Превентивній миротворчості — так

Кучма заявив, що система міжнародних санкцій довела свою малоефективність, і мав рацію. Ні санкції ООН проти Белграда (старі й нові), ні санкції проти Лівії (вже скасовані) та Іраку так і не призвели до падіння диктаторських режимів та перегляду політики цих держав, але боляче вдарили по населенню, викликавши в нього серйозну недовіру до будь-я ких гарних намірів ООН та міжнародної спільноти. Болгарія та Румунія отримали моральний приз за втрати від антиюгославських санкцій — ці країни визначено в числі кандидатів на вступ до ЄС. Україна та Росія не отримали нічого, крім втрат. І будь-які спроби завести мову в ООН про компенсації наштовхувалися на небажання багатьох обговорювати саму тему.

Тема превентивної дипломатії звучить на оонівських форумах вже майже десять років — з початку балканських воєн — і теж без жодного успішного результату. Бо навряд чи можна вважати успіхом минулорічну епопею навколо Косово. Тож і пропозиція виробити світову стратегію з попередження конфліктів поки що виглядає побажанням. Побажанням виглядає пропозиція до ООН зайнятися врегулюванням конфліктів у Абхазії, Карабасi, Придністров’ї — але, принаймні, так до них можна привернути увагу.