Пристрасті за збідненим ураном: переможців не судять
Головний прокурор міжнародного трибуналу ООН у Гаазі з військових злочинів Карла дель Понте заявила в ряді інтерв’ю італійській пресі, що використання силами НАТО збідненого урану може розслідуватись як військовий злочин, повідомляє Інтерфакс-Україна. Дель Понте вважає, що спочатку потрібно дочекатися результатів розслідувань, що проводяться країнами- членами ЄС. Якщо з’являться очевидні результати того, що збіднений уран вплинув на стан здоров’я як військовослужбовців, так і мирних жителів, дель Понте обіцяє, що справі буде дано хід.
Резонанс, викликаний підтвердженням факту використання силами НАТО в операції проти Югославії боєприпасів зi збідненим ураном, здається дещо дивним. Передусім тому, що ніколи і ні для кого не було таємницею: подібний тип боєприпасів знаходиться на озброєнні багатьох країн світу, в тому числі США. Збіднений уран, який використовується в снарядах для збільшення пробивної сили, застосовується, до речі, і в броні деяких видів сучасних танків для збільшення її міцності. Знаменитий американський танк «Абрамс» М1 — класичний приклад.
Через що ж тоді розгораються пристрасті? З одного боку, заява представника міжнародних Сил зi стабілізації майора Боба Томпсона, який офіційно підтвердив використання в 1994—1995 рр. 30-мм снарядів з ураном для авіаційних гармат проти боснійських сербів, викликала ажіотаж. Мовляв, таки був уран! Але чомусь ніхто не звернув уваги на заяву міністра оборони США Уїльяма Коена перед зустріччю представників країн НАТО в Брюсселі з приводу «балканського синдрому». А він, за повідомленням Бі-Бі-Сі, сказав, що миротворчий контингент у Боснії і Косово був проінструктований стосовно використання подібних боєприпасів. Тобто, інакше кажучи, офіційно визнав, що вже після операції «Союзна сила» 1999 року, при введенні миротворців у Косово, підрозділи останніх мали (або мають?) на озброєнні подібні снаряди.
Можна також проігнорувати повідомлення сербської сторони (у березні 1999-го мер югославського міста Ніш представив «свіженькі» речові докази, в тому числі частини авіабомб з американською маркіровкою — не у воєнторзі ж він їх купив) і російської преси півторарічної давності про застосування бомб з ураном проти югославів у 1999-му (а не тільки боснійських сербів у 1994-му). Серби наполягають, що крім визнаних НАТО 11 тис. 30-мм снарядів було скинено ще 50 тис. авіабомб. Це цілком дозволено списати на інформаційні підступи ворогів блоку. Але чому б не пригадати іншу заяву — представника не Сил стабілізації, а командування НАТО, і не майора, а генерал-майора Вальтера Йертца, і зроблену не тиждень тому, а влітку 1999 року. Адже пан генерал не менш офіційно заявив, що союзники в операції проти Мілошевича використовують касетні бомби і боєприпаси зi збідненим ураном, поквапишись заспокоїти, що «збіднений уран абсолютно нешкідливий, причому НАТО після війни готове вжити необхідних заходів для очистки уражених територій». До цього він додав, що авіація союзників з метою безпеки (при поверненні на авіаносці і бази) дійсно скидає невитрачені бомби в Адріатіку й альпійське озеро Гарда, але це, як кажуть, інша історія.
Додамо, що ті ж США начебто турбуються про екологію. На 2001 рік, наприклад, до військового бюджету «забито» на природоохоронні заходи 1,3 млрд. доларів. Стільки ж Пентагон витрачав на «пом’якшення діяльності» своїх військових і в 1998 році, і в 1999. Але сербів це навряд чи стосується. Гроші йдуть на те, щоб не сваритися з друзями, в число яких згадані не входять. Наприклад, ФРН пред’явило претензії до американців iз приводу нанесення шкоди екології в ході життєдіяльності військових баз США в Німеччині (в основному — наслідки зливу палива) на 3 млрд. доларів, iз яких Білий дім погодився на 1,5 млрд.
Історія ж з «балканським» збідненим ураном зовсім не нова. Ще у 1996 році розкрилися факти, які стали мотивом для з’ясування відносин США з Японією. З’ясувалося, що при проведенні на одному з островів навчань морської піхоти США авіація морської піхоти використала ті ж самі боєприпаси з ураном. Усього, за даними японців, над островом було випущено 1520 снарядів калібру 25 мм, кожний iз яких містить близько 145 г радіоактивної речовини. Усього, таким чином, територія Японії «отримала» 223 кг урану. Пентагон зробив заяву: ніби провиною всьому є помилка виробників, що переплутали маркіровку боєприпасів.
Для сербів подібних пояснень не вигадали. Навіщо? Переможців здавна не судять. Не вважає за потрібне Вашингтон відповідати на претензії Іраку. А останній лише в 2000 році зміг назвати точну цифру, скільки ж того збідненого урану скинули на територію країни союзники в операції «Буря в пустелі» 1991 року. За даними іракської сторони, ВПС США і Великої Британії використали понад 300 т цієї речовини, в результаті чого на значних територіях Іраку рівень радіації перевищує допустимий у 10 раз. Багдад стверджує, що для дезактивації територій знадобиться не менше 375 млрд. доларів. Ну і нехай собі стверджує. Хто з міжнародним державою-терористом розмовляти буде? Можна лише додати, що в згаданій вище окінавській історії японців більш за все обурив той факт, що згідно американського законодавства на своїй території (мається на увазі, в ході навчань) підрозділам армії США боєприпаси з ураном використовувати заборонено. Дивно, адже американські військові від міністра оборони до командування миротворців, від генерала до майора в один голос стверджують, що вони «абсолютно нешкідливі»...
То через що ж скандал? Ах, так: почали хворіти військовослужбовці країн-членів НАТО. Ні в 1991-му в Іраці, ні в 1994-му в Боснії, ні в 1996- му в Японії, ні в 1999-му в Югославії здоров’я місцевих жителів міжнародну громадськість якось не хвилювало. Бо ж там хто хворів і буде хворіти? Якісь серби, іракці-терористи, японці. А тут — датчани, італійці, португальці. Як не схвилюватися?
Залишається додати, що у військовому бюджеті США на нинішній рік на охорону здоров’я військовослужбовців заплановано асигнування в сумі 11,6 млрд. доларів. Це перевищує сумарний військовий бюджет Іраку і Югославії. Тому що солдати супердержави хворіти не повинні. Їх чекають великі справи.
