Про нас

В останні два місяці, поки американські та європейські лідери переймалися Іраком і Близьким Сходом, Путін практично без жодних заперечень зі сторони здійснив ряд відвертих імперіалістичних ініціатив. Хронологію слід вести від 19 вересня, коли лідери України, Білорусі та Казахстану під натиском президента Росії підписали довгострокову економічну угоду, що передбачає створення «єдиного економічного простору». Для цього потрібно, щоб три колишні радянські республіки віддали свій суверенітет наднаціональному органу, очолюваному Росією. Жодна з трьох країн не бажає цього союзу, однак усі вони залежать від Росії у плані поставок або транспортування нафти й газу, що дозволяє Путіну домагатися їхньої згоди. 29 вересня Росія без попередження почала будувати дамбу через Керченську протоку, прагнучи захопити контроль над українським островом та прилеглим до нього судноплавним каналом. Будівництво зупинили після того, як Україна стягнула в зону конфлікту додаткові війська, однак Москва досягла своєї мети: президент України Леонід Кучма був змушений погодитися на «переговори» про стратегічну протоку й Азовське море, в якому можуть виявити запаси нафти... Тим часом адміністрація Буша мляво ставиться до спроб України, Грузії та Вірменії відгородитися від Москви шляхом зміцнення зв’язків із західними організаціями, наприклад, з НАТО. Як і у випадку з Ходорковським, помічники Буша швидко заявляють, що їм не подобаються наміри Путіна стосовно його сусідів, однак одразу ж визнають, що вони поки не готові сказати щось більше на цю тему.

Минулого тижня Конституційний Суд України дав першу «відмашку» політичній реформі в Україні. Розглянуто і визнано таким, що відповідає Основному Закону, розроблений опозицією законопроект щодо реформування державного устрою країни... Важливий нюанс, визнаний легітимним, — у разі дострокового припинення повноважень президента до обрання нового глави держави виконання його обов’язків покладається не на голову Кабміну (як це записано у чинній Конституції), а на спікера парламенту. Аналітики розглядають останню пропозицію як передумову для реалізації нового, так званого «московського» сценарію президентських виборів на Україні, які мають відбутися в листопаді 2004 року... Єдиного кандидата від влади, який міг би скласти реальну конкуренцію фавориту президентської гонки Віктору Ющенку, поки що не назвали, і розкручування його не ведеться. У зв’язку з цим політологи знову повернулися до обговорення ідеї про передачу влади аналогічно російським подіям 2000 року, коли Єльцин відмовився від керівництва країною. Але в українському варіанті передбачається, що наступником Кучми може стати не прем’єр, лідер донецької ФПГ Віктор Янукович (який, до речі, нещодавно з’їздив до США і зафіксований у кадрі з новим губернатором Каліфорнії Шварценеггером), а колишній глава адміністрації Кучми, спікер Верховної Ради Володимир Литвин. Його разом із діючим першим віце-прем’єром Миколою Азаровим, а також главою податкової адміністрації Юрієм Кравченком аналітики називають «адміністративною групою впливу», основною кадровою командою президента, не ангажованою регіонально-політичними групами. Реалізації цього сценарію може допомогти проведення політичної реформи відповідно до опозиційної редакції...