Путін просить Проді забезпечити міст в Європу
Для Володимира Путіна Європа важлива. Особливо на тому етапі, коли питання енергетики все частіше дають можливість для політичних екзерсисів, а також перед розширенням кордонів ЄС на схід, яке не може не викликати стурбованості в Росії. Це тим більше важливо після різкого висловлювання Ангели Меркель, яка лише два тижні тому, відкриваючи своє шестимісячне головування в ЄС, назвала «неприйнятними» дії Росії під час білоруської енергетичної кризи. Ці слова не сподобалися Кремлю, і недавня зустріч із німецьким канцлером у Сочі лише частково сприяла їхньому згладжуванню.
У такій ситуації теплі бесіди Путіна і прем’єра Романо Проді набувають особливо важливого значення. Проді є не тільки наступником Сильвіо Берлусконі, дружба з яким, хоч і була міцною, час від часу ускладнювалася витівками Кавальєре. Він є також екс-головою Єврокомісії і, передусім, — зодчим європейсько-російських відносин, які він будував зі штаб-квартири ЄС. У той момент, коли Італія знову починає відігравати важливу роль в європейському центрі управління, Романо Проді стає для Володимира Путіна одним із найцінніших співрозмовників.
«Путін віддав перевагу романському над німецьким», — так, граючи словами, озаглавило свою вчорашню статтю економічне щоденне видання «Комерсант». — У порівнянні з візитом Меркель, відразу стало очевидним, що вчора в Сочі зустрілися двоє друзів», — говорилося в статті. Можливо, річ у корінні, що йде в глибину реал-соціалізму під маркою «зроблено в НДР», можливо, у дотриманні заповітів Коля, який вважав, що хороші відносини з Польщею завжди повинні залишатися для Німеччини пріоритетом настільки, щоб успіх угоди щодо м’яса між Росією й Польщею виявився пов’язаним з долею всіх інших домовленостей з ЄС; хай там як, канцлер спочатку зайняла жорстку позицію у відносинах з путінською Росією.
Меркель єдина з глав держав захотіла зустрітися з дисидентами з неурядових організацій і представниками груп правозахисників, що займаються Чечнею, і зробила це додатково, у ході свого першого офіційного візиту після обрання канцлером; вона трималася холодно навіть тоді, коли Путін у Сочі запропонував створити в Німеччині велике газосховище. Не говорячи вже про те, що в жовтні минулого року вона рішуче відкинула російську пропозицію про підписання двосторонньої угоди, що гарантувало б німцям доступ до Штокмановського родовища в Сибіру. «Європа готується до формування єдиної енергетичної політики, — відповіла тоді Меркель, — і якщо Росія чинить перешкоди європейським інвестиціям, вона повинна чекати, що їй відгукнуться так само».
Навпаки, Італія продемонструвала відвертість, простягнувши руку Росії саме в питаннях енергетики. «Найважливіший результат вчорашньої зустрічі, — коментувала газета «Вісті», — це готовність Італії надати допомогу Росії в побудові діалогу з ЄС та інвестувати мільярди євро в російський енергетичний сектор». Отже, укладення контракту між Eni і «Газпромом», підготовлене попереднім урядом і завершене нинішнім, представляється початком стратегічного партнерства, в судилося бути залученим і Євросоюзу.
У світлі рішучої зміни позиції Ангели Меркель порівняно з Герхардом Шредером, італійські співрозмовники залишаються гарантією для Путіна. «Вони з Проді природно перейшли на ти», — зазначили присутні на зустрічі. Але уважний аналітик, такий як, наприклад, Юлія Латиніна з радіо «Эхо Москвы», попереджає про небезпеки, пов’язані з політикою дружби: «Кремль діє на основі досить простих принципів, і один із них полягає в тому, щоб заводити дружбу, виходячи з переконання, що друзі тебе завжди підтримають. Якщо хтось тебе не підтримує, — розповідає вона, — це відбувається не через те, що ти робиш щось не так, а через те, що не він вважає тебе своїм другом. Якби вважав — підтримав би».
