Про озброєну поліцейську місію ОБСЄ і «багатослівність» Києва

Останнім часом, здавалось, що ситуація з імплементацією Мінських домовленостей отримає новий імпульс завдяки розгортанню озброєної поліцейської місії на Донбасі, на чому наполягає українська сторона, аргументуючи, що без безпеки неможливо проводити там вибори. Зокрема, як повідомила прес-служба Президента України, під час переговорів 24 травня лідери країн «нормандського формату» підтримали необхідність розгортання поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі.

Однак в Кремлі зовсім по-іншому інтерпретували цю домовленість. Спочатку прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що озброєні представники ОБСЄ мають бути розміщені на лінії розмежування на Донбасі, а не на кордоні між Україною та Росією. А позавчора в російському МЗС заявили, що не давали згоди на розміщення воєнізованої місії на Донбасі, і що ці питання повинні обговорюватися в відповідних форматах. Про це повідомив заступник міністра МЗС РФ Григорій Карасін, який додав, що в даному випадку «багатослівність київських стратегів лише заважає справі».

На Банківській  моментально відреагували на цю заяву російського МЗС. Зокрема, заступник голови Адміністрації Президента України Костянтин Єлисєєв заявив на прес-конференції: «У нас є чіткі записи всіх телефонних розмов, які містять згоду президента Росії на розміщення саме збройної поліцейської місії ОБСЄ».

Так чи інакше ситуація з цією «телефонною» домовленістю нагадує щонайменше зіпсований телефон чи намагання видавати бажане за дійсне.

«День» звернувся до учасника робочої підгрупи з політичних питань тристоронньої контактної групи Сергія ПИРОЖКОВА з проханням прокоментувати ситуацію довкола створення поліцейської збройної місії та поступу на переговорах у Мінську. 

«НАМ ТРЕБА ОЗБРОЄНУ МІСІЮ ОБСЄ РОЗПОВСЮДЖУВАТИ НА ВСЮ ТЕРИТОРІЮ ОКУПОВАНОГО ДОНБАСУ»

— Переговори щодо озброєної поліцейської місії на Донбасі ведуться як у «нормандському» форматі, так і в рамках окремих двосторонніх контактів, але остаточного рішення, наскільки я розумію, поки що немає.

Що ж до заяви заступника голови АП Костянтина Єлисєєва про існування записів переговорів президентів України та Росії, на яких Путін ніби-то погодився на таку місію. Усні домовленості — це одне. А якщо приймається рішення, то воно має офіційно фіксуватись. Тому мені важко сказати, хто правий, а хто ні. Та й результати усних домовленостей — це ще не все. Кожна з домовляючих сторін може передумати і поміняти свою думку. Тут нічого надзвичайного я не бачу. А якщо одна із сторін не виконує свої зобов’язання, то це тільки свідчить про те, що вона не відповідально ставляться до цих домовленостей.

— Справді, зовсім не непослідовною в даному випадку є позиція Росії. Спочатку речник російського президента Дмитро Пєсков заявляв, що сфера діяльності такої місії лише поширюється на лінію розмежування, що не влаштовує Україну. Але потім росіяни заявляють, що взагалі не було ніяких домовленостей про озброєну місію ОБСЄ. Як ви можете все це прокоментувати?

— Безумовно, нам треба озброєну місію ОБСЄ розповсюджувати на всю територію окупованого Донбасу. Росія з цим не хоче миритися, бо це означає, що вона, по суті, втрачає там повний контроль, який у них є сьогодні. І тут іде позиційна боротьба за те, як визначити і остаточно привести до позитиву цей конфлікт.        

— Сергію Івановичу, позавчора ви вперше брали участь у засіданні політичної підгрупи у рамках тристоронньої контактної групи в Мінську. Чи побачили ви налаштованість протилежної сторони (росіян та сепаратистів) на мирне вирішення конфлікту?

— Ні, поки що про це не йдеться. Вони просувають свої інтереси, готують свої законодавчі документи, які повністю відповідають інтересам представників окремих районів Донецької та Луганської областей. Тому поки, з моєї точки зору, просування немає. Треба продовжувати ці перемовини. Взявши участь у підгрупі з політичних питань, можу сказати, що там відбулася важка дискусія і кожен залишився при своїх інтересах.   Зараз треба шукати якихось важелів впливу, щоб все-таки зрушити цю ситуацію.

— І, на ваш погляд, у чиїх руках є ці важелі впливу? Що ми маємо самі робити, і що мають зробити наші західні партнери: Меркель, Олланд?

— Думаю, що ми повинні спільно діяти з Меркель, Олландом та з ОБСЄ. Бо якщо у нас не буде спільної позиції, то нам, на жаль, значно важче буде переконувати протилежну сторону.

— А хіба у нас немає спільної позиції? Адже і Порошенко, і Клімкін говорять про солідарність ЄС щодо санкцій проти РФ.

— Так, у нас є солідарність на рівні вищого керівництва. Але це ж процес багатоступеневий і не на всіх рівнях однакова позиція, яка повністю узгоджується по всій вертикалі.

— Як відомо, наша позиція полягає в наступному: спочатку безпека, а потім вибори...

— Я вважаю, що це єдина можлива позиція. По суті, треба виконувати ті комплексні заходи, які було прийнято в «нормандському» форматі у вересні 2014 року і які зафіксовані на папері. Якщо їх не виконувати, то все решта буде імітацією цієї роботи. На жаль, російська сторона не дотримується цих заходів, натомість пропонує свої. Наприклад, росіяни підготували проект виборчого закону та деяких інших законопроектів, наполягають на дорожній карті, але все це суперечить порядку, сформульованому у комплексі заходів, який визнали всі сторони: Німеччина, Франція, Україна та Росія і які, на жаль, не виконуються. А перші три  пункти говорять про те,  що треба, по-перше, припинити воєнні дії, по-друге, відвести важкі озброєння, по-третє, налагодити моніторинг ОБСЄ за цим процесом. І тільки після цього можна приступити до обговорення мирних ініціатив, зокрема проведення місцевих виборів, зміни питання статусу окремих регіонів Донецької та Луганської областей. до поки не буде виконано три перші пункти, ніякого суттєвого просування щодо цих питань не буде.

— Оскільки немає просування з перших трьох пунктів, то виходить, що немає важелів впливу на Путіна, зокрема щоб він змінив свою точку зору, на що сподівався Захід, вводячи санкції проти Росії. Що ви скажете на це?

— Санкції впливають, але ж вони не можуть стати чарівною паличкою: махнув — і все одразу змінилось. Це довготривалий процес, довгодіюча процедура, яка нарощується. Але треба звернути увагу на те, що Путін не реагує на тиск і навпаки його кроки у відповідь приводить до силового протистояння. Захід має певну межу, далі якої він не буде просуватись. Тому треба з цього виходити і розуміти ці реалії.

—  І виходячи з цих реалій, що треба робити нашій владі?

— Треба продовжувати свою лінію, відстоювати свою позицію і домагатись припинення вогню, відведення важких озброєнь, тому що гинуть люди. Це — головне. Якщо це буде продовжуватись, то це перетворюється в заморожений гарячий конфлікт. Ви ж чули заяву Путіна, яку поширив Лавров: допоки Україна не сприйме російську позицію, то вони будуть стріляти. Про що можна говорити?

То ж нам залишається тримати свою позицію і проводити її на всіх рівнях, включаючи «нормандський» формат та у форматі тристоронньої контактної групи в Мінську. Безумовно, нам треба використовувати ті контакти, які мають окремі країни у світі, США та ЄС, у спілкуванні з Путіним і його переконувати виконати Мінські домовленості.