Приватизація війни,

Добре відомо, що безліч урядів за межами США якщо і не виступають відкрито проти, то досить скептично налаштовані по відношенню до майбутнього вторгнення до Іраку під керівництвом США. Меншою мірою відомо про розбіжності між Америкою і більшою частиною світу стосовно проблеми боротьби з тероризмом. А ці розбіжності також становлять загрозу.

Немає нічого дивного у тому, що відмінність підходів розвинулася незабаром після первинної солідарності, яка виникла після терористичних атак на Нью-Йорк і Вашингтон у вересні 2001 року. Зрештою, трагедія 11 вересня трапилася у США, тому почуття антитерору тут було сильніше і тривало довше. У Європі багато які уряди вагаються щодо того, чи потрібно їм лякати свій народ або псувати відносини з мусульманськими меншинами, що проживають в їхніх країнах. Деякі вважають, що американська зовнішня політика частково відповідальна за те нещастя, яке трапилося, і що буде розумно певним чином дистанціюватися від США.

Ймовірно, найважливішим чинником, який сприяв виникненню цього бар’єра, було вельми поширене почуття дежа вю (уже бачив). У Європі вже було декілька суворих терористичних епізодів, які сталися у 1970-ті і 1980-ті роки, і вона змогла подолати їх, жодним чином не обмеживши свою демократію. Тероризм (як вважає більшість європейців) є нонсенсом, яким треба управляти, а не викликом, який вимагає тотальних змін. Більш того, політична риторика про «зло» і «війну», яка мобілізує американців, чужа тим, хто віддає перевагу управлінському підходу.

Те, що в різних політичних культурах існує різне сприйняття, цілком зрозуміло. Однак якщо їх не обмежувати, ці конфліктуючі погляди можуть небезпечно вплинути, оскільки вони обмежуватимуть співпрацю, необхідну для вирішення проблеми загальної вразливості. Така співпраця дуже важлива, оскільки сьогоднішній тероризм є більш смертоносним, і управляти ним набагато складніше, ніж його ранніми версіями.

Зараз працює два набори тенденцій. Перший набір концентрується навколо економіки і технології. Ринкові сили у поєднанні з відвертістю дозволяють збільшити ефективність багатьох життєво важливих систем — транспортної, інформаційної та енергетичної — але це також робить їх більш вразливими.

Процес демократизації технології дозволяє створювати засоби масового ураження набагато менших розмірів, значно знижує їхню вартість і дозволяє отримувати їх набагато простіше. Адже колись бомби і таймери були дуже важкими і дорогими, а зараз пластикова вибухівка і цифрові таймери стали дуже легкими і дешевими. Захоплення літака іноді коштує трохи більше, ніж вартість квитка на нього.

Революція у галузі інформаційних технологій також допомогла терористам, надавши їм недорогі засоби спілкування й організації, що дозволило терористичним угрупованням, які раніше підпадали під юрисдикцію місцевої або національної поліції, вийти на міжнародний рівень. Тридцять років тому миттєва комунікація по всьому світу, в основному, була доступна великим спільнотам (урядам, багатонаціональним компаніям, католицькій церкві), тобто тим організаціям, у яких були великі бюджети. Існування Інтернету робить це доступним для всіх.

Другий набір тенденцій відображає зміни у мотивації й організації терористичних груп. Терористи середини ХХ століття прагнули мати відносно добре означені політичні цілі, які вони часто намагалися вирішити за допомогою масового знищення. Багато хто з них одержували підтримку і таємно контролювалися урядами.

Наприкінці минулого століття радикальні групи зростали, примикаючи до деяких релігійних напрямів. Найчисленнішою була група, що складається з десятків тисяч молодих мусульман, які вирушили битися з радянськими військами, що окупували Афганістан. Тероризм стає все більш жорстоким і не робить відмінності між людьми, а його мотивація змінюється від обмежених політичних цілей до необмежених і караючих, які посилюються обіцянками винагород у потойбічному житті.

Змінилися також і організації. Мережа «Аль-Каїди» складається з десятків тисяч людей і є слабко пов’язаними осередками, що знаходяться майже у шістдесяти країнах, а її масштаби значно перевищують щось подібне, що існувало досі.

Обидва ці набори тенденцій роблять управління тероризмом більш складним завданням. У цей час зусилля сконцентровано, в основному, на боротьбі з тероризмом, пов’язаним з ісламськими екстремістами. Але обмежувати свою увагу тільки ісламськими терористами буде помилкою, оскільки при цьому ігнорується набагато ширший вплив демократизації технологій і широкий набір складних проблем, з якими ми повинні впоратися.

Нові технології вклали в руки груп людей та окремих індивідуумів з відхиленнями від норми руйнівні сили, якими раніше могли володіти тільки уряди. У кожній великій групі людей є члени, у яких спостерігаються відхилення від норми. Деякі з них мають схильність до руйнування. Потрібно пригадати, що в Америці фанатик, який воював з урядом, Тімоті Маквей, здійснив найкривавіший акт тероризму в історії США, що мав місце до 11 вересня 2001 року. Аналогічно, культ «Аум Сінріке», що розпилював отруйний газ у токійському метро в 1995 році, також не мав жодного зв’язку з ісламом.

Насправді, яким би не було джерело тероризму, його смертоносна сила зростає. У 70-ті роки напад палестинців на ізраїльських олімпійців, які їхали на мюнхенську олімпіаду, або вбивства, скоєні «Червоними бригадами», коштували життя десяткам людей. У 1980-ті роки сикхські екстремісти, що підірвали індійський літак, убили 325 осіб. Руйнування нью-йоркських «веж- близнюків» коштувало життя тисячам людей.

Якщо зробити екстраполяцію цих результатів на майбутнє і припустити, що деякі групи людей з відхиленнями отримають доступ до біологічної та ядерної зброї, то стане можливим уявити, як терористи вбивають мільйони людей. Для того, щоб убити так багато людей, особи типу Гітлера або Сталіна мали потребу в тоталітарному уряді. Але зараз набагато легше припустити, що існуватимуть групи людей з відхиленнями або окремі особи, які вбиватимуть мільйони без підтримки держави. Ця «приватизація війни» значною мірою змінює світову політику.

Наступний крок терору серйозно вплине на природу нашої міської цивілізації. Що трапиться з нашим бажанням жити і працювати у містах, що станеться з цінами на нерухомість, що станеться з музеями і театрами, якщо замість того, щоб руйнувати дві офісних будівлі, терористи під час майбутньої атаки зруйнують нижню частину Манхеттена або лівий берег у Парижі?

Нинішній тероризм абсолютно не схожий на тероризм 1970-х, пов’язаний з такими організаціями, як ІРА, ЕТА або «Червоні бригади». Зараз зазнає загрози не одне, а безліч суспільств. Необов’язково погоджуватися з усією риторикою або політикою Джорджа Буша, аби усвідомити, що він правий по суті. Зараз для того, щоб боротися з тероризмом, звичайних заходів уже недостатньо.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф С. НАЙ викладає в школi управня імені Кеннеді у Гарварді, автор книги «Парадокс американської могутності. Чому єдина в світі супердержава не може впоратися з цим самостійно».