Примирення з історією
9 Травня обіцяло бути великим торжеством у Москві — святкуванням перемоги над нацистською Німеччиною 60 років тому та вшануванням пам’яті всіх жертв війни. Але представники деяких держав не були присутні на урочистостях. Президенти двох країн Балтії вирішили залишитися вдома, бо господарі урочистостей не готові визнати, що історія Другої світової війни не обмежується перемогою над гітлерівською Німеччиною: їхнім народам довелося пережити півстоліття окупації через угоду, укладену між Гітлером і Сталіним до початку війни — так званий пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року, згідно з яким Східна Європа була розділена між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом.
Великий жаль викликає те, що нинішній російський уряд вважав за краще не піддавати засудженню пакт Молотова-Ріббентропа, що завдав багаторічних збитків розвитку всього прибалтійського регіону та досі є джерелом політичної напруженості, що загрожує отруїти відносини між сусідами по Балтійському морю. Мені важко зрозуміти тих, хто описує пакт Молотова-Ріббентропа як лише засіб забезпечення національної безпеки радянської держави.
У балтійському регіоні нам доводиться мати справу з особливо складною історією протягом останніх 90 років. Після закінчення Першої світової війни та старого порядку — «Die Welt von Gestern» — балтійський регіон пережив криваві революції, страшні громадянські війни, фашизм, комунізм, геноцид, окупації, тероризм, депортації, цей перелік можна продовжувати нескінченно. У цій частині світу на нашу долю справді випали всі жахи сучасної історії. Коли закінчилася холодна війна, здавалося розумним назвати це «кінцем історії». Але якщо ми віримо в це, якщо ми накладаємо табу на історію та забуваємо про неї, ми наражаємось на ризик того, що ця історія може відродитися з усіма її жахами. Тому ми повинні примиритися з історією, особливо в балтійському регіоні, де таке мислення є основною передумовою встановлення взаємної довіри та співпраці. Щоб відкрити «нові глави» у відносинах між старими ворогами, не можна просто закрити старі, заперечуючи або придушуючи історію. Нічого хорошого з цього не буде, і ми бачили достатньо подібних прикладів у минулому.
Протягом дуже багатьох років Балтійське море було тупиком на політичній карті Європи, розділеній «залізною завісою». Воно не було «морем миру», як його намагалася подати комуністична пропаганда, але було «морем загроз», морем ненадійності та втрачених можливостей.
Для моєї країни — Данії — закінчення Другої світової війни означало повернення до свободи та демократії, і ми мали можливість використати другу половину ХХ століття для зміцнення нашої свободи та досягнення економічного процвітання. Але для трьох балтійських країн кінець Другої світової війни означав початок півстолітньої окупації та втрачених можливостей.
Сьогодні нам відома причина: секретний протокол до Договору про ненапад між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною, підписаний у 1939 році, — пакт Молотова- Ріббентропа, що визначає сферу інтересів двох диктатур у Східній Європі, що призвів до війни з Фінляндією, окупації країн Балтії, нападу на Польщу та її розподілу і, можливо, також окупації Норвегії та Данії. Одним словом, цей пакт дуже вплинув на історію нашого регіону та продовжує впливати до сьогодні.
Саме тому він продовжуватиме переслідувати нас, продовжуватиме заважати встановленню нормальних відносин між країнами в цьому регіоні з такою кількістю невикористаного потенціалу, якщо ми не проявимо рішучості та не врегулюємо остаточно це питання. Обговорення, визнання, засудження — що завгодно, тільки не замовчування! Не можна побудувати стійкі майбутні відносини між країнами, які зазнали, кожна по-своєму, таких страждань, без примирення з минулим. Тільки в 1989 році існування цього протоколу було офіційно визнане, завдяки політиці гласності Михайла Горбачова. Але дуже багатьом людям усе ще складно визнати справжню суть і значення цього пакту.
Таке заперечення не слугує нічиїм інтересам, принаймні, не в Європі, яку ми повинні побудувати, — Європі, де великим і малим країнам гарантовані рівні права й обов’язки, де меншини почуваються в безпеці, де основні права людини вважаються невіддільною частиною нашої політичної системи та де наші сусіди викликають у нас повагу й надію, а не страх і тривогу.
Але недивно, що примиритися з історією може виявитися дуже складно. Датський філософ Сорен Кьєркегор вказав на одну з основних проблем: «Жити треба майбутнім, але зрозуміти життя можна тільки через минуле». Для того, щоб дивитися в майбутнє з упевненістю, треба також озиратися назад — і розуміти, де припустилися помилок. Усі лідери, які зібралися 9 Травня в Москві, повинні пам’ятати про це.
Уффе ЕЛЛЕМАНН-ЙЕНСЕН — колишній міністр закордонних справ Данії, який займав цю посаду понад десять років.
