«Приклад «радянської контрпропаганди» і попередження Європі»

Учора газета «Коммерсант» опублікувала розлогу статтю шефа російської дипломатії під заголовком «У розумінні ЄС і США «вільний» вибір за українців вже зроблено». У цьому матеріалі глава МЗС РФ Сергій Лавров пише про російське бачення ситуації в Україні і відносинах між Москвою і ЄС. Читачі можуть прочитати її на сайті. Проте, звертається увага на те, що практично з перших рядків міністр обрушився з критикою на адресу західних ЗМІ, в яких, за його словами, розгортається антиросійська інформаційна кампанія, під час якої використовується фразеологія в дусі холодної війни». І в самому кінці Лавров чомусь робить паралелі між подіями в Україні і тим, що відбувалося в результаті зовнішнього втручання в Іраку, Афганістані, Лівії, а також в Південному Судані.

"День" звернувся до російського і українського експертів з проханням прокоментувати статтю глави російського МЗС.

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— По-перше, сам факт такої розлогої статті міністра Лаврова в одному з провідних російських видань говорить про те, наскільки Україна важлива для російської влади і російської політики. По-друге, сам тон статті, вибір слів і риторичних виразів, поза сумнівом, означає одне: це попередження Кремля Європі і Заходу: панове, не втручайтеся в українські справи, Україна належить нашому геополітичному простору. У цій статті Сергій Лавров дає вельми оригінальне трактування не лише «ціннісних орієнтирів, які мають бути продуктом взаємної згоди». Отже, європейські орієнтири мають бути продуктом взаємної згоди Європи і Кремля. Річ досить цікава. І тут Лавров дає вельми своєрідне трактування права українського народу на свободу вибору. Фактично вся стаття свідчить про те, що російський МЗС і, вочевидь, Кремль під свободою вибору українського народу розуміє виключно як його право і можливість перебувати у сфері впливу Росії. Бо український народ не має згідно з цим трактуванням права обрати європейський вектор. Це сказано досить однозначно.

І останнє, ця стаття є яскравим прикладом когнітивного дисонансу. Йдеться про те, що одна половина мозку не знає, що робить друга половина. Іншими словами, коли людина дотримується положень, які взаємно виключають одне одного. Адже протягом попередніх декількох років, особливо торік, і Сергій Лавров, і Володимир Путін докладали чимало зусиль для того, щоб довести, що Захід загниває. Саме Лаврову належить згадка про Шпенглера і захід Європи. Путін говорив про деморалізацію євроатлантичної цивілізації, про те, що епоха Заходу і Європи, про це є згадка в зовнішньополітичній концепції, закінчені. І у виступах Путіна Росія висунула свою доктрину унікальної цивілізації, яка претендує і на стримання Заходу і на те, щоб нести світові свої ідейні та моральні цінності. А тут у статті йдеться, що Росія підтримує демократію. Але якщо Росія підтримує демократію, то чому ж перешкоджати Україні в сприйнятті демократичних цінностей. І де Лавров говорить правду, зараз, коли він нібито підтримує європейські цінності, чи коли протягом року він заперечував Європі в наявності нормальних цінностей. До того ж ця стаття є ще і прикладом радянської контрпропаганди і попередженням Європі про те, що Україна є між Європою і Росією предметом дисонансу і моментом істини. І ця стаття якраз написана тоді, коли вочевидь почалися певні кроки Берліна, Брюсселя і Вашингтона щодо формування пакету допомоги новій українській владі. Цікаво, як Європа і Захід відреагують на це попередження.

— А як слід інтерпретувати такий пасаж Лаврова: «Абсолютно безперспективними виглядають потуги вирішити за громадян України, яким має бути майбутнє їхньої держави і навіть хто персонально входитиме до їхнього уряду».

— Цей пасаж, вочевидь, є вельми відвертою реакцією на прослуховування розмови помічника держсекретаря Вікторії Нуланд із послом США в Києві. Звичайно, сам факт прослуховування — це подія, що переходить усі межі, відверто не свідчить про етичні принципи сторони, яка прослухує. Можна сказати, що справді американські дипломати припустилися необережності. Але якщо говорити про реальність, то, не дивлячись на цю розмову, не було жодних конкретних дій з боку західних політичних кіл, які мали б завдання якимсь чином полегшити Україні вихід із кризи. Ми не бачимо жодних ознак реального впливу західних столиць на події, які відбуваються в Україні. І навіть перемови західних політичних діячів і представників західних урядів із Януковичем і лідерами опозиції мало впливають на те, що відбувається на Майдані і на політичні процеси.

— Нещодавно стало відомо, що посол Макфолл виїжджає з Росії. А буквально сьогодні з’явилася інформація, що його може замінити Джон Теффт, який був послом в Україні, Грузії та Литві або заступник Керрі з питань контролю над озброєннями Роуз Готтенмьоллер, яка очолювала свій час Центр Карнеги в Москві. І хто ж, на вашу думку, може змінити Макфолла?

— Тут ми стаємо на дуже слизький шлях ворожіння. Я думаю, що у Вашингтоні зараз маса обговорень, як буде вирішено це питання. І у них, вочевидь, немає інформації, як саме Обама вирішить питання з послом США в Росії. Поза сумнівом, що це кадрове призначення дуже важливе для Вашингтона, особливо, в нинішній ситуації, коли стосунки між Москвою та Вашингтоном мають цілий ряд і підводних, і надводних каменів. Епоха, яка закінчилася Майком Макфоллом, справді, була цікавою. І Макфолл є яскравим представником американської інтелектуальної еліти, який намагався здійснювати американську політику в Росії в абсолютно новому форматі та новими засобами. Він створив образ посла, який абсолютно не вписується в традиційний формат взагалі дипломата. Він зробив немало проривів чисто своїм людським спілкуванням у Росії. Інша справа, що політика «перезавантаження» була приречена. У мене таке враження, що зараз Америка вибиратиме обережнішу фігуру. Я не знаю, вибере Вашингтон професійного дипломата чи політика. Я думаю, що тут, скоріше, потрібний буде професійний дипломат, тому що Росія і Америка втягуються в смугу дуже складних стосунків, де буде дуже багато протиріч. Тим більше, коли Обама — вже «підстрілена качка», і роль Америки зменшується на глобальній сцені. І в той же час розширюється ступінь путінського наступу по цілому ряду міжнародних проблем. Вочевидь, вибиратимуть стриманих досвідчених дипломатів і новий малюнок ролі для дипломата, можливо, буде іншим. У будь-якому разі йому доведеться мати справу з усе тим же складним порядком денним, у якому немало проблем і які просто не вирішуються в російсько-американських взаєминах.

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:

— З одного боку, це така собі комбінація цинізму, брехні та небажання Росії виходити зі своєї шкарлупи вічної окремішності. З іншого — це страх дій з боку Європейського союзу. Росіяни відверто бояться того, що ЄС відмовиться від великих проектів, які заплановані, і вони бояться, що акцент у діяльності ЄС перейде на створення ЗВТ із США і формування надпотужного центру світової економіки, і в підсумку це означатиме реальну ізоляцію.

Мене здивувало те, що Російська Федерація насправді не хоче поділяти цінностей Європейського Союзу. Словами Лаврова вона чітко сказала, що не хоче вступати до ЄС, тобто перебирати ці засади, на яких власне стоїть весь післявоєнний світ. І цю статтю серед іншого я бачу як абсолютно непристойну пропозицію Європейському Союзу спільно з Росією вирішувати долю інших країн, які знаходяться поки що між ними. Це така собі спроба дати політичного хабара Євросоюзу та поділити сфери впливу. І при цьому прозорими натяками на можливе штрехбрейкерство з боку Німеччини та Франції. Але я сподіваюсь, що європейські політики свідомі своєї відповідальності і вони ще не перейшли на ту аморальну платформу, якою керується Росія впродовж багатьох століть. Якщо зробити загальний висновок, ця стаття ще раз підтверджує просту істину, якщо історія інших народів розвивається по висхідній, то історія Росії, справді, йде по колу безнадії і самоізоляції.

— До речі, у статті міністр зазначає, що Україні нічого Росія не нав’язувала, на противагу ЄС, і висловлює здивування, що в розумінні ЄС і США вільний вибір України вже зроблено. Що ви скажете на це?

— У моєму розумінні це схоже на комбінацію цинізму і брехні. Адже настільки Росія була не те що вплетена в цю ситуацію, а саме стала причиною всіх останніх подій, які ми спостерігаємо останні три місяці. Тоді виходить, що там справді живуть у якомусь окремому світі, або думають, що інші нічого не розуміють у тому, що відбувається навколо.

— Якою, на вашу думку, має бути реакція на цю статтю лідерів ЄС?

— Мені здається, що найкращою відповіддю на цю статтю з боку Євросоюзу була б програма дуже чіткої конкретної допомоги Україні, щоб подолати тенденцію політичної агресії та економічного шантажу, яку ми спостерігаємо з боку РФ. Щоб нарешті ЄС прийшов до практичних дій, які б засвідчили, що він може і хоче захищати свої цінності та допомагати іншим народам брати їх за зразок свого розвитку.

— У ЗМІ появилось повідомлення, що наступним послом США в Росії може стати Джон Теффт, який був послом у нашій країні. Що ви думаєте з цього приводу?

— Навряд чи я готовий коментувати проекти держдепу, це їхня внутрішня справа. Але у мене немає сумнівів, що Теффт є висококласним дипломатом. І якщо вибір буде саме таким, то гадаю, що він, маючи досвід роботи і в Грузії, і в Україні, намагатиметься довести російському керівництву, що політика неоколоніалізму не має перспектив.