Раса ЮКНЯВIЧЕНЕ: Ви виграли таку революцію! І мусите йти вперед!

Екс-міністр оборони Литви (2008—2012) Раса Юкнявічене зірвала оплески своїм виступом на 7-му Київському безпековому форумі, який відбувся 10—11 квітня в столиці України. «Українська безпека означає європейську безпеку. Саме тому країни-члени НАТО не мають зараз припуститися помилок, які ми зробили в Бухаресті 2008 року, оскільки це був сигнал для Путіна, що він може діяти в Грузії так, як сьогодні за допомогою Януковича в Україні», — заявила Юкнявічене. На її думку, час виправити помилки, які раніше зробив західний світ. «Україна і Крим — це початок кінця Путіна. Слава Україні!», — такими словами вона закінчила свій виступ.

І «День» почав ексклюзивне інтерв’ю з пані Юкнявічене з питання, на чому базується її твердження, що Україна і Крим — це початок кінця Путіна, оскільки німецькі політики в розмовах з українцями кажуть: «Забудьте Крим».

«ЗАРАЗ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ЗАЙНЯТИ ПОЗИЦІЮ НЕВИЗНАННЯ АНЕКСІЇ КРИМУ»

— Щодо забути або не забути. Сьогоднішня Росія показує свою могутність. Звичайно, не завтра і не післязавтра ми побачимо перспективу, щоб Росія змінила думку і пішла з Криму. Так багато хто думав 1940 року, коли Радянський Союз захоплював  балтійські держави. Ми теж були такими маленькими шматочками землі.  І деякі також думали, що треба забути, і забували. І золото віддавали, і нашу територію, і наші посольства. Ось тільки торік ми вирішили з Італією питання повернення нашого посольства.

Зараз дуже важливо зайняти позицію невизнання анексії Криму. А це не так  само, ніби забути про Крим. Звичайно, Україна не почне завтра воювати за Крим, але політика невизнання має продовжуватися. Не знаю, скільки часу. Я упевнена, що менше, ніж наша окупація, яка продовжувалася 50 років.

Путін так чинить з Україною, тому що боїться Майдану у себе в країні. І щоб показати своїм людям, після програшу на Майдані, він продемонстрував перемогу, анексувавши Крим. Всі бачать, що економічна ситуація в Росії погіршується. Вчора було знижено рейтинг Росії. Саме міністерство фінансів заявило про те, що очікується менше зростання економіки. Росія дуже сильно залежить від продажу газу і нафти. І ситуація для Росії ще більше погіршиться, якщо наступного року США почнуть постачати газ до Європи. Я якраз два тижні тому була в США, брала участь в слуханнях у сенатському комітеті щодо сланцевого газу. І американці готові змінити закони, щоб почати експорт газу. Вони побудують нові термінали для зрідженого газу. Це точно буде позитивна революція в енергетиці. В Україні також є багато запасів газу, і його видобуток збільшить вашу енергетичну незалежність.

І якщо в Росії з’являться проблеми з експортом енергоресурсів, коли ціни на них почнуть падати, то станеться те, що сталося з Радянським Союзом.

«...ЦЕ ПРОГРАШ ПУТІНА, АЛЕ НЕ ЗНАЮ, КОЛИ ЦЕ БУДЕ І ЯК ЦЕ СТАНЕТЬСЯ»

— Поки це станеться, Росія може ще забрати частину країни на сході України? Понад те, в Росії сумніваються щодо правильності виходу України з СРСР і вчора (інтерв’ю записувалося 11 квітня. — Авт.) депутати Російської Думи подали запит в Генпрокуратуру про незаконність розпаду Радянського Союзу.

— Ті ж депутати кажуть, що нашу незалежність було визнано незаконно. Отже, ми сидимо в одному човні, згідно їхньому поняттю. Росія втратила друзів на Заході. США хотіли бути стратегічними партнером Росії. І це не була лише прагматична ідея. Обама щиро вірив, що з Путіним можна мати таке партнерство. А нині Росія себе ізолює. Отже, у неї попереду великі економічні проблеми, чекає велика ізоляція — і все це буде на краще. Я поділяю думку з тими, хто вважає, що схожою дорогою йшов Гітлер до 1939 року. Тільки, напевно, економіка тоді в Німеччини була сильнішою, ніж нині в Росії. Але Гітлер програв. Мені, звичайно, не хотілося б, щоб була така дорога до програшу Путіна, як у Гітлера. Багато крові, багато жертв. І те, що сьогодні сказав Карл Більдт, і знаючи, яким оптимістом він був два-три роки, кажучи, що ми в Європі маємо 20 років миру, і ще 20 років, як мінімум, миру, то нині він був би занепокоєним. І я поділяю його думку: те, що робить Путін — небезпечно. Але я теж передбачаю, що це програш Путіна, але не знаю, коли це буде і як це станеться.

— Ви кажете про ізоляцію Путіна, але в тій же Німеччині серед еліти є група діячів, яка умовно називається — ті, хто розуміє Путіна, а колишній канцлер Шмідт заявляє в інтерв’ю, що серед істориків точиться дискусія про те, чи є український народ. І це в країні, яка визначать політику ЄС, то як цей може сприяти тому, щоб зупинити Путіна?

— Треба розмовляти з ними. Я пам’ятаю 2000 рік, коли ми багато працювали над тим, щоб нас запросили в НАТО на Празькому саміті Альянсу. Тоді у Вільнюсі німецькі друзі, депутати казали те ж саме, що кажуть вам. На це треба звертати увагу і з ними розмовляти. А чим більше ви спілкуватиметеся з парламентарями і політиками Німеччини, чим більше формуватимете нормальне лобі не лише з політиками, але з різними організаціями, тим вірогідніше, що вони зможуть змінити свою думку. А вона дуже сильно змінюється в Германії. Якщо я порівнюю те, що було після російсько-грузинської війни і зараз, то в ЄС вже дуже багато хто мислить інакше.

«ТРЕБА СТУКАТИ В НАТО, ЄС І ПРОСИТИ ДОПОМОГИ, ЗОКРЕМА ВІЙСЬКОВОЇ»

— Ви тут чули, що наші політики заявляли про необхідність термінового створення або формування нової системи безпеки, щоб вже точно гарантувати територіальну цілісність України. Що ви скажете про це, чи потрібно створювати нові інструменти безпеки?

— Ми маємо ці інструменти, але проблема залишається в тому, як забезпечувати політику безпеки НАТО і ЄС з державами, які не є членами цих структур. Це найголовніше питання. Гадаю, раніше або пізніше ми знайдемо якусь відповідь.

2010 року попередня українська влада взяла курс на позаблоковий статус, і це ставить в незручне становище ті держави, які нині в НАТО і ЄС, оскільки ніхто не приймає в НАТО без волевиявлення народу. Ми хотіли в НАТО 12 років, з того моменту, коли стали незалежними. Нам треба було стільки часу, щоб вступити до Альянсу. А ви — позаблокова держава. І як нині можуть діяти ті держави, що мають головний пакет в НАТО? Вони розуміють, що беруть відповідальність за те, що 5 стаття Вашингтонського договору діятиме. Гадаю, що ваш уряд розуміє — це буде тривалий процес. Але для вас найголовніше, що робити сьогодні. І сьогодні є інструменти. Треба стукати в НАТО, ЄС і просити допомоги, зокрема військової для вашої держави. Треба зрозуміти, що вони теж мають вірити в те, що наприклад, якщо ми навіть теоретично казатимемо про постачання військової зброї, то воно має попасти в руки, яким можна довіряти. У нас теж була дуже схожа ситуація. Довгий час ми не отримували необхідної зброї, поки не стали членами НАТО. Я не думаю, що нам треба винаходити новий велосипед. Не буде нових велосипедів. Жодна держава в НАТО не погодитися на якусь нову систему безпеки, щоб це погіршило ситуацію в державах НАТО. Отже, я відповім на це запитання і наведу наш приклад. Ми вступили до НАТО 2004 року, але за два роки до цього у нас теж було дуже багато сумнівів щодо цього кроку. І навіть багато хто хотів проведення референдуму з цього питання. Його, на щастя, не було. А Росія дійсно провадила політику, щоб такий референдум було проведено. Але нині я вже не чую від жодної людини в Литві, щоб сумнівалися в тому, добре чи погано бути членом НАТО.

«ВИ ДУМАЙТЕ ПРО ТЕ, ЩО МАЄТЕ ТАМ БУТИ, І ВИ БУДЕТЕ ТАМ»

— Вас називали залізною леді, коли ви були міністром. Хотілося запитати, наскільки важлива роль особи в тому, щоб повести країну в НАТО і ЄС, як це було зроблено у вашій країні?

— Нам пощастило, що у нас на початку були такі люди, як Ландбергіс. Гадаю, що тоді він зіграв дуже велику роль. Я була дуже рада працювати з таким лідером, як Андрюс Кубілюс, який двічі був прем’єром під час кризи в Литві. Хоча він приймав дуже непопулярні рішення, але у нас совість спокійна, тому що ми просто робили те, що треба було тоді робити. Роль особистості дуже важлива, і я думаю, що Україні потрібні сильні і стабільні особистості, які об’єднують. Це найголовніше. Коли я спілкуюся з людьми у вашій країні, з молоддю, то бачу, що ви менше вірите в себе, ніж ми віримо в вас. Ви сильні, але вам треба повірити, що ви сильні. Напевно, і в моїй державі, у литовців теж є якийсь комплекс невпевненості в собі, і я бачу це в деяких ваших людях, з якими я розмовляла. Ви — найбільша держава на території Європи, ви виграли таку революцію і ви мусите йти вперед. Але вам треба мати сильну віру в себе. Гадаю, що це не менш важливо, ніж лідери. Без цього не буде хороших лідерів.