію, скажімо, в Приморському чи Хабаровському краях? Отже, голова регіону в російських умовах мусить мати більше прав для ухвалення рішень, що називається, на місці. Далі, Росія — держава федеральна, й це накладає певні зобов’язання щодо надання певної самостійності регіонам. Зокрема, й щодо обрання голів регіонів населенням, звісно, за умови подальшого суворого контролю їхньої діяльності з боку Центру».

Що, цікаво, скажуть тепер у Москві, де й чути нічого не хочуть про виборність губернаторів?..

Прес-конференція президента Лукашенка закінчилася тим, що він висловив надію на те, що нинішній високий рівень відносин між громадянами й підприємствами Білорусі та Росії не знизиться, незважаючи на активні спроби зробити це з боку прокремлівських засобів масової інформації, й журналісти з російських регіонів зроблять важливий внесок у нормалізацію відносин і на рівні політиків.